У командуванні повітряних сил ЗСУ Основним варіантом оновлення Українського бойового авіапарку називають створення літака нового покоління у співпраці з партнерами.
Військові фахівці вважають, що за наявності належного обслуговування, ремонту, а також постійної комплексної модернізації, нинішній парк бойової авіації ще тривалий час становитиме основу бойового потенціалу ЗС України. Однак розуміють, що вже зараз потрібно думати про майбутній вітчизняний бойовий літак, який замінить радянську техніку
До сьогодні розглядалося три варіанти вирішення цього питання: закупівля або оренда західного зразка, створення бойового літака власними силами чи у кооперації з іншою країною (країнами), що володіють сучасними авіаційними технологіями.
На перший погляд найпростіший варіант — закупити чи орендувати необхідну кількість бойових літаків. І такий варіант уже розглядався командуванням ПС. Найоптимальнішими із потенційних кандидатів є шведські Saab JAS 39 Gripen. Однак вартість одного літака останньої розробки становить близько 60 млн доларів.
Якщо помножити на кількість літаків хоча б одної ескадрильї, вийде кілька сотень мільйонів доларів. Словом, поки що варіант із закупкою Gripen не для нашого бюджету.
Найамбітніший варіант — побудувати власний бойовий літак. Це дозволить позбутися залежності від інших країн, створити замкнений цикл виробництва винищувача чи легкого штурмовика. Але нині він також нереальний. Українська промисловість не має технологій створення сучасних бойових літаків і досвіду їхнього складання. Процес створення таких технологій та виробничих потужностей у перспективі може тривати понад десяток років. А ще слід довести дослідний зразок до серійної версії. А якщо не вийде?
Тож найбільш реальним варіантом переозброєння військової авіації України залишається створення багатоцільового бойового літака шляхом виготовлення його в кооперації з країнами-партнерами. Нині він розглядається як головний напрямок оновлення військової авіації України. Так зазначено в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 14 червня 2017 № 398-р «Основні напрямки розвитку озброєння та військової техніки на довгостроковий період».
На користь саме такого рішення впливають безліч чинників. І основний із них той, що чимало систем та агрегатів майбутнього літака наша «оборонка» зможе виготовляти сама. Решту технологій докупимо в партнерів. За таким принципом сьогодні будують літаки в усьому світі. Вже зараз авіаційні системи та агрегати вітчизняного виробництва застосовуються при модернізації авіапарку Повітряних Сил. Тож певний запас авіаційних технологій ми вже маємо.
Літальний апарат — це фюзеляж, силова установка, системи зв’язку, озброєння тощо.
То що ж із цього в літаку буде українським?
Безперечно, системи озброєння. Ще за радянських часів більшість сучасних ракет «повітря-повітря», «повітря-земля» та керованих авіабомб розроблялися й виготовлялися в Україні. Київські підприємства ЦКБ «Арсенал» та ДержККБ «Луч» мають у цій сфері величезний досвід. Прицільні комплекси багатьох типів бойових літаків — теж українського виробництва. Нині вони вдосконалюються, і українські бойові літаки тепер можуть точніше вражати цілі як у повітрі, так і на землі. Зокрема понад десятиліття тому українські інженери встановили на штурмовику Су-25 комплекс обчислення прицільних параметрів. Завдяки йому стрільба по повітряних і наземних цілях та бомбометання стали точнішими. І на цьому конструктори не зупиняються, продовжують створювати виключно вітчизняний авіаційний прицільний комплекс.
Має Україна й власні системи захисту літальних апаратів. Півтора десятка років тому НВФ «Адрон» розробило станцію оптико-електронної протидії, призначену для забезпечення високоефективного активного захисту літальних апаратів від керованих ракет з інфрачервоними головками самонаведення. З 2005-го вони успішно продаються до інших країн світу, та лише з початком російської агресії їх почали встановлювати й на вітчизняні літальні апарати: спочатку — на вертольоти, а згодом і на літаки. Більше того, за цей час українські конструктори суттєво вдосконалили станцію, створивши на її базі комплексну систему захисту повітряного судна.
Маємо напрацювання й у створенні авіоніки, навігації та систем контролю за параметрами польоту. Зокрема ДП «Оризон-Навігація» розробляє та виготовляє системи супутникової навігації. ВАТ НТК «Електронприлад» налагодило випуск аварійно-експлуатаційного реєстратора польотної інформації БУР-4. І таких компаній в Україні — кілька десятків.
За радянських часів авіаційні РЛС в Україні не створювалися. Україна виробляла лише окремі елементи. Втім нині ДП «Новатор» освоїло виробництво вітчизняного радіолокаційного прицільного комплексу для винищувача МіГ-29. Також тут налагодили виготовлення окремих блоків для РЛПК винищувача Су-27.
Силова установка майбутнього українського багатоцільового бойового літака також може бути вітчизняною. Спеціалісти ДП «Івченко-Прогрес» та АТ «Мотор Січ» із Запоріжжя понад сто років розробляють, виготовляють та модернізують авіаційні двигуни. Поки що здебільшого для вертольотів та літаків транспортної авіації. Та є варіанти і для бойових та навчально-бойових літаків. На сьогодні розроблено та розпочато виробництво сімейства турбореактивних двоконтурних двигунів АІ-222. Вони вже застосовуються на китайських навчально-бойових літаках L-15. Зацікавлені в цьому двигуні й розробники турецького навчально-тренувального літака Hurjet, що в подальшому матиме й бойовий варіант.
Нині в Україні є значний технічний потенціал, який можна використати під час створення вітчизняного багатофункціонального бойового літака в кооперації з партнерами. Більшість вітчизняних авіатехнологій уже розроблені й застосовуються задля модернізації авіапарку. Тож потрібно ухвалити принципове рішення, знайти надійного партнера й забезпечити ритмічне фінансування проекту.
Віктор ГЕДЗ
Народна армія
