Події українських визвольних змагань сторічної давнини, а саме їх поразка, ще й досі болісно відлунюють у нашому сьогоденні. Попри все, не перестаємо дивуватися подвижникам і очільникам цих змагань – їх патріотизму, мужності, жертовності, освіченості, багатогранності, а часто – романтизму.
Один з таких прикладів – особистість Федора Крушинського, ад’ютанта головнокомандувача військ Української народної республіки Симона Петлюри. Поза політичною й військовою діяльністю він проявив себе як літератор і видавець, очоливши часопис «Веселка». І то в умовах політичної поразки, вимушеної еміграції, перебуваючи в таборі для інтернованих осіб «Каліш» в Польщі! Саме там він написав і видав поетичну трагедію «Мотря Кочубеївна» у 5 актах (1922).
Як відомо, Мотрона Кочубей була донькою генерального судді Василя Кочубея і похресницею гетьмана Івана Мазепи. Напрочуд живуча впродовж багатьох десятиліть легенда про кохання гетьмана Івана Мазепи і Мотрони Кочубей, у різних варіаціях клонується у художніх творах багатьох авторів, різних жанрів. Не оминув цієї спокуси і Федір Крушинський.
Діючими особами його п’єси є відомі постаті, представники української гетьманської еліти кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст.: гетьман Іван Мазепа, генеральний писар Пилип Орлик, генеральний суддя Василь Кочубей, його дружина Любов Кочубей (у творі – Любов Петрівна), сердюцький полковник Дмитро Чечель (у творі – Григорій Чечель). Звичайно, не обійшлося без вигаданих образів другого плану, як-от гетьманський джура Федір, нянька Мотрі Устя, дівчата і хлопці, ігуменя, чорниця. Дія твору хронологічно охоплює період від 1704 до 1710-х років, географічно – у Батурині, Диканьці, в Пушкарівському монастирі (Полтавщина).
Перший акт твору відбувається у мурованих покоях Кочубеїв, вікна якого виходять у сад (очевидно, у батуринському будинку, який нині є одним з об’єктів Національного заповідника «Гетьманська столиця»). На гостині у Кочубеїв – гетьман І.Мазепа. Відбувається непроста розмова між господарями садиби і поважним гостем, де відразу видно їхній ідейний конфлікт, який згодом переріс у політичний. Обговорюючи лист царя Петра із вимогами виділити на будівництво Петербурга десятки тисяч козаків, тисячі голів тяглової худоби, Мазепа не приховує свого обурення: «Свій мозок чухонській голові дали, Спасли їх від загибелі й здичіння… Від цього співжиття Москва лиш пухне, А ми все нищимось і мізерніємо». Коли в покій приходять Любов Кочубеїха із Мотрею, увага і розмова присутніх спрямовується у бік юної красуні. Тут ми дізнаємося, що Мотрона вже закінчила «науки» (очевидно, здобула домашню освіту), яка вона дерзновенна (пішла таємно молитися у вівтарну частину церкви, що в православ’ї категорично заборонено). Мати скаржиться на доньку, що вона ще з дитинства завдала їй клопоту, неодноразово тікала за мандрівними кобзарями і лірниками, змушуючи рідних розшукувати її по «садках та квітниках». Болить Мотроні, що українці, як невольники, «прикуті до галер турецьких». Як квінтесенція Мотриної життєвої філософії звучить фраза з її вуст: «Бідна Україно! Ти топишся у сльозах дітей своїх».
Акт третій відбувається у Диканьці, де описана втеча Мотрі від батьків до гетьмана Мазепи, набатні дзвони (у творі – «алярм») і непростий вибір Мазепи «виконати звичай». Апогей пристрастей, гаряча, романтична і максималістська вдача Мотрі описана з великими емоціями, коли Мазепа відправляє свою кохану назад до батьків: «Коли на терезах вирішується доля України, І то на довший час, Сугубо мусимо з звичаєм рахуватись!». Це й стало найбільшою трагедією відчайдушної дівчини. Врешті в останньому, 5 акті, перебуваючи в монастирі, будучи відкинутою своїм оточенням, матір’ю, родиною (особливо яскрава сцена, коли з нею відмовилися спілкуватися навіть ровесники під час купальських святкувань, обізвавши «душогубкою»), відчуваючи осуд і відчуження навіть серед черниць, Мотрона закінчує життя самогубством, випивши отрути.
Ось таке самобутнє, художнє бачення постаті Мотрони Кочубей, Кочубеївських і гетьманських маєтків у Батурині та Диканьці подає у своїй трагедії забутий автор періоду українських національно-визвольних змагань 1918—1922 рр. Федір Крушинський.
Титульна сторінка твору Ф.Крушинського «Мотря Кочубеївна». Каліш, 1922 р.
Федір Крушинський – ад’ютант Симона Петлюри (другий ліворуч).
Наталія Сердюк,
молодша наукова співробітниця відділу «Садиба Кочубеїв» Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
