Понад 60 тисяч жінок стоять сьогодні на захисті України, зокрема понад 42 тисячі з них долучилися до лав ЗСУ. Такі дані були нещодавно оприлюднені у Міністерстві оборони України. Сьогодні жінка може обіймати посади не тільки кухаря, юриста, а й артилеристки, снайперки, танкістки, медикині, служити в батальйоні аеророзвідки, виконувати, нарівні з чоловіками, складні бойові завдання.
І мова в матеріалі саме про одну з таких сміливих жінок, яка служить нині в армії – про прилучанку, заступника командира однієї з військових частин з морально-психологічного забезпечення, майора ЗСУ Юлію Нестеренко.
Будь щасливим, синочку!
Юлія народилася і виросла у Прилуках, закінчила тут загальноосвітню і музичну школи, займалася вокалом у відомого у місті педагога Олександра Дубовика. Після закінчення 11 класу вступила на навчання до Ніжинського університету на факультет хореографії та сольного співу.
Працювала у районному відділі культури. У 2006 році одружилася. Її чоловік Сергій викладав хореографію у міській дитячій школі мистецтв міста Ніжина.
З коханим чоловіком Сергієм
А познайомилися вони цілком містично (втім, містичні події їх і не полишали), у традиціях найкращих народних українських легенд та міфів – на свято Івана Купала. Вони випадково опинилися разом, і разом стрибнули через багаття… Ми всі знаємо, яку магічну силу має купальське вогнище: вважається, що коли дівчина та хлопець, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони візьмуть шлюб і все життя проживуть разом. Вони тоді ще не кохали одне одного, закохалися пізніше, а через рік одружилися. У них вже двоє чудових синів – чотирнадцятирічний Роман і дванадцятирічний Владик.
Поспілкувавшись із подружжям, я відчула, що вони щасливі й досі закохані одне в одного, як в юності. Тим більше, що роблять вони одну важливу і благородну справу – захищають Вітчизну, служать в одній частині, тільки в різних підрозділах. Сергій – теж майор.
Юля одягнула військову форму ще під час АТО – у 2017 році. А коли почалося повномасштабне вторгнення, зрозуміла, що її рішення було правильним та своєчасним – тепер вона вже має досвід і принесе Вітчизні ще більшу користь:
– У ті часи кількість жінок у лавах ЗСУ становила близько 30 тисяч. Зараз ця цифра вже вдвічі більша. Тенденція до зростання кількості жінок у війську буде і надалі, тому що створюються усі умови, можливості для розвитку себе і своєї військової спеціальності.
Так, багато хто з чоловіків й досі вважає, що жінці не місце в армії, жінка має народжувати, готувати їжу і взагалі має інше призначення. Але хто так вирішив, і хто має право вирішувати це, окрім самої конкретної жінки?
– Так, щодо жінок в армії завжди існували певні упередження, і до повномасштабного вторгнення було не так просто потрапити у Збройні сили. Керівництво деяких підрозділів не хотіло бачити в ньому жінок, — розповідає Юлія. — У нашому підрозділі – 10% прекрасної статі. Жінки теж хочуть захищати Батьківщину, і спроможні це робити достойно. Дівчата-сапери пройшли навчання за кордоном і справляються з цією непростою роботою, наші зв’язківці гарно зарекомендували себе в перші місяці війни: прекрасно справлялися зі «старлінками», БПЛА…
Всі дівчата – молодці: довели, що вони справжні бойові посестри. І «на нуль» виїжджають, на позиції, на виконання бойових завдань. І, як показує практика, жінки мають гарні результати, немає до них претензій. Якщо вона гранатометниця, то йде і виконує свої функції, якщо вона снайперка – йде у поле на вилазку на кілька днів і відпрацьовує свої завдання, попри якісь фізіологічні особливості... Українки довели сьогодні ще раз, що жінки, як і чоловіки, можуть виконувати завдання на рівні і гідно, нехай навіть можливості чоловічого і жіночого організмів – різні.
Старший син — ліцеїст
Часто люди цікавляться питанням гігієни: «Як жінці митися на фронті?». Запитую про це у Юлі, і вона спокійно відповідає, мовляв, митися потрібно як чоловіку, так і жінці. Безумовно, жінці більше це потрібно у зв'язку з особливостями організму… Але на сьогодні, запевняє вона, в принципі, жінки підлаштувалися під ці умови і в полі, і в бліндажі, і в інших місцях. І це не найстрашніше, що може трапитися з жінкою під час війни.
Чудова родина
Юля за цей час, як і її чоловік Сергій, побувала в різноманітних місцях, де велися чи ведуться бої. Бахмут, Часів Яр, Слов’янськ, Покровськ, Вовчанськ, Соледар, Краматорськ, Покровськ… Це не просто назви населених пунктів країни – це поля мужності і хоробрості. У їхньому підрозділі вже є поранені різних ступенів тяжкості і загиблі, які навіки залишаться у військовому строю і серцях побратимів…
Сергій щойно повернувся з-під Покровська, де непроста ситуація. Говорить, що хлопці дуже рішучі, що замінити їх поки що нікому, але «будемо стояти до кінця…».
Ось така вона, війна, у їхній родині. Ось така вона, війна, у нашій країні. Озброєння на фронті не так багато, як потрібно, західні партнери реагують повільно, допомагають «крапельно». Мобілізація йде повільно, хлопці, що воюють четвертий рік, зморені…Ракети сиплються на українські міста…
При цьому Юля задоволена своєю службою і тим, чим вона займається: їй вдалося реалізуватися в армії, сформувати себе тут як особистість, вона впевнена в собі, потрібна країні, у неї офіцерське звання. Могла би й далі співати і танцювати, трудитися над розвитком культури в місті, районі, але ж, але ж…
Юлія Нестеренко
Війна зробила майже кожну українську жінку рішучою, сміливою, готовою гідно переносити труднощі, жертвувати, готовою захищати свій дім, своїх дітей, думати про майбутнє.
Її старший син Роман навчається у львівському ліцеї імені героїв Крут, готується стати професійним військовим і захищати Батьківщину. Про це мріє і молодший син Владик. Вони обидва грають на фортепіано, як і мама їх татуся – бабуся Ірина Вікторівна, а менший – ще й на гітарі. Займаються спортом.
Грають, співають, танцюють, бо виросли в талановитій творчій родині… Їм би музикантами бути, а не готуватися до фронту. Менший взагалі великий романтик – не має дня, щоб він не подарував їй букет бузку в ці весняні дні…
З весною всі люди, не дивлячись на війну, стають трішки добрішими. Повертаючись з роботи, вона випадково зустріла в магазині хлопчика, який віддав їй честь і сказав: «Бажаю здоров’я, пані майоре!»
Юля пишається своєю формою і тим, що служить в ЗСУ (до речі, у них є тільки щоденна форма одягу, а ось парадної немає – її солдати придбають і одягнуть після Перемоги).
Ще кілька років тому з жіночою військовою формою була проблема, згадує Юля. Фізіологія жінки потребує дещо інших лекал для виготовлення одягу. Жінки забезпечували себе формою самостійно або завдяки волонтерам.
Але тепер військовослужбовиці ЗСУ отримають комплекти літніх польових костюмів, які вже виготовлені з врахуванням всіх жіночих параметрів і особливостей.
Тепер форма дозволяє жінкам-військовим почуватися комфортно під час виконання завдань в польових умовах та пунктах постійної дислокації. Був затверджений перший бронежилет, адаптований до особливостей будови жіночого тіла…
Так, зізнається героїня нарису, інколи хотілося б походити на підборах і в яскравих шовкових платтях, але поки ще не час.
Ось на 16 травня, на День вишиванки, усі представниці прекрасної статі підрозділу завжди мріють одягти вишиванки, і командир зазвичай їм це дозволяє…
Юля дорожить своєю родиною: служба службою, але іпостасі матері й дружини ніхто не відміняв. Вона встигає все – зварити холодець, накрутити голубців для своїх мужчин, полити квіти у дворі…
«Я щаслива», – зізнається ця красива, тендітна і така хоробра жінка, яка носить піксель. Вона впевнена, що Україна переможе, і все у нас буде добре!
Лілія Черненко
