До нової книжки відомого українського письменника Михася Ткача, очільника Літературної спілки «Чернігів» та головного редактора журналу «Літературний Чернігів», увійшли художні твори, написані під враженням трагічних подій, що відбуваються на Сході України; спогади з дитячих років, де йдеться про події, долі близьких і рідних людей у часи подвійної окупації.
Всі твори написані неповторним авторським стилем і розповідають про наболіле, те, що найбільше тривожить зараз наших співвітчизників. Ось як щемко закінчується оповідання Михася Ткача «Я заберу твоє життя» про цю жахливу війну на Донбасі:
«Від вибуху Назар ніби похлинувся на останньому слові – і стих… Червона пляма пропалила груди.
Йду з міського саду, в якому ніколи не був. Йду крізь густий багрянець, неначе пливу у хвилях опалого листя. І пам’ять мовчить. В ній немає продовження розповіді – її обірвав осколок міни, що впала на бліндаж… І тепер ніколи не довідаюся, які слова сказав Назар Наді востаннє. Як і ніколи, мабуть, не зустріну цю дівчину, але її високе почуття до мого друга надто зворушує зболене серце і бентежно бринить над Назаровим садом, у сутінках якого, певно, блукає самотня жінка, схожа на русалку, все ще сподіваючись на диво».
А ось як красиво, проникливо починається оповідання «Про що сонце промовляло»:
«Боже, яка то втіха бачити голубе безмежжя осяйним і чистим, коли гуляють у ньому невловимі вітри, біжать невідь куди білі, недоторкані хмарини. Вільно і просторо їм, бо ні початку, ні кінця синій течії. І земля, і дерева, і ми в ній – пливемо у просторі у безмовну вічність.
А як зорі зійдуть, і місяць золоті ріжки встромить у голубе диво, засміється, затче світ своїм сяйвом, невимовно гарно стає у тій недосяжній глибині. Зачарована тою красою земля вмить завмирає, затихає вітер, ховаються хмари – все впадає в диво-сон. І сяють тоді тисячі невідомих сонць, що народжуються повсякчас і гинуть у синій течії.
О синій океан безмежжя, вічна загадка, недосяжна мрія і неперевершена краса! Сині очі наші і синє полум’я думок – все в тобі тоне…».
Водночас це – напрочуд реальні історії з нашого життя, і всі персонажі тих оповідань одразу впізнаванні. Ми бачимо цих людей щодня, спілкуємося, проте зазвичай не звертаємо особливої уваги, слухаємо та не завжди чуємо, пропускаємо повз вуха й очі найсуттєвіше, найдушевніше, найдорожче… Але все це помічає і відчуває чудовий український письменник Михась Ткач!
Також книга містить щоденникові записи автора з 2004 по 2015 рік. І це – теж дуже цікаво! Бо поява комп’ютерів не знищила епістолярного жанру, – гарні, чарівні, зворушливі, щирі листи все-таки пишуться і западають у душу. Як і дивовижні, благословенні рядки зі щоденника Михася Ткача.
Такий світлий смуток великого автора… Прекрасна книга! Дай, Боже, йому здоров’я та наснаги!
Сергій Дзюба
