Давньоруська Михайлівська церква в Острі, що на Чернігівщині, або ж, як її іменують, Юр’єва божниця, пережила князівські міжусобиці та навалу московитів на чолі з нащадком Володимира Мономаха і родоначальником володимиро-суздальської князівської династії Юрієм Долгоруким, вистояла під час навали монголів і через вісім століть витримала залізний натиск новітнього московського іга.
Щоправда, бойові дії не минули безслідно для пам’ятки археології національного значення. Але не буває лихе без добра: нещодавно столичні та чернігівські науковці під час консервації зруйнованого культурного шару церкви-фортеці натрапили на нові знахідки – численні уламки фрескового розпису ХІ-ХІІ століть та фрагментів горщиків-«голосників».
Місто Остер, відоме в літописах як Городець-на-Острі, засноване 1098 року Володимиром Мономахом. Розташоване воно на стратегічному підвищенні правого берега річки Остер, відтак князівське містечко стало рукотворним форпостом Переяславського князівства, а остерська залога гарантувала безпеку на перехресті важливих торговельних шляхів між Києвом та Черніговом.
У XII столітті місто перейшло під контроль князя Юрія Долгорукого, який укріпив фортецю та використовував її як опорний пункт у боротьбі за київський престол. У 1152 році в результаті міжусобної боротьби місто зруйнував Ізяслав Мстиславич, а в 1240 році Остер спустошила монголо-татарська орда. Майже через 800 років Остер знову почув війну. Дякувати Всевишньому, він не бачив орд московських зайд і не зазнав спустошення, однак в результаті бойових дій постраждала дев’ятсотлітня пам’ятка – Юр’єва божниця. Хоча церкву Святого Михаїла і збудував Володимир Мономах, однак свою другу назву вона отримала від Юрія Долгорукого, який прикрасив храм фресками, що частково дійшли до наших днів.
Іван Зоценко та військовий капелан м. Десна
Первісно це була хрестовокупольна, одноапсидна церква з одним куполом. Будівництво велося з використанням техніки «opus mixtum» – поєднання каменю та плінфи на цем’янковому розчині. До наших днів збереглася лише апсида та частина північної стіни храму, що примикає до апсиди.
У вівтарній частині Юр’євої божниці залишилися фрагменти розписів рубежу XI-XII століть, центральним елементом яких є композиція в конхі – постать Богородиці Оранти, по обидва боки від неї – архангели Михаїл і Гавриїл. Під нею міститься сцена «Євхаристія», а ще нижче – четверо святителів, що підкреслює три рівні богословської та ієрархічної структури храмового простору.
Зважаючи на вік та цінність археологічної пам’ятки, тут постійно проводили реставраційні та консерваційні роботи, зокрема у 1907, 1924, 1950 та 1977—1980 роках.
У 2022 році співробітники Моніторингової археологічної експедиції зафіксували руйнування культурного шару внаслідок військової агресії російської федерації. «Пошкодження фіксувались на площі близько 400 м², з глибиною пошкоджень від 1,7 до 3 метрів, – повідомляють в Інституті археології НАН України. – Тому основним завданням археологів стало запобігання подальшому руйнуванню пам’ятки».
Храм та місце пошкодження після завершення робіт
Відтак у травні 2025 року археологи провели розчистку північного стовпа Юр’євої божниці, який було пошкоджено у 2022 році. Виявилось, що попри численні розкопки в різні часи, пам’ятка ще здатна дивувати. У процесі роботи дослідники виявили численні уламки фрескового розпису ХІ-ХІІ століть та фрагменти горщиків «голосників».
На основі зібраних даних співробітники відділу археології Києва Інституту археології створили фотограмметричну модель, поєднану з геодезичними вимірами. По завершенню досліджень архітектурні конструкції законсервували геотекстильним покриттям та насипним ґрунтом.
Керівник археологічних робіт В’ячеслав Скороход та Олександр Богуш
Ключові адміністративні функції виконував Департамент культури і туризму Чернігівської ОВА. Зокрема виконувач обов’язків начальника відділу охорони культурної спадщини Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Олександр Богуш організував процедуру погодження проекту з центральною владою.
Як зазначили в Інституті археології НАН України, фрагменти розписів вівтарної частини Юр’євої божниці є другим за часом збереженим ансамблем таких же вівтарних зображень після мозаїк Софії Київської. Збереглися також фрагменти орнаментів, що оточували ці сцени.
Новинкою дослідження стала 3D-модель унікальної пам’ятки. Так, з метою детальної фіксації архітектурних залишків науковці залучили експерта науково-дослідної лабораторії «Архаїка» Олександру Іванову. За допомогою мобільного лазерного 3D-сканера вона відсканувала поверхню вцілілої частини давньоруської церкви та пошкодженого фрагмента. Ця технологія дозволила отримати тривимірну модель рельєфу та зовнішніх контурів стін із високою точністю. Ці дані дадуть змогу зафіксувати сучасний стан вцілілого фрагменту храму та забезпечити його збереження, вивчення та поширення у форматі точної 3D-моделі.
Реконструкція храму та план з виділеною пошкодженою частиною
Юр’єва божниця вражає не своєю красою, а своєю унікальністю й історією. Це одна з небагатьох збережених пам’яток Київської Русі, єдиний збережений приклад переяславської архітектури та єдина вціліла будівля стародавнього міста.
Віталій Назаренко
