1 квітня виповнюється 90 років класику українського пісенного слова Вадиму Крищенку — поету, котрий уособлює цілу епоху в українській пісні.
Вадим Крищенко
Народився Вадим Дмитрович 1935 року в Житомирі у родині вчителів. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працював на радіо. Довгий час був відповідальним секретарем Головвиставкому.
Як згадує сам Вадим Дмитрович, писати вірші він почав ще в школі. Великий вплив на його становлення як поета-пісняра справив Андрій Малишко.
В 1963 році вийшла перша збірка його поезій «Тепла прорість».
Друга поетична збірка «Щирість» побачила світ у 1966 році. До неї увійшов вірш «Пісня козацького коша», який ще до появи книжки потрапив у руки композитора-бандуриста Віктора Лісовола, він одразу і поклав його на ноти. Так народилася пісня – «Кришталеві чаші».
Сам Вадим Дмитрович згадує: «Велике щастя для митця, коли його пісня стає народною. Такою в моїй творчості є знані «Кришталеві чаші», яку колись написав разом з незабутнім Віктором Лісоволом. Ця пісня не схожа на інші, бо набирала висоту не від студійного запису, а передавалася з вуст на вуста. Іноді хтось додавав і своє слово. Нині під звуки пісні «Кришталеві чаші» крокує українське військо. Вона увійшла в світовий кінематограф, а саме прозвучала у фільмі польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», знятого за однойменним романом Генріка Сенкевича. А головне — її співають люди, коли збираються разом, співають за родинним столом, гуртом і в самоті, щоб ще раз підтвердити — хто ми є на цій землі. Її гучно підтягували на Майданах, нині вона надихає наших воїнів, що ведуть боротьбу з російськими загарбниками».
Протягом свого творчого шляху Вадим Крищенко видав понад 50 поетичних збірок, останні з них – «Акценти» (2017), «Що на серце лягло» (2019), «Не біймось мовить про любов» (2020), «Автографи осіннього пера» (2021), «Діждатися весни» (2022), «Непоборність» (2023). Є в доробку Вадима Дмитровича і книжечки для дітей – «Паперові човники», «Завтра в школу», «Веселий дударик», «Сонячне яблучко», «Весела цокотуха».
У співавторстві з багатьма композиторами поет написав більше тисячі пісень. Найвідоміші з них – «Кришталеві чаші», «Одна-єдина», «Хай щастить вам, люди добрі!», «Берег любові», «Лебеді кохання», «Білі нарциси», «Полісяночка»,«Вишенька-черешенька», «А вже осінь прийшла у мій сад…» та інші.
На піснях Вадима Дмитровича виросла ціла плеяда українських естрадних виконавців: Назарій Яремчук, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Ярослав Борута, Михайло Брунський, Світлана Весна, Дмитро Андрієць.
Його поезії у постійному репертуарі Героя України, Народного артиста України Анатолія Паламаренка.
З далеких 60-х минулого століття і до наших днів пісенне слово Вадима Крищенка залюбки виконують українські артисти.
Сам поет зазначає: «Мені приємно, що пісні на мої слова брали на вуста незабутні Дмитро Гнатюк, Раїса Кириченко, Назарій Яремчук, Іван Мацялко, Микола Мозговий, Віктор Шпортько… і майже всі нині сущі виконавці старшого й середнього покоління. І тепер ця естафета передається молодим».
Олександр Молибога, спеціально для видання bilahata.net
Кришталеві чаші
Наливаймо, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали,
Щоб кулі минали
Голівоньки наші!
Бо козацька слава
Кровію полита,
Січена мечами,
Рубана шаблями,
Ще й дощами вмита.
Наливаймо, браття,
Поки є ще сила,
Поки до походу,
Поки до схід сонця
Сурма не сурмила.
Наливаймо, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали,
Щоб кулі минали
Голівоньки наші!
Родина
Може в житті хтось принаду підкине
У чарівничих, звабливих очах,
Тільки родина, як зірка єдина,
Твій порятунок – надійний причал.
Ні, не шукай в своїм серці причину,
Якщо зневіра тебе обпече,
Тільки родина у прикру годину
Схилить надію тобі на плече.
Приспів:
Родина, родина – від батька до сина,
Від матері доні добро передам.
Родина, родина, це вся Україна –
З глибоким корінням, з високим гіллям.
В морі спокуси є хвилі великі,
Та не забудь у захопленні ти,
Що лиш родина – бальзамові ліки,
Ліки від старості і самоти.
Все відцвітає, і жовкне, і гине,
Вітром розноситься, ніби сміття…
Тільки родина, як вічна зернина,
На невмирущому полі життя.
Приспів.
Берег любові
Стрілися двоє, що долею схожі
Може, десь тут або, може, десь там
Дивляться в очі: чи вірити можна
Теплій руці і привітним словам.
Приспів:
Берег любові в далекім тумані
А допливеш, коли тільки удвох
А допливеш, коли спільне бажання
Берег любові та хвилі тривог.
Стрілися двоє, як човники в морі
Може, сьогодні, аможе, колись
Серце питається: «Іти далі поруч
Чи, постоявши, навік розійтись?!»
Приспів.
Стрілися двоє так просто і звично
Хочеться радісне слово сказать
Чом же у нього печаль на обличчі?
Чом на щоці в неї тиха сльоза?!
Приспів.
Одна-єдина
Коли у серці поклик журавлиний
І смуток ріже зморшкою в чоло
Я добре знаю — є одна-єдина
Що не сховає рук своїх в тепло
Я добре знаю — є одна-єдина
Що не сховає рук своїх в тепло
Приспів:
Одна-єдина на білім світі
З твого імення сонце світить
Одна-єдина, одна-єдина
Моя ти рідна Україно!
Одна-єдина, одна-єдина
Моя ти рідна Україно!
Коли далеко, знов до тебе лину
Спішу до тебе, як весняний птах
Бо, де б не був я — ти одна-єдина
В моїй задумі, і в моїх словах
Бо, де б не був я — ти одна-єдина
В моїй задумі, і в моїх словах.
Приспів.
Коли день гріє, як рясна калина
І зерна мрії падають в ріллю
Я вірю свято — є одна-єдина
З якоюсонце й хмари розділю
Я вірю свято — є одна-єдина
З якою сонце й хмари розділю
Приспів.
Білі нарциси
Ще день димить туманом сизим,
іще троянди зимні сплять,
Та вже цвітуть, цвітуть нарциси,
Тендітним полум'ям горять.
Згадалося, згадалось знову:
Цвіли нарциси на вікні,
і в пелюстках — три вічні слова —
Сказав ти пошепки мені...
Приспів:
Білі нарциси — ніжності квіти.
Спомин далекий іще не погас.
Білі нарциси щирим привітом
З рук весняних усміхнулись до нас.
і через дні, і через роки,
Як ті слова неголосні,
Несу нарциси світлоокі
У нашу осінь із весни.
Згадалося, згадалось знову:
Цвіли нарциси на вікні,
і в пелюстках — три вічні слова —
Сказав ти пошепки мені...
Приспів.
А вже осінь прийшла у мій сад…
А вже осінь прийшла у мій сад,
Забагрянила пишний наряд,
Затуманила вись голубу
І ронила у серці журбу.
Затуманила вись голубу
І ронила у серці журбу.
Приспів:
А вже осінь прийшла у мій сад,
Я ж не кликав її — Йди назад,
Не обтрушуй зелені гаї
І не стукай у вікна мої.
А вже осінь прийшла у мій сад,
Цвіт кохання замів листопад,
Хоч багато барвистих одеж,
А того, що було не вернеш.
Хоч багато барвистих одеж,
А того, щ обуло не вернеш.
Приспів:
А вже осінь прийшла у мій сад,
І так швидко, і так невпопад,
Все притихло змінилось у скрізь,
Я ще літом п'янким не зігрівсь.
Не прошу я дарунків твоїх,
Не чекаю осінніх утіх.
А вже осінь прийшла у мій сад.
Я ж не кликав тебе, йди назад!
А вже осінь прийшла у мій сад.
Я ж не кликав тебе, йди назад!
А вже осінь прийшла у мій сад.
Я ж не кликав її, йди назад!
Не обтрушуй зелені гаї
І не стукай у вікна мої!
А вже осінь прийшла у мій сад,
І так швидко, і так невпопад,
Все притихло змінилось у скрізь,
Я ще літом п'янким не зігрівсь...
