Нові грані Смолинського торфобрикетного заводу

Смолинський торфобрикетний завод  нарешті запрацював! У це не вірив навіть і сам сільський голова села Смолин Олександр Білик. «Після того, як зупинився наш завод, я вже ніколи не сподівався на те, що він знову буде колись функціонувати, ? висловив свою думку в день запуску заводу сільський голова. – Але радісна подія сталася!»

А відбулося це урочисте дійство, на яке так чекали всі, 15 жовтня. 

Етапи

Стисло про історію заводу та його подальшу діяльність розповів в.о. директора державного підприємства «Чернігівторф» Юрій Поперечний.

Він розказав, що вперше запустили цей завод 27 вересня 1987 року. А вже в жовтні підприємство випустило 1 тонн продукції, в листопаді – 2,5 тис. тонн, в грудні – 2,8 тис. тонн брикету. Річна потужність  становила 30 тисяч тонн. на рік. За всі роки до споживача пішли тисячі тонн природного палива.Своєю продукцією він забезпечував населення всієї області, і особливо бюджетні установи. На початку діяльності торфобрикетного заводу в Смоліні була введена в експлуатацію їдальня та підсобне господарство, зведено п’ять житлових будинків для працівників заводу, збудований дитячий садочок та будинок культури.

Але згодом у зв’язку з тим, що котельні в області почали переходити на опалення вугіллям, а також розпочалася масова газифікація населених пунктів,? торф’яна галузь, на жаль, почала занепадати. Це вплинуло, звичайно, і на діяльність Смолинського заводу та його інфраструктуру. Спад виробництва потягнув за собою й боргові зобов’язання.  І вже в березні 2013 року, коли Юрій Поперечний прийшов сюди працювати, на заводі «працювало» 60 працівників, які були кинуті напризволяще. Тож про заробітну платню годі було й говорити взагалі. Соціальна напруга, зрозуміло, зростала. Керівництву приходилося проводити збори, переконувати людей, але ж при цій ситуації Юрій Поперечний приймає рішення щодо звільнення працівників і повної зміни структури підприємства. «В липні того ж року мені прийшлося всіх звільнити, але гарантовано їм пообіцяв, що всі вони будуть поновлені на роботі за деякий час, але, якщо відверто, мало хто вірив у це, бо був дуже складний період для заводу», ? пригадує керівник «Чернігівторфу». Він додав, що під кінець 2013 року завод мав 1 мільйон 142 тисячі гривень боргових зобов’язань по зарплаті.

На сьогоднішній день з того боргового мільйону з лишком залишилося 200 тисяч боргу. Звільнених тоді працівників керівництво заводу усіх майже повернуло. Як вдалося це зробити? Найперше ? активно шукали весь цей час інвесторів, які б змогли реально допомогти. В процесі переговорів врешті-решт знайшли порозуміння із фінансово-інноваційною компанією в Києві, керівництво якої пообіцяло відремонтувати необхідне обладнання для запуску заводу, закупити нові запчастини, підшукати додатково фахівців, відновити електричні мережі (були вимкнені два роки тому), а також розрахуватися з боргами.

Після успішного завершення сезону видобутку сировини, сьогодні на заводі скомпоновано три робочі зміни для виготовлення торфобрикету.

Очікувана мить

І ось нарешті після дворічного мовчання вперше пролунав заводський гудок. В цей момент у деяких працівників блищали очі від нестримано радісних сліз. Ще б пак! Адже народився вдруге завод! У всіх присутніх, які увійшли в цех, обдало жаром печі. Саме тут через стукотіння механізмів «формуються» гарні брикети. Всіх, хто причетний до другого дихання цього заводу, весь виробничий процес надихнув на ділове й результативне натхнення.

Сам процес відкриття заводу освятив отець Смолинської Свято-Миколаївської церкви Сергій.

Деякі працівники, які трудилися раніше й прийшли знову працювати на завод, були заохочені керівництвом грамотами.

Під час урочистого запуску заводу, а вірніше – його першого етапу, в.о. директора державного підприємства «Чернігівторф» Юрій Поперечний подякував усім тим, хто причетний до цієї радісної події, і особливо Анатолію Долеско. «Він не відмовив у нашому проханні й конкретно допоміг нам, аби завод запрацював, ? висловив свою позицію виконувач обов’язки директора підприємства. – І завдяки профінансованим напрямкам із закупівлі техніки, нафтопродуктів, ремонту обладнання, ми бачимо результат ? запускаємо лінійні потужності заводу».

На урочистості прибув із Семенівського району Чернігівщини і директор Ірванцівського торфозаводу Микола Степчук. Він зазначив, що в нинішніх умовах його підприємство не боїться конкуренції, навпаки, здорове змагання, за його словами, потрібне. Це стимулюватиме два заводи на випуск ще якіснішої продукції, покращення умов праці. Тим більше, що він завжди вболівав за процеси, які відбувалися на цьому підприємсті. «Я завжди радів, якщо на Смолинському заводі йшли справи краще, ? зауважив Микола Степчук, ?  і, навпаки, вболівав, якщо тут щось не ладилося. Коли два роки тому завод припинив своє існування, я переживав, щоб не дай, Боже, найновітнє в Україні підприємство не порізали на металобрухт. На щастя, цього не сталося. І мені приємно, що торф’яна галузь не гине, а розвиватиметься».

Генеральний директор концерну «Укрторф» Андрій Озерчук розповів присутнім про процес другого становлення Смолинського заводу, про перипетії, з якими прийшлося зіштовхнутися на шляху до його відродження. «Відтепер є впевненість, що цей завод здолає негаразди, примножиться і працювати на ньому буде престижно. Головне, щоб його становленню ніхто не заважав, і особливо – влада. Тепер від нас залежить, кого ми обиратимемо до Верховної Ради. Нам потрібні такі депутати , які не на словах щось там обіцяють, а роблять конкретні справи», ? підкреслив Андрій Озерчук.

Перший брикет пішов!

Кандидат у народні депутати від 205 виборчого округу Анатолій Долеско оглянув виробничі площі та цехи підприємства. Його цікавив весь цикл виробничого процесу, а тому він детально «пройшовся» від початкового етапу до кінцевої стадії виготовлення продукції. Не «для галочки», а для справжнього розуміння всіх проблем торф’яної галузі, поспілкувався в цехах з робітниками та обслуговуючим персоналом торфобрикетних машин.

Спілкуючись з робітничим колективом, Анатолій Долеско зазначив:

? Що таке запуск заводу? Це ваша невтомна праця, це тепло в домівках людей. Це заслуга небайдужих людей, які віддані справі. Це не тільки робочі місця для мешканців села Смолин, а й для багатьох жителів нашої області, особливо в даний час, коли настали проблеми з газопостачанням. Відтепер наша мета – забезпечення область паливом ? буде реалізовуватися на практиці. Те, що завод запрацював, це ж не тільки надходження податків до бюджету, хоча й це теж важливо, а й забезпечення робочими місцями робітників, поліпшення фінансових умов ваших сімей… Впевнений, що Юрій Васильович (Юрій Поперечний – в.о. директора державного підприємства «Чернігівторф». ? Редакція) не дасть нікому вкрасти жодної тонни брикету!

Але попереду ще багато роботи, а це, як зазначив Долеско, й освоєння ефективних технологій виробництва, запуск нових потужностей та сучасного обладнання. «У цього заводу відтепер з’явилися нові грані, ? відзначив Анатолій Долеско. ? Нам треба дійти до стабільного нарощування своєї продукції, ефективних форм та умов роботи.

Зрозуміло, що всіх цікавить питання ? чи стане Смолинський торфобрикетний завод потужним підприємством, яким він був у свій час? На це Анатолій Долеско відповів так:

? Ми бачимо, що цей завод два роки тому повністю збанкрутував. А тому наше головне завдання зараз – як з цього підприємства зробити не тільки конкурентний та рентабельний завод, а увійти до передового флагману в торф’яній галузі.  Першу фазу ми вже виконали, і результати цього ви усі сьогодні бачите – це запуск заводу і вже виготовлення першої продукції.

В операторській заводу старший майстер із переробки сировини Микола Мойсієнко продемонстрував Анатолію Долеско на «живому» інформаційному дисплейному стенді безпосередній процес проходження сирцю, а потім висловив свою думку з приводу запуску підприємства:

? Ви знаходитеся в приміщенні, яке ми усі називаємо серцем заводу. Після того, як завод зупинився, то держава не спроможна була реально вплинути на його діяльність. То, може, хоч ви, Анатолію Олександровичу, зробите так, щоб підприємство працювало тепер стабільно, а ми відчували б впевненість у завтрашньому дні».

Валентина Дешко у свій час оббивала усі стежки на різних виробничих дільницях з видобутку сирцю, а двадцять останніх років працює на заводі оператором. Жінка радісна від запуску заводу і в той же час переживає за його майбутнє. «Ми такі раді, що нарешті це сталося! Ви навіть не уявляєте, яке величезне значення має завод для села. Та хіба тільки для нашого села? Цього чекали і дитячі садки, і школи всього нашого району, бо опалюються ж приміщення в основному твердим паливом».

Анатолій Долеско наприкінці зустрічі подякував колективу за його не легку працю, подякував їм за те, що вони трудяться на благо інших людей. «Дуже вам вдячний за те, що ви переживаєте за наших земляків, що в цю зимову пору, яка ось-ось настане, у їхніх домівках буде тепло і затишок. Це особливо важливо, коли ми практично залишилися без альтернативного виду палива – газу».

Сергій ПРАВДЮК