З циклу: хто насправді всі ці люди? Розповідаємо всю правду про тих людей, за яких нам пропонують проголосувати 21-го липня.
Виборці 206-го округу вже в курсі, що одним з кандидатів в майбутні парламентарі зареєструвалася самовисуванка Марина Рейко.
Марина після отримання педагогічної освіти за фахом історик не захотіла працювати за спеціальністю — чомусь для неї «сіяти розумне, добре, вічне» стало не близьким. Хоча через те, що народилася в селищі Ріпки (місцевість, де проживають люди, що постраждали від Чорнобильської аварії), освіту здобувала за рахунок бюджетних коштів. Тобто, за наш з вами (платників податків) рахунок та ще й підвищену стипендію отримувала.
Те ж саме було й з аспірантурою. І хоча Чернігівщина, особливо сільська місцевість, конче потребує вчителів — повертатися на свою малу батьківщину не захотіла, аби хоч чимось трудівникам села віддячити за свою безкоштовну освіту. Та й і в обласному центрі для себе в школі роботи навіть не шукала — краще ж працювати менеджером адміністративної діяльності у ТОВ «СМЕНА». А диплом задля краси, мовляв, дивіться яка я розумна, бо маю все ж таки вищу освіту! На всяк випадок. Та й в житті можуть виникнути різні випадки, от тоді ще й диплом знадобиться...
Майже 29 років тому їй, тоді 6-річній дівчинці, довірили відкривати нову Ріпкинську школу №2. І тут вона вперше відчула себе «знаменитістю», адже усі (звичайна практика в усіх населених пунктах СРСР на святі першого дзвінка) їй аплодували та радісно посміхалися. А фотографію з цього свята розмістили на першій шпальті районної газети. Тому нічого дивного в тому, що перше випробування «мідними трубами» вона витримала й почала постійно (до місця й не зовсім) цим хвалитися перед своїми ровесниками та їх батьками.
Дітлахи є дітлахи — їм ці постійні хвастощі доволі швидко набридли. І що малеча робить в таких випадках? Зазвичай починає цькувати та знущатися. Можливо, дітлахи могли вже тоді перетворити Марину Рейко на кшталт однієї героїні однойменного радянського кінофільму, та її взяв під особистий захист директор цієї школи — і створив їй більш-менш тепличні умови для навчання. Та осад після цього цькування та знущання в неї зостався до сих пір. Як і бажання досягти чогось у своєму житті, аби «насолити» своїми успіхами усім мешканцям Ріпок.
А після вступу без іспитів до Чернігівського педагогічного вузу у неї замайоріло інше життя...
А ще за деякий час доля надала їй гарний шанс вибитися в люди — у Чернігові розпочався період розквіту організації, яка тоді мала назву «Громадська думка».
Далі буде...
