У випуску № 8 (1074) від 19 лютого 2026 року газети «Чернігівщина» у статті «Архіви все-таки не горять!», автор і редактор цього тижневика Сергій Дзюба виклав досить таки своєрідну інформацію про своїх колишніх колег ‒ журналістів із Чернігова Василя Чепурного та Сергія Павленка.
Ця стаття, як виявилося, є помстою автора своїм колегам за деякі судження, які Дзюба сприйняв як критику, на яку він нібито не заслуговує. Розберімося об’єктивно ‒ що ж насправді сталося?
З чого все почалося
18 січня медійне видання «Час Чернігівський» розмістило публікацію за такою назвою: «На Чернігівщині вигадали та вручають свою «шевченківську премію», але без грошей».
У публікації мова йшла про те, що лауреати отримують громадську нагороду, яка має схожу назву з державною — Міжнародна премія України імені Тараса Шевченка, заснована у 2023 році фактично не існуючою Міжнародною літературно-мистецькою Академією України Сергія Дзюби, редактора газети «Чернігівщина». Загалом нагороджених такою премією тринадцять осіб. З них вісім — посмертно.
Цю публікацію розмістили у найбільшій за кількістю читачів регіональній групі Фейсбук «Новини Чернігівщини».
Коли Сергій Дзюба дізнався про цю статтю, то дуже розлютився. Ще б пак! Хто посмів кидати тінь на його премії? «Я їх засуджу», «я з ними поквитаюся», «вони мене ще не знають», «я їх…» ‒ подібні загрози протягом дня сипалися на голови тих, хто написав частинку правди, про яку й слухати й бачити не хотів «президент академії». І тільки коли публікацію з цього ресурсу на прохання іншого журналіста ‒ підлеглого Дзюби, зняли, він заспокоївся. Принаймні, так усі подумали, що він відсердився. Однак все тільки починалося.
Дещо пізніше Інтернет-видання «Суспільний кореспондент» опублікувало невеличку замітку з фейсбуку шеф-редактора наукового журналу «Сіверянський літопис» Сергія Павленка, який у свій час працював редактором популярного обласного тижневика «Комсомольський гарт». Щоправда, вебвидання дало до цієї замітки свій редакційний коментар, а отже публікація мала таку назву: «Завдяки нескінченним преміям чернігівського письменника виник новий тип літературного безсмертя».
Скриншот публікації видання Суспільний кореспондент
У ній автор з деяким легким сарказмом дозволив собі трошечки поглузувати над численними преміями, якими у цьому році Сергій Дзюба нагородив багато покійних відомих письменників. Наприклад, автор пише: «Велика дяка Міжнародній літературно-мистецькій Академії України (президент наш чернігівський земляк Сергій Дзюба) за чудові медалі та дипломи, які вже мають на всіх континентах тисячі «Золотих письменників світу». Завдяки цій енергійно-творчій установі українська класика активно інтегрується у світовий контекст. Генії, які визначили обличчя української поезії ХХ століття, нарешті дочекалися ще й міжнародного визнання. Можливо, це і є нова модель культурної політики: коли нагорода стає універсальним інструментом – і для живих, і для тих, кого давно читають без дипломів. Критики, які невдоволені згаданим і наївно питають про художні критерії відбору, просто, мабуть, не встигають за новою динамічною епохою – епохою, де головне не винятковість, а крутий масштаб слави».
Звісно, на отримання такого ляпасу Дзюба не очікував. Тож і пробачити цього ніяк не зміг. Хоча, Павленко нічого не вигадав ‒ він просто у сатирично-іронічному стилі написав чистісіньку правду – про те, що всі говорять за очі самого Дзюби. Тут би дякувати Павленку, що він допомагає «президенту», «золотому письменнику світу», «народному поету України» (титули, якими обдарував сам себе Дзюба), подивитися з боку на себе та тверезо порозмислити над тим, що може «геній» не такий вже й геній? Адже не секрет, що через нескінченні за кількістю всіляких відзнак, вигадані Сергієм Дзюбою, на Чернігівщині нівелювалися інші нагороди та премії, втрачена їх значущість і сутність. Не дарма, один із місцевих журналістів таку діяльність вже назвав «дзюбівщиною».
Свій важний план з помсти своїм критикам Сергій Дзюба розпочав з грандіозних кроків. Він використав можливості газети «Чернігівщина: новини і оголошення», в якій є призначеним редактором. Призначений засновником газети! Не дивлячись на те, що це не друкований орган Дзюби, він йде свідомо на порушення діючого законодавства, яке недвозначно трактує, що напрям і зміст газети визначає винятково власник, тобто засновник видання.
В останньому випуску тижневика Дзюба розміщує свій пасквіль аж на цілу шпальту. Наприкінці статті вказує, що це лише перше його «розвінчання», а надалі буде продовження «викривальних» матеріалів «компрометуючого характеру». У своїй статті він, між іншим, кілька разів «нагороджує» себе, дотримуючись свого звичного стилю, позитивними епітетами на кшталт «порядна людина», «хороший, чесний чоловік», «шляхетна людина» тощо, натомість усіляким брудом обливає своїх «кривдників», де основний акцент робить на відсутність у них справжнього патріотизму.
Мішенню під перший постріл «шляхетної» і «не заздрісної» та «не мстивої» (насправді ж, все до навпаки) людини стали Сергій Павленко та Василь Чепурний.
А мішенним щитом для «стрільби» Дзюба взяв статтю, яка була розміщена у номері 23 від 3 червня 1989 року газети «Комсомольський гарт». Основою став матеріал Василя Чепурного про тодішнього дисидента, а нині Героя України Левка Лук’яненка. У той час редактором газети був Сергій Павленко.
Не буду довго переповідати зміст цієї статті ‒ бажаючі можуть почитати її у вказаному вище номері тижневика «Чернігівщина: новини і оголошення», але зазначу: Дзюба робить закиди двом його колишнім колегам у тому, що під час редакторства Павленка у деяких моментах Чепурний не зовсім позитивно висловився на адресу Левка Лук’яненка.
Зауважу, що оприлюднення цієї давньої публікації, витягнутої з архіву, не є новиною, бо кілька разів така інформація вже оприлюднювалася. І доводи Чепурного як автора давньої вже статті, теж обґрунтовано оприлюднені. Але у цій, цьогорічній, публікації сентенцією стало те, що завдячуючи своїм професійним прийомчикам і здібностям досвідченого журналіста, Сергій Дзюба цинічно і, забігаючи трохи наперед, скажу, що нахабно й брехливо, зумів показати читачу так, аби вони змогли дійсно засумніватися у патріотичності Павленка та Чепурного. А ще, захоплюючись самовдоволенням та зарозумілістю, Дзюба упереджено та аморально написав неправду про окремі епізоди з життя родини Сергія Павленка.
Не пройшло й доби як Сергій Павленко, вбачаючи широкі й неправдиві фантазії «добродія» Дзюби, добився спростування неправдивої інформації про нього на сайтах видання, де до цього була розміщена вищенаведена стаття Сергія Дзюби.
Як з’ясували ми з достеменних джерел, С. Дзюба на момент публікації статті В. Чепурного про Л. Лук’яненка навіть не працював у «Комсомольському гарті». Він ще вчився в Київському університеті ім. Т.Шевченка, влаштувався на роботу дещо пізніше, після отримання диплому. Натомість автор дає розлогий діалог про те, як він просив редактора С. Павленка не давати згаданої статті, а той все ж таки, оглядаючись на КДБ, дав її…. А нафантазував цей «народний поет» і «золотий письменник світу», широко описуючи подію тогочасної буденності, аж на цілу новелу.
Крім того, у статті містяться й інші брехливі випади про близьких рідних шеф-редактора «Сіверянського літопису ». Знову ж таки все це, як з’ясувалося, було висмоктано з пальця, не відповідає дійсності.
Що у такій ситуації, коли про родину пишуть неправду, зробила б дійсно порядна людина? Кожний напевно скаже: «Набив би пику негіднику за таке». Але потім цей же «потерпілий» накатає заяву в поліцію і винним, звичайно, зроблять його «опонента».
Тож Сергій Павленко вчинив правильно, що на цій стадії розвитку подій звернувся до засновника газети. Такі дії, до речі, передбачені й новим Законом «Про медіа». Згідно зі статтею 43 цього Закону, редакція зобов'язана опублікувати позицію особи (а не лише саме спростування), якщо вона вважає, що про неї у друкованому або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію. Така особа має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь. Якщо редакція протягом певного часу не розміщує такої замітки, автор має право звернутися до суду.
Дзюба, розуміючи всю складність ситуації, одразу ж оприлюднив на сайті газети «Чернігівщина: новини і оголошення» спростування, в якому зазначив, що він в тижневику дав інформацію, яка «є неправдивою». Також зазначив, що «не відповідає дійсності частина тексту…». Далі описує у спростуванні, що саме є брехнею.
Скриншот щодо спростування публікації у веб-виданні Чернігівщина: новини і оголошення
І хоча редакція газети «Чернігівщина» вже принесла через Інтернет вибачення Сергію Павленку та його родині, все ж таки читачі, які отримують друкований тижневик, поки що (до наступного номера) будуть думати, що «найчесніший» «золотий письменник світу» написав правду.
І давайте будемо відверті: Сергій Дзюба, прийняв від попереднього редактора тижневик з набагато більшим тиражем ніж є зараз. А щоб ви хотіли? Сидіти тільки в кабінеті і описувати свої фантазійні уявлення ‒ то така діяльність суто для письменника, а не для відповідального редактора газети. Та й не тільки тираж є основним критерієм, а ще й імідж. Хоча напевно ці два поняття цілком є тотожними, якщо ми говоримо про газету в цілому. Тож який імідж створює для газети Сергій Дзюба ‒ ми усі бачимо.
Сергій Кордик
