Нейрохірург Геннадій Дубина: «Врятували чолов’ягу, що молотком забив собі в голову 15-сантиметровий цвях!».
«Буває, мені півночі сниться завтрашня операція…»
– Геннадію Івановичу, звідки Ви родом? Хто Ваші батьки? Я часто ставлю це питання, бо вважаю, що воно – важливе.
– Так, звісно. Я народився в Городні 10 грудня 1964 року. Батьки – прості люди: мама працювала в дитсадку, а тато трудився водієм на відомому тоді заводі «Агат». Матуся мріяла, щоб я став лікарем, а батько хотів, аби я служив військовим. Адже в той час у Городні знаходилася військова частина та потужно працював аеродром – постійно кружляли літаки. Власне, це була навчальна база прославленого Чернігівського льотного училища. І дитинство моє пройшло під гуркіт авіаційних двигунів.
Однак я усвідомив, що хочу стати медиком. Можливо, так вплинуло заповітне мамине бажання… Хоча на мене ніхто з батьків не тиснув, навпаки вони говорили, що свою майбутню професію я мушу обрати сам, свідомо. Думаю, це – правильно. Отож у 1982-му я вступив до Донецького медичного інституту. Потім продовжив навчання на військово-медичному факультеті Горьківського державного інституту. І мене направили служити військовим лікарем до Естонії.
Працював у лазареті, згодом став начальником цього закладу, був начальником медичної служби авіаційного полку військового гарнізону у місті Тапа. Це – молодість, найкращі роки мого життя! Командував полком земляк – українець, полковник Василь Семенович Нікіфоров, чудова людина! А потім сталося ГКЧП, розпався Союз, Україна здобула незалежність. І хоч мені пропонували служити на посаді полковника в Заполяр’ї, я повернувся на рідну Чернігівщину – захотілося додому!
Тоді головним лікарем нашої обласної лікарні був Анатолій Микитович Груша. Я прийшов до нього й розповів про своє щире бажання працювати нейрохірургом. Він мене вислухав і погодився, але зауважив, що буде важко, бо ця робота – дуже відповідальна та вимагає повної самовіддачі.
Таким чином, з 1993-го, вже 27 років, я працюю у цьому відділенні, яке відкрилося в 1969-му; трудилися тут досвідчені, висококваліфіковані фахівці. Тому було у кого вчитися! Першим довірив мені нейрохірургічний скальпель Анатолій Антонович Бугрей, якого вважаю своїм Учителем. Йому 17 грудня виповнюється 85 років. Дай, Боже, здоров’я та добра цій прекрасній Людині та чудовому Лікареві!
У 1997—2001 роках я працював заступником головного лікаря з хірургії, це була ініціатива саме Анатолія Микитовича Груші. В 1999-му стажувався в Німеччині з нейрохірургії… А в 2001 році мене було призначено на посаду завідувача відділенням нейрохірургії, на якій труджуся вже двадцять років, котрі минули, як один день! Тоді був наймолодшим завідувачем відділення в обласній лікарні… У 2006-му захистив кандидатську дисертацію в Інституті нейрохірургії, у Києві. Моїм науковим керівником був професор, академік Академії медичних наук Віталій Іванович Цимбалюк – дуже хороша людина, видатний науковець та фахівець, він і тепер завідує кафедрою нейрохірургії в Київському медичному університеті.
– Будь ласка, поясніть нашим читачам: що таке нейрохірургія?
– Це – розділ хірургії, котрий займається оперативним лікуванням захворювань головного і спинного мозку, а також – периферійних нервових закінчень головного й спинного мозку: тобто це – всі травми, вогнепальні поранення, онкологічні захворювання, інсульти (крововилив у мозок), больові синдроми – наприклад, остеохондроз хребта. Дуже великий спектр хвороб! І дійсно великі можливості допомогти людині, особливо при травмах, болях, – такі пацієнти можуть повністю одужати.
А якщо говорити про онкологічні недуги – то робимо все можливе, але, на жаль, не завжди вдається врятувати людину, особливо, коли звертаються надто пізно і хвороби – вкрай запущені.
Взагалі, таке відділення, як наше, – єдине на Чернігівщині. Працюємо ми наразі цілодобово, щодня, без вихідних. Допомагаємо жителям Чернігова та нашої області, хоча до нас звертаються і люди з інших регіонів – зокрема, з Києва, а також – Київської, Сумської, Полтавської областей… Наш номер телефону – незмінний: (04622) 5-34-89.
– Скільки операцій щороку робите особисто Ви?
– Понад 120 великих, складних операцій і більше. Наразі дрібніші, під місцевою анестезією, не рахую. Колись на всіх лікарів у відділенні виходило 360 операцій на рік, а нині у нас до ковіду було по 500-560 великих операцій щороку. Тепер у відділенні працює 8 лікарів, 13 медсестер і 12 санітарок. Є двоє кандидатів медичних наук. Колектив належно підготовлений, здійснюємо увесь комплекс операцій. На консультацію в Інститут нейрохірургії людей відправляємо рідко… Взагалі, відверто кажучи, у будь-якій країні медикам – нелегко, адже завжди є незадоволені пацієнти, не всім вдається допомогти.
Фактично труджуся зранку й до вечора, а коли лягаю спати, то нерідко мені сниться завтрашня операція. Півночі може снитися в усіх деталях. Тобто так я подумки налаштовуюся на цю операцію. Пацієнти – різні, до кожного потрібен індивідуальний підхід. Тож не скоро рóботи нейрохірургів замінять!
«Несамовитого чоловіка вгамувала дружина – висварила таки-и-ми словами!»
– Можете розповісти кілька неординарних випадків?
– Екстриму в нашій роботі вистачає. Трапляється, люди навіть цвяхи в голову забивають… Пам’ятаю, був чолов’яга середнього віку, який молотком забив собі в голову цвях довжиною 15 сантиметрів! Можете собі уявити? Він хотів вчинити самогубство, але не вийшло. Почекав кілька днів і звернувся до нас по допомогу… Коли ми на рентгені побачили, який там у нього в голові цвях засів, то були вражені, як він узагалі залишився живим! І що ви думаєте? Ми його врятували – сталося справжнє диво! Авжеж, попри все, ми його благополучно виписали – живим та цілком здоровим, і він пішов собі додому…
Багато випадків пов’язані зі скутерами та мопедами. Потерпають ще зовсім юні, підлітки. Скажімо, якось 16-літній хлопець розбився на скутері – перелом черепа. Ми вдало зробили операцію. Але дізнавшись, як він ганяв на тому скутері, я сказав юнакові, що йому не можна більше їздити, інакше буде лихо. Втім, він не послухався й буквально через два місяці потрапив до нас у дуже важкому стані з переломом черепа! Однак ми його знову врятували. Він виписався й більше до нас не потрапляв – сподіваюся, нарешті зрозумів, що лікар був правий.
Одного разу, пригадую, чоловік привіз дружину в дуже важкому стані, яка потерпала від сильного болю. Потрібна була негайна операція, але він вперся: лікуйте, але оперувати не можна, бо ще стане інвалідом. Ми зробили, що можна, виписали її, а за кілька днів вона сама прийшла до нас зі сльозами: «Благаю, зробіть мені операцію, бо вже не маю сил жити з таким нестерпним болем!»… Прооперували, все гаразд. І тут раптом вривається її несамовитий чоловік і починає грізно волати, мов ненормальний: чому ми знехтували його забороною і все-таки зробили цю операцію?! Мало до бійки не дійшло!.. Але, коли про це почула дружина, вона його так висварила, таки-и-ми словами, що він нарешті вгамувався.
На жаль, часто люди спочатку звертаються не до фахівця, а до якихось «цілителів», а насправді – шарлатанів, що просто видурюють із бідолашних людей гроші. А коли потім пацієнт приходить до нас, то хвороба вже в дуже в запущеному стані…
Натомість ми проводимо справді висококваліфіковане обстеження за допомогою МРТ та комп’ютерної томографії, встановлюємо діагноз, і тільки після цього призначаємо відповідне лікування – медикаментозне, хірургічне. З приходом енергійного керівника – генерального директора обласної лікарні Андрія Жиденка наш заклад забезпечується найкращою сучасною медичною апаратурою. Взагалі, зазвичай пацієнта тут лікує не один фахівець, а ми ним займаємося комплексно. Скажімо, у людини – важка травма, вона перебуває у відділенні реанімації, й пацієнтом займаються нейрохірург, травматолог, торакальний хірург… Тобто це – багатопрофільне лікування, дуже зручне для хворого. Бо важкі пацієнти – це не рівень району.
У 2010-му почався період хірургії за допомогою мікроскопа, що дає змогу оперувати значно ефективніше. Тепер у лікарні є сучасний ангіограф, тому є змога бачити та ефективно лікувати судини головного мозку, серця, легень, печінки… Це – період розвитку судинного напрямку для проведення малоінвазивних втручань при інсультах. Коли у пацієнта серцева патологія – передінфарктний стан, для судин головного мозку. Це – надзвичайно високі технології, які тепер інтенсивно розвиваються. Це – інструменти товщиною 1-2 міліметри! А для цього потрібні відповідні знання, і ми постійно вчимося, вдосконалюємо свою майстерність.
– Не шкодуєте, що стали медиком?
– Жодного разу не пошкодував! Я люблю свою роботу, адже відчуваю, що недаремно живу на світі і дійсно потрібний людям. Саме це усвідомлення дає мені сили та натхнення, попри всі труднощі, бути завжди напоготові та висококваліфіковано, сумлінно виконувати свій обов’язок лікаря.
– Як Ви відпочиваєте від такої напруженої роботи?
– Люблю почитати, зокрема детективи. А коли очі стомлені, то слухаю аудіокниги… В саду біля будинку, на дачі за містом, дбаю про свої фруктові дерева. Є і квіти – троянди, півники… Це мене дуже відволікає, і задоволення від такої роботи на землі отримую.
– Розкажіть, будь ласка, про Вашу родину.
– Моя дружина – Неллі Василівна Дубина – лікар-цитолог, вивчає під мікроскопом клітини, досліджує патології. Це – робота для дуже терплячих людей, не кожен витримає. Але їй подобається! Донька Надія мешкає в Києві – економіст, займається міжнародною діяльністю. Син Тарас – програміст, займається IT-технологіями… Мрію про онуків, коли діти нарешті зроблять мене «генералом».
– Геннадію Івановичу, напередодні Дня медичного працівника ми щиро вітаємо Вас, шляхетну Людину та чудового Лікаря, з професійним святом, зичимо міцного здоров’я, радості, щастя, удачі та всіх гараздів!
– Я теж хочу від душі привітати всіх своїх колег з нашим прекрасним святом, побажати здоров’я, любові, чудового настрою, всього найдобрішого та найкращого, що може бути в житті людини. А читачам зичу найголовнішого – здоров’я. Живіть довго та щасливо!
Спілкувався Сергій Дзюба
