У ХVІІІ столітті нинішнє селище Березна перевищувало за кількістю дворів Чернігів. Містечко нараховувало аж шість християнських православних храмів, найбільший з яких – Вознесенський – спорудили коштом громади ніжинські майстри Петро Шолудько та Тимофій Йосипович. Збудована у 1761 році дерев’яна церква була виняткової мистецької вартості, а її багатоярусний різьблений іконостас визнали мистецьким твором другої половини XVIII століття. На початку 30-х років ХХ століття окрасу Березного знищили більшовики-безбожники, серед яких, безумовно, було немало місцевих крикунів і голодранців. Втім, практично перед самим її знищенням дослідник архітектури Лівобережної України Стефан Таранушенко встиг зробити унікальні знімки Вознесенського храму і його шедеврального іконостасу. Завдяки титанічній роботі дослідника ми можемо бодай віддалено бачити всю велич цієї унікальної духовної споруди.
Збережена ікона з іконостасу
У 1759 році місцева громада підписала з ніжинськими майстрами Петром Шолудьком та Тимофієм Йосиповичем контракт на побудову Вознесенського храму. Бажання створити церкву виняткової мистецької вартості й у громади, яка виступала замовником будівництва, і у майстра Панаса Шолудька було настільки гарячим, що у контракті з’явився додаток: «В добавку сего моего контракта еще задолжаюся по точному примеру Покровской Березинской церкви два преддверніе слупи зделать з банями манерними и превосходя ту работу, как можно красивейше делать старатимуся».
Дослідник дерев’яної церковної архітектури українського Лівобережжя Стефан Таранушенко дотепно зауважує, що цей додаток міг з’явитись після тривалої товариської бесіди між будівельками та замовниками проекту.
Іконостас Вознесенської церкви
І талановитому ніжинському майстрові оте «красивейше делать» неабияк вдалося! Через два роки після підписання контракту храм був готовий.
На жаль, церква не збереглася до нашого часу, її знищили бузувіри-безбожники, затьмарені більшовицькою пропагандою, у 1929—1930 роках. Однак відомий мистецтвознавець таки встиг побувати в іще цілому храмі, залишивши після візиту унікальний опис і фото споруди. Буквально за рік до руйнування, у 1928 році, він дослідив цей храм.
Згідно опису Стефана Таранушенка, церква була дерев’яна, з п’ятьма банями, хрещата в плані, на шипах, споруджувалася без застосування пилки і цвяхів. У 1875 році її розмалювали арабесками. У 1893 році в інтер’єрі орнаментовано бані й позолочено карнизи. Храм був окрасою містечка Березна, стояв у центрі на території колишнього замку. Духовна споруда водночас підкреслювала велич та багатство містечка, адже на той час Березна за кількістю дворів була більшою від Чернігова.
Найбільший із храмів Березного — Вознесенська церква, збудована коштом громади
З другої половини XVIII століття і до кінця 20-х років ХХ століття Вознесенський храм залишався найвищою спорудою в населеному пункті.
«Вознесенська церква в Березному – дерев’яна на цегляному підмурку. Під час закладання фундаменту під бабинцем було змуровано цегляний льох. Підмурок і льох зложено з цегли розміром 27 х 14 х 6 см. Зруби самої будови виведено з соснових брусів товщиною в 16 см», – зазначав в описі храму дослідник дерев’яної архітектури Лівобережжя Стефан Таранушенко.
Таранушенко згадував, що «особливого ефекту західна частина церкви набувала у яскраві сонячні дні, коли значна частина ніші між слупами, а особливо її верх, потопали у глибокій тіні; ніша яскраво вимальовувалася в обрамленні й на тлі сліпуче освітлених західних граней слупів. І тоді слупи з нішею сприймалися майже як самостійна споруда, як монументально-урочиста брама».
Після знищення совітами від храму та унікального іконостасу майже нічого не залишилося. Відомо, що дерев’яні підмурки храму зберігаються в місцевому краєзнавчому музеї. Значно ціннішою реліквією є ікона з зображеннями преподобних Антонія і Феодосія Печерських – засновників Києво-Печерського монастиря. Цей образ входив до церковного іконостасу. Нині він зберігається в музейних архівах Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». На іконі святі угодники стоять обабіч Успенського собору – головного храму монастиря. Угорі ікони – зображення Богородиці.
«Така іконографія склалась в українському мистецтві у XVII столітті і була поширена на гравюрах стародруків і в малярстві. Одухотворена піднесеність образів, пластично модельовані обличчя, вправний малюнок притаманні цьому творові талановитого художника, ім’я якого на жаль невідоме. Обмежена кольорова гама із застосуванням в окремих місцях яскравого червоного кольору відповідає загальному настрою ікони, а золочене різьблене тло підкреслює урочистість», – дають характеристику реліквії в «Києво-Печерській лаврі».
Цікавим є опис самого багатоярусного різьбленого іконостасу, визнаного мистецьким твором другої половини XVIII століття. Так, згідно з нотатками Стефана Таранушенка, впродовж 1760-х років іконостас для Вознесенської церкви було змонтовано з двох цілісних іконостасів, узятих з невідомих храмів – другої половини XVII століття і першої половини XVIIІ століття. Новий іконостас мав вигляд видовженого по горизонталі прямокутника, у центральній частині увінчаного розірваним фронтоном, що вписувався у трикутний абрис. Містив п’ять ярусів ікон. Розміри – близько 22 метри завширшки та 17 метрів заввишки. Багатоярусний різьблений іконостас був визначним мистецьким твором другої половини XVIII століття.
Найбільша в Березні й один із втрачених шедеврів дерев’яної архітектури Лівобережжя Вознесенська церква простояла на місці колишнього замку 175 років. Її розібрали «за непотрібністю». Ніхто з місцевих старожилів не пам’ятає, який вигляд вона мала, як і того, чиїми руками її було знищено. Але, безумовно, без сліду для роду бузувірів ця наруга над храмом Господнім не минула. Бо ж як сказано в Святому Писанні: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне».
Віталій Назаренко, фото з мистецьких архівів Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»
