У Чернігівському літературно-мистецькому музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського зібралися письменники Придесення, щоб обрати собі нового достойного очільника.
Адже попри жахливу війну та проблеми з книгодрукуванням (істотно подорожчали друк і папір) письменники активно працюють на благо України і щороку на Батьківщині виходять нові чудові книжки.
На ці звітно-виборні збори завітав голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, який високо оцінив здобутки письменників із Чернігівщини.
Зустріч пройшла в теплій, доброзичливій атмосфері. А новим керівником обласної організації НСЖУ обрали відомого письменника, заслуженого журналіста України, лауреата міжнародних та всеукраїнських премій Миколу Будлянського.
Щиро вітаємо Миколу Георгійовича з черговим визнанням і зичимо йому усіх гараздів!
Публікуємо дещицю віршів Миколи Будлянського з його нової книги «Земля князів», яка нині готується до друку.
З майбутньої книги «Земля князів»
Всеволод і його син Мономах
І Всеволод, й нащадок Мономах,
Обидва вони з двору Ярослава.
На життєдайних весняних вітрах
В Чернігові кували долю й славу.
Обидва знані київські князі,
Кров Ярослава бунтувала в жилах.
Вони і на чернігівській стезі
Недовго, але чесно послужили.
За їх правління жив в достатку люд,
Все далі в світ вели шляхи торгові.
Свій крам везли купці з усіх усюд,
А з берегів Десни – собі обнови.
Бо у нас щедрий благодатний край,
Така краса: побачиш – буде сниться –
Ліси дрімучі аж за небокрай,
А в тих лісах є звір і всяка птиця.
А ще князі мисливцями були
І Всеволод, а Володимир – надто.
Історіє, дістань нам з-під поли
Щось з їх життя, бо знаєм небагато.
Були й були. І в Києві їх шлях
Впокоївся, а з ним і душі грішні.
В Чернігові на княжих їх стежках
Така висока – аж до неба – тиша.
Лаврентій Чернігівський
Не близький шлях з Карильського* на Київ.
Здолаєм пішки, друже Симеон!**
Початок літа. Жито половіє
І небо тепле, як розквітлий льон.
Іона, старець, мав благословити
Цих двох селян з родини бідняків.
Лука відчув: духовної освіти
Йому бракує…Старець не велів.
Про інше він повів із ними мову…
Гайда додому, друже Симеон!
І знов поля, переліски, діброви
І небо синє, як розквітлий льон.
І знову церква у селі Карильське
І він у хорі. Славний баритон.
Ніхто не зна, що він, Лука, намислив, –
Здолать дорогу на святий Афон***
Ще буде шлях і довгий, і тернистий,
Та сила віри – не дитяча гра.
Він вже Лаврентій, Думи його чисті
І звернуті до правди і добра.
Його ламало зло енкаведистське,
Від церкви відлучало, як могло.
Але його до смерті від колиски
Благословення Боже берегло.
З любов’ю тихо кажем: Преподобний
Лаврентію, молись за свій народ!
… Із вірою іду у храм Господній,
Щоб серцем доторкнутись до чеснот.
(1-3 квітня 2025 р.)
*Карильське, село на Коропщині, звідки родом преподобний Лаврентій (в миру Лука Овсійович Проскура – 1868—1950р.р.);
**Друг дитинства, з яким Лука ходив до старця Іони в надії одержати від нього благословення на духовну освіту
***Афон – свята Гора в Македонії, осередок православного чернецтва.
