Світова спільнота 18 квітня відзначала Міжнародний день пам’яток історії та визначних місць. Мета цього свята – привернути увагу та нагадати суспільству про розмаїття культурної спадщини, створеної, а найголовніше – збереженої, для наступних поколінь зусиллями людства. Девіз Міжнародного дня пам’яток та визначних місць – «Збережемо нашу історичну батьківщину».
Культурна спадщина України – важлива складова збереження нашої історії, оскільки є свідченням історичного становлення українського народу, нації, а також є частиною світової культурної спадщини. І сьогодні це очевидно як ніколи.
У час повномасштабного вторгнення росії на територію України Міжнародний день пам’яток набирає іншого відтінку. Масовані авіаудари кожного дня стирають з лиця землі нашу історичну спадщину – пам’ятки історії та архітектури, музеї, заповідники тощо – все, що свідчить про нашу культуру та самоідентичність. Окрім того, на окупованих територіях російські загарбники привласнюють собі надбання українців та позиціюють знахідки як артефакти власної історії. Ця тенденція не нова, їй, як і протистоянню російській агресії, вже майже 4 століття. Тому сьогодні надзвичайно важливо привертати увагу світу до культурного фонду України. І особливо нагадувати про втрачені / викрадені пам’ятки. Мета цієї статті – привернути увагу до викрадених або зниклих культурних цінностей, щоб унеможливити їх подальше нелегальне переміщення та продаж; нагадати суспільству, як важливо охороняти та зберігати їх для наступних поколінь.
Піддон від скляної вази. Кінець XVIII – початок XIX ст.
Національний заповідник «Гетьманська столиця» велику увагу приділяє збереженню та пошуку втрачених пам’яток. Наразі хотілося б нагадати про речі, які були частиною зібрання Національного заповідника та мали відношення до гетьмана Кирила Розумовського.
Фрагмент надгробка К. Розумовського з родинним гербом. Початок XIX ст.
Зокрема, частину надгробного пам’ятника Кирила Розумовського початку ХІХ ст., авторства відомого скульптора Івана Мартоса; піддон від скляної вази та піддон на підставці до вази кінця XVIII – початку XIX ст. Кожна з цих пам’яток – унікальна. Через ці експонати можна було розповісти про життя гетьмана.
На жаль, не відомо за яких обставин піддони до ваз потрапили до гетьмана. Відома лише їх сучасна історія. У 1971 році на території палацово-паркового ансамблю піддони віднайшов місцевий краєзнавець Олександр Кодаков. До 1994 року піддони до ваз зберігалися у його приватній колекції, потім – стали надбанням Національного заповідника «Гетьманська столиця». У 1997 році піддони викрали з музею Батуринського державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», який розташовувався у приміщенні пам’ятки архітектури XVII ст. Будинку генерального судді В. Кочубея. На жаль, результатів кримінальні розслідування, які ініціював Національний заповідник упродовж 1998–2002 рр., не принесли. Наразі місцезнаходження піддонів невідоме.
Історія зниклої частини надгробка більш деталізована. Вона була частиною надгробного пам’ятника гетьмана Кирила Розумовського.
Надгробок гетьмана К. Розумовського у Воскресенській церкві Батурина. 1927 р. Зібрання ДНАБб ім. В. Г. Заболотного
Його у 1805 р. виготовили на замовлення синів гетьмана (ймовірно, Андрія та Олексія). Автором став відомий скульптор, уродженець Чернігівщини (м. Ічня) Іван Мартос. У 2008 році у ході реставраційно-ремонтних робіт частина надгробка зникла. У 2009–2011 рр. відбувся розгляд кримінальної справи. Як наслідок – винуватець поніс справедливе покарання. Однак втрачений фрагмент надгробка віднайти не вдалося.
Цінність надгробка неможливо виміряти у грошовому еквіваленті, оскільки він ніс потужне смислове навантаження – засвідчував, що Гетьманщина була і ось – матеріальне нагадування про неї. Поховання гетьмана стало своєрідною меккою для всіх істориків, краєзнавців, етнографів не лише України. Віднайдення викрадених речей має стати важливим аспектом роботи не лише на державному, а й на міжнародному рівнях.
Сьогодні, попри виклики воєнного часу, безпосередню близькість до кордону з агресором, Національний заповідник «Гетьманська столиця» популяризує історію України, привертає увагу громадськості до втрачених пам’яток, розповідає про важливість та наслідки їх втрати. Адже завдяки розголосу зниклі експонати можна зробити пізнаваними для музейної спільноти, колекціонерів, антикварів та унеможливити їх незаконний оббіг.
Тетяна Оксінь, історикиня Національного заповідника «Гетьманська столиця»
На головному фото: Піддон на підставці під вазу. Кінець XVIII – початок XIX ст.
