Олена Ананьєва, Тетяна Дзюба, Сергій Дзюба, Ярослав Савчин. ПІВДЕННЕ СОНЦЕ: КВАРТЕТ АКОМОДАЦІЇ. Антологія поезії українською та російською мовами (Україна-Німеччина). Упорядник – Єлизавета Долгорукая. Міжнародна Асоціація діячів літератури і мистецтва «Глорія / GLORIA/» (Берлін – Франкфурт-на-Майні, Німеччина), Вид-во Стрельбицького (Україна, Київ), 2018 – 196 с.
Книга відкриває Міжнародну книжкову серію «Діаманти слів». Це – білінгва, збірка поезій різними мовами. В антології представлені творчі біографії, вірші, а також – переклади авторів. Це талановиті поети з Чернігова Тетяна і Сергій Дзюби (Україна), керівник Міжнародної Асоціації діячів літератури і мистецтва «Глорія», письменниця, журналістка, мистецтвознавець Олена Ананьєва (Німеччина) та прикарпатський поет Ярослав Савчин (Україна).
У кожного поета – власний оригінальний та неповторний стиль, метафоричний ряд, хоч об’єднують усіх волелюбність, ствердження індивідуальної, дуже мелодійної, поетичної мови, насиченої теплими променями південного сонця й гарячого вітру, чітких формацій і оптимістичного ідеалу. Але на кінчику пера Музи чотирьох зависла пекуча крапля, що пройшла крізь серце навиліт – це переживання за сьогоднішній тривожний час України. Особливо на сході, там, де сходить палюче південне сонце… Воно дало поетам цілющу силу та енергію слова. В ньому – любов до країни, жінки, матері, героїв, традицій народу, оптимізм і життєвість, добро і миролюбність, бажання зберегти й утвердити спокій.
Чудові українські поети з Чернігова Сергій та Тетяна Дзюби – добре відомі своєю творчістю як в Україні, так і за її межами. Їхні книги видані 65-ма мовами світу. А як перекладачі вони доносять до українського читача твори сучасних поетів світу. Чернігівцями зацікавилися навіть упорядники «Книги рекордів Гіннеса».
Саломеєю української лірики назвав Тетяну Дзюбу лауреат Національної літературної премії Білорусі Анатолій Аврутін, підкреслюючи у творчому дуеті її ніжність, тендітність, чуйність… Чарівними і проникливими є поетичні образи Сергія, адресовані своїй музі. Свої книги він присвятив і присвячує тільки їй. А вона, попри роль дружини і музи, надзвичайна жінка з численними амплуа – поет, перекладач, журналіст, критик, літературознавець, знаний учений, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, академік… Як поетеса Тетяна дуже самобутня, зі своїм неповторним голосом, котрий неможливо сплутати з іншими. Якщо поезія Сергія більше пронизана лірикою, то Тетяни – оригінальною, глибокою філософією. Її муза – цікава не лише реаліями життя, подробицями нашого земного існування, а й неординарними роздумами про вічні цінності та духовність, яка й робить людину людиною – мудрою, натхненною, доброю, небайдужою…
Ось рядки з вірша «Саломея»:
Із ким ти порадишся, куди підеш у герці, у танці?
Блакитна кров льону у білих одеж.
Одвічне питання: камо грядеш?
Глава Іоанна – на таці.
Танцюй, Саломеє, бо кров – не вода,
Від неї нерони хмеліють.
Танцюй, Саломеє, бо ти молода
І ще не спізнала похмілля…
Ці рядки викликають багато найрізноманітніших почуттів і питань, головне з яких – «вічне», виразно підкреслене автором: «Камо грядеши?». Насправді, куди ми всі йдемо? І що нас чекає попереду? Втім, сьогодні, зараз, у цю мить, завдяки силі магічного поетичного рядка, забувається навіть, як від крові «нерони хмеліють», – хоча б на хвилину можна забути про всі прикрощі – танцюй, Саломеє!.. Танцюй, і бодай на мить все інше здаватиметься другорядним.
Поезія Тетяни Дзюби – асоціативна: у ній півтонів – набагато більше, аніж тонів; а недомовленість – значно цікавіша, ніж конкретика…
Втім, все це не означає, що Тетяна Дзюба – відчужена від конкретики і не бачить того, що відбувається довкола. Навпаки, коли вона звертається до таких, здавалося б, простих явищ, як природа, сонце, небо, вода, вітер, – то висвічується, що й тут у неї – особливе, творчо жіноче бачення, котре дозволяє сказати про давно відоме зовсім незвично, яскраво, своєрідно…
Багато ще можна наводити рядків із віршів поетеси, однак набагато цікавіше самому відкрити для себе її дивовижну поетичну красу, досконалість і глибину слова.
Сергій Дзюба вражає не тільки літературним талантом, але і своєю активною громадянською позицією, своїм постійним прагненням якомога більше розширити коло однодумців, залучити більше талановитих письменників, перекладачів, науковців до важливих та різноманітних міжнародних проектів. Вони відбуваються сьогодні у багатьох державах світу, саме завдяки активному впливу Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яку очолює Сергій Дзюба, і яка об’єднує творців із 55-ти країн.
Вражають проникливі вірші Сергія, написані рідною українською мовою, і вдалі переклади багатьма мовами світу.
На віях – осінь, в косах – перший сніг,
А очі прагнуть молодого літа…
Хотіти – гріх, і не любити – гріх,
І гріх любити неталановито!
Пречиста осінь, твій опальний друг
Цю старість приміряє лицемірно…
Одна метагалактика покірна:
Космічний біль і безкінечний круг.
Якщо міркувати про сутність поезії Сергія Дзюби, про її головну складову, то це – безумовно, любов. Взагалі, без кохання неможливо уявити жодного справжнього поета.
Поет по-справжньому любить Жінку – земну, в чомусь грішну, стомлену від роботи і повсякденних турбот. Таку, котра поруч майже з кожним із нас. Потрібно тільки заглянути їй у вічі, щоб побачити океан любові! Кохання, без якого немає поезії. І Сергій Дзюба своїми проникливими віршами допомагає нам це зробити.
Багатогранно обдарована Олена Ананьєва, водночас чудова поетеса зі своїм метафоричним світобаченням, – народилася гарячого середлітнього липня в Одесі. Закінчила студію кіноактора при Одеській кіностудії у відомих режисерів Василя Льовіна, Кіри Муратової та Іллі Рудяка. Згодом – філологічний факультет Одеського національний університету імені Мечникова.
Пані Олена працювала в редакціях газет, співробітничала зі студіями телебачення, де виходили її сюжети, постійно створювала телепередачі, писала сценарії. З 1980 року працювала в гурті мистецтвознавців при Міністерстві культури, управлінні культури облдержадміністрації, набула другу освіту мистецтвознавця, працюючи з артефактами і зберігаючи культурні цінності України (до свого від’їзду у Німеччину – в 2002 році). Очолювала групу мистецтвознавців, організовувала художні виставки з читанням своєї поезії. Протягом двадцяти років – засновник і ведуча культурологічного, добродійного проекту «ВРЯТУЙ І ЗБЕРЕЖИ».
Вірші і епіграми писала з 11 років. З п’ятого класу виступала з читанням віршів, займаючись в дитячому драмтеатрі. Особливі приємності для молодої авторки – нарис «Висота» в Антології державного видавництва «Маяк», перша публікація віршів у газеті «Вечірня Одеса», стимулюючі нагороди від Президії Верховної Ради України, Почесна грамота Державного фонду культури від академіка Дмитра Лихачова…
У бібліографічному активі Олени Ананьєвої – видання: «Мій Вернісаж», «Одеський Монмартр Василя Поникарова», «Карнавали долі», «Точка тиші», «Сади любові», «Вітражі», – міні-романи в газеті, есе, публіцистика (Сан-Франциско, США); «Одеська Арт-азбука», фентезі «Таємниця скляного острова Авіллон», – антологія (видавництво «STELLA»); «Слідами великих мандрівників», «Штрихи і пропуски квадрата древніх», «Квадрат древніх – завжди квадрат»», – антологія лауреатів Міжнародного багаторівневого конкурсу імені де Рішельє «Кодекс честі»; «Блукачі муз і вітру», «Втеча. Код любові», «Втеча. Код стійкості», «Втеча. Код вірності», «Крик Едварда Мунка, або Поцілунок сфінкса», «Рукопис N 416, або Скульптор Борис Едуардс»…
Олена – автор ідеї, засновник і організатор Міжнародного конкурсного проекту «Врятуй і збережи» з 1998, і в його рамках – Міжнародного багаторівневого конкурсу імені де Рішельє, Асоціації діячів літератури і мистецтва «Глорія»; вона – засновник літературних премій та інших винагород. Член українських і міжнародних творчих спілок, об’єднань. Автор поетичних творів німецькою мовою в понад 20-ти антологіях видавництв (в авторському перекладі), у журналах і газетах. Автор інтернет-журналів «Континент», «9 Муз», «Контрабанда», «Афіша ПроАртІнфо», альманахів «Порт-фоліо», «Нове Світло» (Канада), блогів… Нагороджена багатьма відзнаками за творчу і громадську діяльність. Живе і працює в Німеччині. Хоча з приємністю періодично навідується в Україну, до рідної Одеси.
У миті натхнення мереживна палітра її світів лягає поетичними метафорами на папір:
Може…
ти для мене новий Наполеон –
завойовник простору між нами,
малюючи земними іменами
на острові Олени – еталон.
Ти написав мені листа:
мережив мрії-піраміди
повітрям
в платтячках Сильфіди,
небесні творячи міста.
В благанні вільної душі –
можливість
мріяти й любити –
і на шляхах не розгубити
плин Рони-річки у дощі.
Сумую, полководцю, в самоті,
крізь швидкість часу,
тугу і обійми…
Не згадуй більше
про походи й війни
на нашій королівській висоті!
Ярослав Савчин народився 1961 року в живописному гірському селі Липовиця на Прикарпатті. Зі шкільних літ проявилась його особлива любов до літератури та образотворчого мистецтва, власні здібності до творчості, що підкріплювались участю в злетах, семінарах творчої молоді, публікацією перших творів у місцевій періодиці та молодіжних виданнях. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка та факультет державного управління і місцевого самоврядування ЛРІДУ Національної академії державного управління при Президентові України. Понад тридцять літ відпрацював у журналістиці та державному управлінні. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Лауреат міжнародних і всеукраїнських нагород.
Автор книг поезії і прози «Між медами й полинами», «Самотність», «Мольфар», «Карпатоборці», «Нетлінь-роса», «Світанок мальв», «Вересневі ікони», «Індульгенція присутністю», «Знаки сонця», «Живиця», «Читання ватри», «Для двох сердець…», «Вічні рути». Співавтор колективних збірників і альманахів «Антологія краю», «Столиця Франкового серця», «Скарбниця мудрості», «З горіха зерня», «Він, Вона і війна», «Карпатська симфонія», «Енциклопедія сучасної літератури», «Галактика любові», «Огні горять…», «Мовою серця», «Серце Європи», «Я дякую тобі», «Поезії засвічена зоря», «Скіфія», «Колиска роду», «Поетична топоніміка», «Медобори», «Танець семи покривал», «З Україною в серці» та ін.
Бере участь у виставках образотворчого мистецтва та художньої фотографії, демонстрував і персональні виставки. Народився, живе і творить на Прикарпатті.
Ось звуки і образи поезій Ярослава:
Перед усмішкою Мони Лізи
Відмінності – в постійностях життя…
Спіткнеться втома на усмішці мнимій.
Думок неперехідна простота
Обтяжена плодами не віднині.
Під тінню круків старіє залізо.
Поширшав цвинтар на краю села.
А усмішка мінорна Мони Лізи
Постарітися так і не змогла.
Я зупинився на окрайці літа.
В руїни Трої напросився брід.
Строфа лягла в долоню Афродіти.
… Та я чекаю папороті цвіт.
* * *
… Лиш осіння стерня й журавлі, як собори,
У тривожній молитві дочікують день…
Лише сніг, мов стріла, на полонені гори…
Й неогорнутий сонях самотній іде.
Нині крайностей час. Золота середина
В роздоріжжя німе притуляє вуста.
Голим садом старим сум лягає родинно.
Мов самітня душа, така грішна й свята.
Ескіз дощу
Вікно пливе у сіру далечінь,
Немов вигулює загублені підкови,
Між сторінок розгадуючи тінь
Того, що не писалося ніколи.
А мокрі коні ждуть сухих отав,
Як молода вінець приручить тричі.
Музика встав і шлюбної заграв
І попливли гірські верхи у вічі.
Ще лиш кінець початого колись.
За кладкою в чічки квітчались плаї.
По них крізь тіні сни текли увись.
Немов сліди дідівські по спіралі.
Нову антологію поезії «Південне сонце: Квартет Акомодації» буде незабаром представлено в Україні та за кордоном, зокрема презентації відбудуться в Німеччині, Австрії та Швейцарії.
Олег Гончаренко, письменник, перекладач,
спеціально для видання Біла хата
