Від усієї душі. «Свіча горіла на столі…»
Зимова ніч
Переклад вірша Бориса Пастернака
Мело, мело по всій землі,
До меж куріло.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
Як влітку на вогонь мошва
Летить клубками,
Так сніг лапатий насував
На вікон рами.
Ліпила заметіль на склі
Кружала й стріли.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
На сяйво стелі з тіней ліг
Слід мимоволі –
Зі схрещень рук , зі схрещень ніг,
Зі схрещень долі.
Підлогу черевички два
Торкнули стуком
І віск слізьми із нічника
Скрапав на сукню.
І все губилось в сніжній млі,
І сиво-білий.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
На свічку дмухала пітьма
Й жар зваби дивно,
Мов ангел, двоє крил здіймав
Хрестоподібно.
Мело у лютому весь час
І, звичне діло,
Горіла на столі свіча,
Свіча горіла.
Я вас кохав
Переклад вірша Олександра Пушкіна
Я вас кохав. Кохання це ще, може,
В душі палає вогником нічним.
Та хай воно вас більше не тривожить –
Не хочу вас засмучувать нічим.
Я вас кохав безмовно, безутішно,
Ніяковів, а то і ревнував.
Я вас кохав так щиро і так ніжно.
Дай Боже, щоб так інший вас кохав.
Своя поезія
Друга молодість
Ця друга молодість – не перша.
Неначе ранній листопад,
Коли життя, чоло утерши,
Вже задивляється назад.
Хліба позбирані у полі,
Що мав наснагу перейти.
Років не вимолиш у долі
І знову юність не знайти.
У однокласників – онуки,
Мов листя кучерявих віт.
А я твої цілую руки
Через безодню довгих літ.
Думки настирливі і вперті
І почуття старі, як час,
Що ніби штемпель на конверті,
Лист у якому – не для нас.
І мовби сльози на обличчі,
На шибках дощові сліди…
Та навіть речення окличні
Не варті збіглої води.
Лейтмотив
Хтозна-як серед інших народів і рас
Ми прийшли у цей світ – українці.
У книжках історичних про нас
Написали на кожній сторінці.
Ми жили і метались завжди
Від вершин до низин, від меча і до рала.
Покривала кров наші сліди,
І нас доля нещадно карала.
Та, в борні і в труді здобуваючи гарт,
Не дали свого краю образить,
І боялися нас вороги не на жарт,
Бо козак свою зброю не кидав ні разу.
Не брешіть, що ми плем’я ліниве й тупе,
Що ішли все життя по узбіччю!
Україно, любили і любим тебе!
Та любов – як сльоза на обличчі.
Мов худобу у ярмах, батожено нас,
Нашу волю садили за ґрати,
Але наш непоборний вогонь не погас,
В поколіннях він буде палати.
Наша мова звучить, як дзвінкий лейтмотив,
Наша правда дійде у майбутнє.
І якої ще треба нам, браття, мети,
Щоб високістю сяяла в будні?!
Знає світ, хто ми є, що об’єднує нас –
Українців завзятих і мужніх.
Наші втрати й здобутки, славні дні й імена –
Невичерпна криниця в грядущім.
* * *
На дні прожиті не ображусь,
На все, що так – не так було.
І тче життя щоденну пряжу –
Клубки з удач і помилок.
У далеч котяться клубки ці,
Лишаючи із нитки слід.
Добра і зла кружляють птиці
Над круговертю справ і слів.
Понуро тягнуться в майбутнє
Химери зсуканих ниток.
В цім плетиві повинен бути
І рятівної хоч шматок.
Олексій КРАЧИЛО
с. Карасинівка Козелецького району, Чернігівщина
