У відділенні торакальної хірургії обласної лікарні наші медики активно використовують новітні, високотехнологічні методи лікування хворих із широким спектром патологій органів грудної клітки, рятуючи життя людей.
Відділення це відкрилося в 2016 році, але за цей час зроблено багато. І перспективи розвитку – чудові! Одразу ж приємне враження справляє саме відділення, де все нове – і меблі, й обладнання, тому пацієнтам – комфортно.
А я поспілкувався із завідувачем відділення торакальної хірургії, головним експертом управління охорони здоров’я облдержадміністрації за фахом «торакальна хірургія», лікарем вищої категорії, хірургом-онкологом Олегом Миколайовичем Лузаном. Розмова вийшла цікавою, і я дізнався чимало нового. Наприклад, чому замість флюорографії краще робити оглядову рентгенографію.
– Олегу Миколайовичу, Ви здійснюєте операції на грудній клітці?
– Так. «Торакс» латиною – це грудна клітка. Лікарі, що тут працюють, займаються хірургією легень, грудної стінки, стравоходу, середньостіння, серця, діафрагми.
– Як починався Ваш трудовий шлях?
– Народився я в Городні, у 2020-му мені виповнюється 51 рік. Мама працювала вчителькою, тепер – на пенсії, а батько був військовим. Тобто я – з учительського роду, й мені «пророкували» педагогічну стезю. Але я вирішив змінити сімейну традицію і стати лікарем. Як мама жартує, став лікарем, щоб не працювати вчителем, – посміхається. – Тож я закінчив Вінницький медінститут (зараз це – університет).
Під час навчання познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Ларисою Валеріївною. Вона нині працює лікарем-ендоскопістом в обласній лікарні, кандидат медичних наук. До речі, 6 лютого їй виповнилося 50 років. У нас – син Ростислав, йому 31 рік, лікар-уролог – закінчив Київський медичний університет, працює в Празі, у Чехії.
– А до Чернігова Ви за розподілом приїхали? Чому стали саме спеціалістом із торакальної хірургії?
– Це – доля… Ми приїхали сюди за розподілом, шукали, де є місце. І ось з’ясувалося, що є вакансія торакального хірурга в обласному тубдиспансері. Там ми з дружиною більше 20-ти років працювали: я – за цією спеціальністю, а вона – ендоскопістом. Потім у 2016-му Андрій Михайлович Жиденко, головний лікар обласної лікарні (нині – генеральний директор цього закладу), запросив нас на роботу. Справа в тому, що відкрилося відділення торакальної хірургії. Я погодився, і це відділення очолив. У нас тут зараз працює 30 осіб. Крім мене, ще двоє лікарів-ординаторів. Досвідчений фахівець, лікар вищої категорії Яків Іванович Іващик – також хірург-онколог, моя надія і опора. Адже одному було б дуже складно створювати й розвивати таке відділення. А так я завжди можу на нього покластися, ми – друзі. У нас трудиться і молодий лікар – Роман Юрійович Кравченко, котрий пройшов спеціалізацію і здобув фах торакального хірурга, вже має другу категорію та готується вступати в аспірантуру.
До речі, ми – базове відділення кафедри онкології Харківської медичної академії післядипломної освіти, з якою підписаний контракт про співпрацю на рівні керівників наших закладів у 2019 році.
– Отже, займаєтеся всіма патологіями грудної клітки, зокрема й раком легень?
– Авжеж. Це – єдине таке повнопрофільне відділення на Чернігівщині. Є ліжка в онкоцентрі, в тубдиспансері, однак повнопрофільне відділення – одне, в нашій обласній лікарні. Ми з Яковом Івановичем пройшли спеціалізацію і отримали сертифікати онкоторакальних хірургів. Також лікуємо нагнійні захворювання легенів і плеври, травми грудної клітки, захворювання стравоходу та діафрагми, внутрішні кили (грижі) діафрагми, а ще – пошкодження реберного каркасу, пухлини середостіння (простір між легенями), нервові, доброякісні пухлини, вогнепальні поранення… Оперували бійців, які отримали поранення в АТО.
– Тобто хворі з різними патологіями, важкі, тому така робота вимагає універсальних знань!
– Цим і цінні торакальні хірурги. Торік ми зробили 283 великі операції, а загалом – близько 800 операційних втручань. І головне – є перспективи для розвитку нашого відділення. Тим більше, що торік його доукомплектували сучасним, якісним відеоторакоскопічним обладнанням. Це – відеоапаратура для малоінвазивних втручань широковідомої німецької фірми «Шторц», яка дозволяє виконувати діагностичні і лікувальні втручання на органах грудної клітки з мінімальною операційною травмою для пацієнта. Хворих після цих втручань можна виписувати зі стаціонару на другу-третю добу, що особливо важливо в умовах реформування медичної галузі, коли основний акцент робиться на підвищення ефективності та зниження вартості лікування.
Дуже сподіваємося на генерального директора обласної лікарні (власне, це відділення – дітище Андрія Михайловича Жиденка). Він активно допомагає, забезпечує всім необхідним. Тож приміщення наші – капітально відремонтовані, тут усе абсолютно нове: і обладнання, й інструменти, і хірургічні меблі, зокрема операційні столи. От відомо, як тепер видалять жовчний міхур – робиться тільки кілька невеличких розрізів… Так само і у нас: буквально вже наступного дня після операції деякі пацієнти можуть навіть самотужки ходити. На Заході – 90 відсотків операцій саме так і роблять.
– Це ж і для хворої людини – значно легше, зручніше, комфортніше!
– Безперечно, тому це так важливо. Я був на стажуванні з малоінвазивної торакальної хірургії в Польщі, у Познані. Там – чудовий медичний центр! Була конференція й тут, у Чернігові, приїжджали польські колеги. Ми спілкувалися, обмінювалися досвідом. Потім провели ще одну конференцію з відеозв’язком. І це – цікаво не лише для нас, а й для польських медиків. Це – справді хороший взаємообмін і можливість отримати міжнародний сертифікат. Також я побував у Дюссельдорфі, в Німеччині, на міжнародній медичній виставці – переконався, що вибір є. Тому нове, сучасне обладнання позитивно впливає на діагностику та лікування, на увесь процес, це – зовсім інший рівень!
– Дехто дуже песимістично оцінює можливість порятуватися від раку за допомогою операцій…
– Знаєте, чим швидше пацієнт звернеться до нас, тим у нього буде більше шансів на одужання… Якщо це – рак легенів першого чи другого ступеня, то врятувати людину можна. Багато моїх пацієнтів після такої операції одужали і живуть далі. Однак, якщо хвороба вкрай запущена, то й шанси на порятунок – невеликі… Тому багато залежить і від самої людини. Бажано щороку робити оглядову рентгенографію, аби пересвідчитися, що все гаразд. Зробив собі – і рік можна жити спокійно.
– Але така рентгенографія – це ж опромінення!
– До Вашого відома, від флюорографії опромінення в кілька разів більше. Натомість ця рентгенографія – значно ефективніша для діагностування недугів. Тому я б радив робити саме оглядову рентгенографію, як це й відбувається на Заході, де давно вже відмовилися від масової флюорографії.
– Розкажіть, будь ласка, про нові технології, які застосуються у Вашому відділенні.
– До нас звертаються багато хворих, які за характером своєї патології потребують стентування дихальних шляхів або стравоходу. Це – хворі з рубцевими чи пухлинними стенозами (звуженнями) трахеї, бронхів або стравоходу. Вони не мають змоги нормально дихати чи харчуватися, що становить пряму загрозу їхньому життю. І в тому випадку, коли з якихось причин не можна виконати радикальне хірургічне втручання, на допомогу приходить стентування. Стент – це високотехнологічний внутрішній протез, який дозволяє утримувати повітроносні шляхи або стравохід людини у функціональному стані, тобто дозволяє дихати і їсти.
Ось – наприклад, такий випадок. Чоловікові – 57 років. Спочатку його прооперували в Києві з приводу раку стравоходу. Це надскладне операційне втручання – дві третини стравоходу замінили трубкою, зробленою з його шлунка. Втім, виникло ускладнення шва. Їжа почала потрапляти в плевральну порожнину, почалося гнійне запалення. Тож пацієнт потрапив до нас у вкрай важкому стані. Ми взялися рятувати його: займалися детоксикацією, здійснили стентування стравоходу. Стент – це такий ендопротез, внутрішній, покритий силіконом. Ми його ввели, він розправився і повністю закрив ту діру. І хворий знову почав нормально харчуватися – через рот. Він одужує – стент виконує свою функцію, тому сподіваємося, що благополучно випишемо хворого додому, у задовільному стані. Довжина стенту (китайського виробництва) – 18 сантиметрів… Ці складні операції у нашому відділенні стали вже регулярними.
А нещодавно вперше на Чернігівщині хворому з метастазами раку легенів у трахею виконано одночасно стентування трахеї та обох головних бронхів. Для цього використаний спеціальний біфуркаційний стент, встановлення якого набагато складніше для лікарів, ніж звичайного стента.
– Відчувається, що Ви по-справжньому любите свою роботу. Проте це – великі навантаження, зокрема й психологічні…
– Так, адже це – і вдень, і вночі. Постійно цим переймаюся, думаю про своїх пацієнтів… Звісно, потрібно мати здоров’я і фізичну силу, психологічну рівновагу. Тому я часто ходжу в тренажерний зал до відомого чернігівського спортсмена Андрія Киселя – вже шостий рік тягаю там залізо… Ще люблю водити автівку. Нам із дружиною подобається бувати на Закарпатті – їздимо до термальних джерел. А відпустку зазвичай проводимо за кордоном – майже пів світу вже об’їздили: багато країн Європи, а ще побували в Індії, Таїланді, а торік – в Танзанії та на острові Занзібар… Такі мандрівки – це насамперед яскраві враження, нові знання і чудовий відпочинок для душі й тіла!
Спілкувався Сергій Дзюба
На фото: Олег Лузан
Комментирование закрыто