Неочікувана біда нагрянула на нас в кінці лютого. За лічені дні російські окупанти, по суті, взяли в кільце Бобровиччину, зруйнували дороги й мости.
Та жителі громади не впали у відчай. Не побігли з громади кудись переховуватись керівники, більшість депутатів, основні фахівці та громадський актив. Тобто, здійснювали керівництво владними структурами не в онлайн-режимі чи на відстані, а безпосередньо, розумно уникаючи контактів з окупантами, які заскакували пару разів на БТРах і танках у Бобровицю. Під керівництвом міськради і при безпосередній участі її службовців з перших днів війни кинулися споруджувати на шляхах загородження від ворожої навали. В авангарді тих робіт були члени Молодіжної ради під керівництвом Максима Полєтавкіна, нашого активного волонтера й організатора інших добрих справ, а також бійці територіальної оборони. Загалом сформувався волонтерський і оборонний актив з півтори сотні добровольців із різних напрямків діяльності.
Зварюють бронежилети
Без ніяких тобі вказівок «зверху», керуючись лише пропозицією міськради, організували пошиття бронежилетів Світлана та Микола Іщук. Допомагала їм Ольга Василига. Куленепробивний захист зварювали із спеціальних машинних ресор Тимофій Овчинко, Валерій Данько, Василь Пастернак, Тарас Колос, Роман Нестор, Микола Коновал. Жіночий актив кинувся по односельцях шукати спеціальну джинсову тканину. Допоміг матеріалами для електрозварювання, інших робіт підприємець, депутат Бобровицької міської ради Віталій Хотін. Всього виготовили більше півсотні бронежилетів.
Після кількаденних бомбардувань окупантами доріг і мостів, у Бобровиці виникла проблема з доставкою найголовнішого харчу – хліба. Вирішили відновити роботу колишнього хлібозаводу, але від нього залишилися одні стіни, все обладнання демонтоване і вивезене в невідомому напрямку – такі наслідки приватизації підприємства столичним господарем.
Проблему хліба стали вирішувати найшвидшим шляхом: фахівці товариства «Земля і воля» за два дні відремонтували млин, що біля залізничної станції, а фермер Сергій Тринос виділив пшеницю для борошна. Налагодили випікання домашнього хліба для нужденних, захисників громади та на інші потреби.
Активно кинулися вирішувати це важливе питання приватні підприємці Олександр Мринський, Микола Оношко, Ніна Шуляк. Тільки їм відомими «стежками» доставляли вони хліб із Ніжина, Києва і інших міст. Пальним для автомашин забезпечував їх власник «Інтергазу-5000» Анатолій Гусак. Величезні черги за хлібом зникли за лічені дні. Бобровичанин Вадим Карпенко надав власного вантажного «газона» для доставки дров домашнім пекарям хліба, нужденним людям і для потреб критичної інфраструктури.
Продуктову благодійність виділили ТОВ «Земля і воля», ТОВ «Козацьке», ТОВ «Світанок», агропідприємство з Вороньків забезпечувало молоком родини з дітками. За помірну ціну продавав молоко підприємець із Носівки.
Регулярна доставка продуктів і промислових товарів пожвавилася після того, як члени молодіжної ради, інші добровольці з Бобровиці відремонтували тимчасову переправу через річку Трубіж у селі Мостище (Петровське) Козелецької громади. Дозвіл на це одержали з Козельця, бо колишній керівник територіального центру комплектації забороняв це робити.
Підприємці Оксана і Василь Харченки відкрили у своїй перукарні міні-цех з плетіння маскувальних сіток, доставку необхідних матеріалів взяла на себе міськрада.
В’яжуть маскувальні сітки
Люди зносили для потреб тероборонівців та інших захисників біноклі, інші відповідні прилади, підприємець Вікторія Малюх придбала для них фаховий тепловізор за три з половиною тисячі доларів. І перелік такої добровільної допомоги нашим захисникам від жителів громади можна продовжити. Серед волонтерів, які доставляли в Бобровицю гуманітарку, варто назвати передусім Олександра і Дмитра Королів. Добре постаралися на цій добровільній роботі названі вже члени Молодіжної ради. Практично увесь апарат міської ради був залучений до фасування і роздавання гуманітарної допомоги родинам з дітьми й інвалідами. Оскільки Бобровиця офіційно не була під окупацією, тож і обсяг гуманітарної допомоги по лінії державного постачання нам дещо обмежений. Але в міськраді ще є відповідний запас критичної гуманітарки для найбільш нужденних родин, і вони продовжують звертатися до нас. Деяка допомога надається від «Червоного Хреста» та інших благодійників. Цим займається територіальний центр соціальних служб, що розташований у приміщенні колишнього райвідділу міліції.
Перед війною Бобровицька міськрада, вважаю, вчасно поміняла керівництво комунальної служби, а товариство «Земля і воля» вчасно надало велику фінансову допомогу, а також спеціальним транспортом. Комунальники зуміли «відвоювати» в приходькових «благодійників» свою «жижовозку», і тепер вона, уже на шасі не «благодійного» старого ГАЗона, справно працює на потреби жителів громади. Та й за три місяці війни на роботу бобровицьких комунальників не варто нарікати: водогін працює, сміття збирається й вивозиться на спеціальний полігон, очисні споруди підтримуються в робочому стані, наводиться порядок по вулицях міста. До речі, до наведення порядку залучається й актив громади, в тому числі й члени молодіжної ради. Серед добровільних активістів міська рада виділяє чотири десятки найбільш активних, кожного з них офіційно відзначимо.
На святі вишиванки
Недавно в Бобровиці проводилося свято вишиванки. На ньому організували й благодійний збір коштів – 16 тисяч гривень зібрали. На них придбали електрогенератор для потреб критичної інфраструктури, а також деякі меблі для першого відділу територіального комплектування (колишній військкомат). Як ми вже писали, після звільнення з посади начальника цього відділу Олешка кудись зникли й меблі, колись надані нардепом Борисом Приходьком як благодійна допомога. Довелося збирати кошти громадою, щоб більше не сподіватися на таку «благодійність» від народного депутата. До речі, з меблями зник і «благодійний» кольоровий принтер. Новий прилад теж уже придбаний. Такі-то в нас «народні обранці» і їхні помічники. Вони навіть у воєнне лихоліття керуються лише їм притаманною «совістю». На наше щастя, у переважної кількості жителів громади не стравлена мораль владною і матеріальною зажерливістю. Тож і згуртовуємося заради долання спільного горя, не чекаючи манни з неба, ганебних подачок від тих, хто вважає «свій» народ «одноразовим електоратом», або й просто «бидлом». Мабуть, такої думки про український народ був і володимир путін на початку агресії. А що побачив? Це риторичне питання адресую і нашим цинічним «благодійникам».
Геннадій ІВАНЮК, виконувач обов’язків голови Бобровицької міськради
