Меморіал почали споруджувати ще кілька років тому. Точніше – заледве почали. Ця ідея виникла після другого Майдану, Революції Гідності.
Метою було вшанувати пам'ять учасників революції, які були вбиті під час найбільш трагічних її днів – 18 і 20 лютого 2014 року. Їх потім назвали Небесною Сотнею.
Тоді від дій силовиків режиму регіоналів, в останні дні його існування, було вбито понад сто протестувальників. Близько ста людей було поранено. Найбільш масові вбивства відбулися практично на Майдані, там, де з нього починається і йде вгору, в урядові квартали, вулиця Інститутська. Саме на початку цієї вулиці й заплановано спорудити Меморіал.
Поки що було створено державну установу – Національний музей Революції Гідності, який конкретно й займався будівництвом.
Власне, будівництво, як таке, майже не велося. Ще кілька років тому на вимогу прокуратури суд наклав арешт якраз на місце будівництва і прилеглу територію. Мотивація прокуратури – це місце злочину, і тут треба провести належні слідчі дії по розслідуванню вбивства людей.
Чому ці злочини так і не були розслідувані за всі попередні 5 років попередньої влади – це запитання до тієї влади. Злочинці досі не покарані. А затяжне розслідування перейшло у спадок новій владі.
Будівництво фактично призупинилося. Але далі відбулися скандальні речі, і знову за участю правоохоронних органів. 19 листопада до Національного музею Революції Гідності з обшуками прийшли співробітники Нацполіції та СБУ. Правоохоронці вилучили носії інформації і документацію щодо фінансово-господарської діяльності.
За інформацією Нацполіції, обшуки відбулися в рамках досудового розслідування «у кримінальному провадженні, розпочатому за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу України».
Підставою для обшуків стало виконання договору на будівельні роботи, документу з ось такою довжезною назвою: «Проектування та будівництво Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Революції Гідності: Реконструкція алеї Героїв Небесної Сотні від Майдану Незалежності до алеї Небесної Сотні, 3–5, із облаштуванням пішохідної зони, благоустрій, озеленення території в складі «Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності».
Оскільки у нас все політизують, громадськість звернула увагу на те, що обшуки проведено буквально за 2 дні до чергової, вже 7-ї річниці початку другого Майдану – 21 листопада 2013 року. В цьому дехто угледів «реванш» анти майданних сил, дискредитацію ідей революції.
Але перейдемо від емоцій до суті справи. Кримінальної, де йдеться про підозру у фінансових оборудках Музею спільно з організацією, яка взялася за будівництво Меморіалу. І тут фігурують дуже великі бюджетні, тобто державні кошти, долю яких і взялося встановити слідство.
Необхідність розслідування змушене було визнати у своїй заяві і Міністерство культури та інформаційної політики, в структуру якого входить Музей Революції Гідності. Міністерство заявило, що воно «уважно стежить за перебігом подій довкола слідчих дій», що Музей надає «повне сприяння слідству». Також міністерство «закликає утриматися від емоційних висловлювань та політичних спекуляцій на темі Революції Гідності».
Не могла відмовчатися й ще одна солідна державна установа – Український інститут національної пам'яті. Його заява схожа: УІНП сподівається «на неупереджене слідство, результати якого покладуть край спекуляціям і політичним інтригам навколо спорудження Меморіалу Героям Небесної Сотні, у результаті чого саме будівництво зрушиться з мертвої точки».
Давно час зрушити, і не через цю кримінальну справу, а загалом. Що ж заважало насправді?
Виступив із заявою і вніс ясність не абихто, а така компетентна людина, як Сергій Горбатюк. Зараз він уже не на тій посаді, але останні роки займав саме її. Ця посада – начальник Управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури України. Власне, розслідування вбивств на Майдані було чи не основною функцією цього Управління, зважаючи на величезний суспільний резонанс цього злочину.
Горбатюк не заперечує, що розслідування злочину затяглося, але підтверджує, що арешт тої території в центрі столиці був необхідним, щоб завершити слідчі дії. Більше того, ці дії невідомо, коли завершаться. Виявляється, мало закінчити слідство, яке поки що завершене лише по певних епізодах і певних звинувачених. Потрібен ще обвинувальний вирок суду, щоб завершити ці справи.
Горбатюк визнає, що обіцяв ще влітку 2018 року провести слідчі дії по вул. Інститутській протягом кількох місяців, але зауважує, що потім Київська міська держадміністрація три місяці не прибирала тимчасовий монумент загиблим, який заважав експериментам, а в подальшому постійно виникала необхідність проведення додаткових слідчих дій. Помилкою прокуратури, визнав Горбатюк, є те, що вона одразу чітко не заявила: поки не завершиться слідство, а, може, й суд, будувати тут нічого не можна, відтак поки не треба було починати спорудженні Меморіалу.
Отже, слідство, суд, а в разі апеляційного оскарження вироку – розгляд апеляції іншим судом. І цілком можливо, додаткове розслідування на тій же території. Ось так!
А що ж суд? Основні винуватці злочину давно втекли від нашого правосуддя, здебільшого в Росію. Починаючи з тодішнього президента Януковича, якого, щоправда, нарешті засуджено, хоч і заочно, до 13-ти років ув`язнення, загалом за державну зраду, не лише за злочини проти революції. Втекли й безпосередні організатори вбивств. Під суд потрапила лише «дрібнота» з виконавців.
Святошинський райсуд столиці розглядав справу за обвинуваченням колишніх бійців «Беркуту» Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Олександра Маринченка, Сергія Тамтури й Олега Янишевського у причетності до розстрілу 48 майданівців по вул. Інститутській 20 лютого 2014 року.
Наприкінці грудня 2019 року вони були у числі 127 осіб, яких Україна видала в обмін на 76 утримуваних у полоні бойовиків на Донбасі. Згодом до Києва повернулися лише двоє ексберкутівців – Маринченко і Тамтура. Справу відносно інших трьох «беркутівців» виділили в окреме провадження, а їх самих оголосили у міжнародний розшук.
І ось тепер Горбатюк, високопоставлений представник попередньої влади, вважає, що той обмін «беркутівців» не просто затягнув розгляд цієї справи, а й суттєво вплинув на саму можливість отримання вироку суду і відповідно можливість зведення Меморіального комплексу на вулиці Інститутській.
Питання, чому розслідування і суди не завершилися за попередньої влади, повторю, це питання не лише до цього екс-чиновника, а й до багатьох вищих представників тієї влади.
Що ж, чекаймо на розслідування цієї справи, покарання винних, якщо вони є, за дерибан народних грошей, афери на величезній людській трагедії. І таки завершення Меморіалу, як застереження проти узурпаторів влади, проти тих, хто стріляє у свій же народ.
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо, м.Чернігів
