Президент Росії Володимир Путін підписав укази про присвоєння почесних найменувань низці частин російської армії. Зокрема, 6-ий танковий полк російської армії отримав найменування «гвардійський Львівський», 68-ий танковий полк — «гвардійський Житомирсько-Берлінський», а 163-ій танковий полк — «гвардійський Ніжинський».
В указах сказано, що почесні найменування присвоєно різним частинам «з метою збереження славних військових історичних традицій, виховання військовослужбовців у дусі відданості Вітчизні та вірності військовому обов’язку».
Назви українських міст внесено до почесних найменувань полків у пам’ять про участь частин у звільненні цих міст у роки т.зв. «Великої Вітчизняної війни».
Зокрема, почесне звання було присвоєно 93-ій окремій танковій бригаді, на базі якої пізніше створили 68-ий полк, «в ознаменування здобутої перемоги й відзнаки в боях за визволення міста Житомира». Такий наказ підписав ще верховний головнокомандувач Йосип Сталін 1 січня 1944 року. Після розпаду СРСР 68-ий полк розформували, а 2017 року відтворили.
Мотивацій у такому дивному (якщо не сказати — нахабному і блюзнірському) присвоєнні в Росії та її глави одразу кілька. Перша й головна: Путін і Кремль і далі вважають Російську Федерацію не просто юридично «правонаступницею СРСР», а оновленим варіантом цієї комуно-радянської імперії, який, на думку керівництва Росії, мало не зобов’язаний відновити цю імперію. А те, що на її руїнах давно постали півтора десятка незалежних держав, це Кремль, очевидно, вважає тимчасовим історичним непорозумінням.
Звідси — не просто ностальгія за Радянським Союзом, а настирливе впихання його в суспільну свідомість. У цьому руслі й роздмухування навіть не російського патріотизму, а доведення його до істерії і шовінізму. Згодиться тут усе, навіть чемпіонат світу з футболу.
У це русло давно вже вписується (тобто вписують) й історію Другої світової війни, точніше, ту її частину, що названа Великою Вітчизняною війною. Ось і в цих указах Путіна — пряме посилання на «визвольну місію» тієї війни з боку СРСР. Хоч те визволення було, з одного боку, звільненням окупованих побратимом — нацистською Німеччиною — окупованих територій СРСР, а з іншого — повернення на ці території «свого» окупаційного тоталітарного режиму, плюс агресія цього комуністичного режиму на територію Східної Європи. Що вилилося в утворення соцконцтабору на довгі понад чотири десятиліття.
Указами Путіна російським частинам присвоєно найменування не лише українських міст, а й білоруських. Ну, це їхні «розбірки», Росія взагалі вважає незалежну Білорусь мало не колонією.
Але яким блюзнірством є присвоєння назв українських міст, киваючи на історію війни. Адже нині вже інша історія й інша війна. Війна Росії проти України. То, може, Путін присвоїть якимось полкам найменування ще й Донецька чи Луганська, не тільки через звільнення цих міст від нацистів, а й «звільнення» їх від Української держави?
А взагалі за такою логікою наступним буде присвоєння російським частинам найменувань Варшавських, Празьких, урешті Берлінських, адже й Німеччину тоді звільняли від нацизму. Можна ще — Віденських, Бєлградських, Будапештських. Правда, це давно вже столиці держав-членів НАТО. Але чому б не спробувати.
Свого часу Монгольська імперія захворіла на божевільну шовіністичну ідеологію завоювання всього, «до останнього моря», тобто куди дійдуть копита монгольських коней. Московія, народжена Ордою і така, що успадкувала ординську ідеологію, схоже, марить подібним: лізти доти, куди дійдуть копита, точніше — гусениці російських танків.
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»
