Осип Мандельштам – трагічний поет Срібного століття, поет надзвичайної душевної сили і загостреного чуття людської гідності писав:
И в чем я виноват,
Что слабых звёзд
Я осязаю млечность…
Ось, переді мною душевний доробок двох маестро – ізраїльської поетеси Галини Феліксон та українського поета Олега Гончаренка. Він двомовний – українсько-російський, отож більшість читачів України має змогу оцінити роботу і талант авторів без посередників. Усі інші ж любителі поезії мають можливість скористатися «відображеннями» (в подальшому побачимо, що зовсім недаремно саме так, двома мовами, означено назву цієї книги).
Те, що нині сотворили для нас ці натхненні життям менестрелі, важко назвати перекладами. Радше це вірші-варіації на одну тему. В українській мові є таке чудове визначення цього жанру – «переспіви», а в даному випадку, мабуть, правильніше було би сказати – «взаємопереспіви».
Чесно кажучи, радію з того, що талановиті і добрі люди змогли ще в цій реальності і подружитися, і домовитися про те – як і яким чином сотворити цей віщий Труд на благо наших народів, адаптувавши взаємні інтерпретації до менталітету і світобачення своїх культур. Не будемо гріха таїти, «добренькими людцями» немало пороблено, немало вихлюпнуто брехні, інсинуацій, фальші, аби навіки розсварити і розвести по різні боки вселенських барикад два наших багатостраждальних народи.
Величальну пісню співаю я нині цим простим Людям, Будителям Істини, Глашатаям Доброї Віри, Невтомним Миротворцям!
Читаєш і геть вражаєшся, за допомогою яких дивовижних засобів вираження, яких чудовими метафор та порівнянь, сягають своїх творчих висот поети.
Загальним епіграфом до їхньої творчості можна було би взяти такі ось полум’яні рядки. Видно, як нестерпно болить нашим поетам сучасність…
Це Галина:
Подобно жаркому лучу
Ломаю догм застывших льдины,
Но чуть дойдя до половины
Пути, в отчаянье молчу…
А ось, як це звучить у Олега:
Течу, неначе промінь по мечу.
Вже не лічу століття і години.
Та Вічності сягнувши половини,
згасаю і зацьковано мовчу…
У всіх творах обох поетів зачаровуємося багатством кольорів, порівнянь та метонімій, що поглиблюють і прикрашають вираження мислі.
За право творити поет платить стражданнями, сумнівами, в муках створюючи шедеври. Ми добре знаємо, як уміє передавати красу і біль Ізраїлю Галина Феліксон (Г.Ф.). Але як же дивовижно тонко зумів усе це відчути і проявити у своїх переспівах Олег Гончаренко (О.Г.).
Це «Молитва»:
(0.Г.)
Пробач, що загасили зело,
що в кожнім з нас – спокусник-змій,
що нині нищимо і Землю –
найбільший подарунок твій.
(Г.Ф.)
Прости нам, Господи, прости,
Что гласу разума не внемля,
Тобой дарованную Землю
Готовы по ветру пустить.
А це «Ісход»:
(Г.Ф.)
Они ушли искать удел иной,
Покинув немудрящие пожитки.
Но каждый нёс, как узел за спиной,
Свои пороки, беды и ошибки…
(О.Г.)
Вони пішли, покинувши заміс
й саман єгипетський «хоробро» заваливши.
Та кожен з них за спиною ще ніс
свої пороки, ледь пригаслі лише…
І нарешті – величний вірш «Ерушалаим» – «Єрушалаїм»:
(Г.Ф.)
Город – верблюд золотой –
Солнцем медовым облит,
На бездорожьях беды
Путникам снится.
Город пиров и постов,
Взрывов и тихих молитв
Бьётся в тенетах вражды
Пленною птицей.
(О.Г.)
Місто – верблюд золотий,
що далі йти не готов –
марево, котре завжди
стомленим сниться.
Місце розп’ять і надій –
місто святинь і вражди,
пісня у клітці.
У вірші «Єрушалаїм» ми бачимо місто Єрусалим, що розкинулося на пагорбах, і котре лежить, наче стомлений верблюд, на світовому осонні. Цей образ щемко і ємко вписується в пейзаж спекотної Юдеї і є історично виправданим…
Хоча те і вельми важко, але розумію, що маю все-таки давати оцінку обом граням цього дзеркала – цій книзі судьб та сподівань, молитов і пророцтв.
Галина Феліксон також зробила немало перекладів поезій Олега Гончаренка. Отже, час зазирнути нам і в «українські терени»:
(О.Г.)
Прислухайтеся – вже стихають вищі кроки.
Погляньте – тінь його стає штрихом імли.
Іще один не зміг між вами стать пророком?..
Чи знов, як завжди, ви пророцтву не вняли?..
(Г.Ф.)
Прислушайтесь – в траве шаги его стихают.
Смотрите – тень его уж тает в дымной мгле.
Не нужен вам Пророк!
Он лишний в шумной стае.
Поэту не найти признанья на Земле.
Ці сумні слова, надіюся, не стануть визначальними стосовно обох поетів. Ними можна було би й закінчити вступ до такої незвичайної книги – перегуку двох зірок, відлуння мов, думок, почуттів. Проте, ледь змигнеш, розумієш, що знову стоїш в Началі і чуєш, як вступає не набридливо, але впевнено у розбурхану Музику Слова вже й соло таланту Олега Гончаренка:
сьогодні спробував
намалювати
власну душу
трудився уперто і натхненно
гортав кольори
мов сторінки
Священної Книги
конспектував
кожний порив
кожний порух
спраглого за красою
серця
І одразу ж срібно-звучно відгукується йому Галина:
сегодня я вдруг решился:
собственную душу
попробовал нарисовать на полотне
трудился вдохновенно
и упрямо
цвета листая как страницы
Священной Книги
я конспектировал
каждый порыв
и каждое движенье сердца
измученного жаждой
красоты
Дійсно ж, друзі мої, варто жити на цьому світі, поки ще сущі і сутні поети, котрі єдині і несуть нам свої вистраждані інтерпретації розгадок вічної таїни Сенсу Життя!
«Неможливо обійняти необ’ємне!» – прорік колись і хтось із «великих компіляторів» настанов Козьми Пруткова.
«Якщо не можна, але дуже-дуже хочеться, значить – можна!» – відповідає нам на те мудрий син землі української і народу єврейського, Шалом Алейхем.
Тому – шалом і будьмо!
Іє беседер! Все буде гаразд!
Віктор КАНЕВСЬКИЙ
