4 грудня 2023 р. виповнилося 150 років від дня народження напівзабутого талановитого чернігівця Михайла Михайловича Могилянського.
За освітою він був адвокатом, за покликанням громадським діячем, журналістом. письменником, перекладачем, критиком і літературознавцем, а ще засновником літературної родини. Зрештою він залишив вельми цінні джерела: щоденник, мемуари, епістолярну спадщину, які в сукупності дають можливість відтворити не лише життєвий шлях ювіляра, його рідних та оточення, але й окреслити історичні реалії доби, за якої йому випало жити. Не його провина, що після передчасної смерті в далекому Красноярському краю, про цю непересічну людину забули на кілька десятиліть.
Народився Михайло Могилянський у Чернігові 1873 року в родині юриста, якого жителі губернського міста шанували за справедливість.
По закінченні Чернігівської класичної гімназії (1892 рік) юнак вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет. У роки студентства долучився до політики. Брав участь у роботі марксистських гуртків, за що утримувався 4 місяці у в’язниці «Хрести». Зі зміною світоглядних позицій примкнув до партії кадетів у 1906 році. Після революційних подій 1917 року перейшов на українські національні позиції.
Де б не жив Михайло, він ніколи не поривав з малою Батьківщиною. У 1904—1917 роках обирався гласним городнянського повітового земства, а в 1913 році – повітовим мировим суддею, але був засуджений за участь у справі Бейліса (від покарання звільнила лише Лютнева революція). А за радянського часу обіймав посаду секретаря кооперативного відділу Чернігівського раднаргоспу, працював у сільськогосподарській кооперації тощо.
Духовний світ Могилянського був багатий, насичений інтелектуально й естетично. Михмих, як ласкаво називали його друзі, називав себе «скептиком, якому властиво захоплюватися». Одним з найбільших його захоплень були книжки, все життя вони були з ним: писав статті до словника Брокгауза та Ефрона, очолював комісію для складання Біографічного словника Української академії наук, був чудовим перекладачем.
Письменницький доробок Михайла Михайловича складають драматичні та прозові твори російською мовою, а під впливом М. Коцюбинського він починав писати з 1912 року українською мовою в жанрі малої прози. Його новели та оповідання – «Стріл», «Наречена», «З темних джерел життя» тощо – позначені витонченим психологізмом і новим баченням реальності. За життя Коцюбинського більшість його творів було перекладено Могилянським російською. 1912 вони спільно їздили до Гуцульщини, після чого були написані декілька розвідок про творчість та життя класика української літератури.
Усі роки Могилянський інтенсивно працює як прозаїк, критик, перекладач, досліджує особливості творчості І. Франка, В. Винниченка, М. Коцюбинського, пише вступні статті до вибраних творів М. Вовчок, Г. Барвінок, О. Стороженка… Могилянський знайшов собі однодумців у колі так званих неокласиків – елітарної групи письменників, Товаришував з М. Грушевським, М. Зеровим, А. Кримським… В антології «Київські неокласики» поміщені невеликі прозові твори Могилянського – «Мистецтво рецензії» та відоме оповідання «Вбивство», літературознавчі статті.
У 30-ті роки творчість нашого земляка все частіше піддається агресивним нападкам «ортодоксальної критики з її спрощеним тенденційним трактуванням фактів історії, життя, художніх цінностей» (П. Куценко). Йому було заборонено друкуватися, його звільнено з усіх посад із тавром українського буржуазного націоналіста, яке означало «ворог народу» і стало фатальним не лише для нього, а для всієї сім’ї.
Михайло Михайлович утратив у 1937—1938 роках двох старших дітей, талановитих поетів, – Ладю (Лідію) і Дмитра (Дмитро Тась), другу доньку Олену було заарештовано і відправлено на заслання, її чоловіка розстріляли. У науковій літературі утвердилася думка, що «Могилянському швидше всього «дозволили» пережити своїх дітей» (Н. Шуміло), це був метод «психологічного катування».
Останні роки життя Могилянський працював над мемуарами, мужньо терпів всі знущання та страждання: не ділився ні з ким своїм горем, щоб не наражати на небезпеку нікого, тільки прагнув добитися «від радянської влади визнання своїх помилок перед ним».
Стражденне життя засновника літературної родини Михайла Михайловича Могилянського закінчилося 22 березня 1942 року на руках дочок Олени та Ірини у селі Велика Мурта Красноярського краю, куди евакуювалась молодша дочка з хворим батьком. Могила його не збереглася.
Пошануймо ж пам’ять наших земляків і зробимо все, щоб «відновити історичну справедливість і розкриємо спадщину славного сина Чернігівщини перед нащадками у повному обсязі».
Підготувала Ольга Чирик, бібліограф Чернігівської центральної бібліотеки ім. М. М. Коцюбинського
Використані джерела:
Михайло Могилянський. Листування з Наталією Полонською-Василенко. 1929—1941. – Харків : Права людини, 2023. — 496 с.
Демченко Т., Іваницька С. Скептик, якому властиво захоплюватися : (До 150-ї річниці від дня народження Михайла Могилянського) / Т. Демченко, С. Іваницька // Літературний Чернігів. – 2023. — № 3/103. – С.139-148. Цікаві факти про Михайла Могилянського
