Олена Скоблик вирішила піти до війська давно, так само давно обрала й виш, в якому навчатиметься. За прикладом свого хрещеного Петра Буйного дівчина вступила до військової академії в Одесі.
Повномасштабне вторгнення рашистів на Городнянщину тільки зміцнило переконання тоді ще одинадцятикласниці міського ліцею №1 у правильності обраного шляху. А коли містом посунула рашистська техніка, мужня дівчина вела зйомку колон із укриття й передавала зйомки нашим хлопцям у ЗСУ.
До вступу у військовий виш Олена готувалася завбачливо. Готувалася до ЗНО, цікавилася профільними військовими знаннями, тренувалася фізично й психологічно, а ще відвідувала гурток захисту Вітчизни і для дівчат, і для хлопців, бо саме у хлопчачій версії гуртка була можливість навчитися стріляти. У територіальному центрі комплектування і соціальної підтримки вона навчилась розбирати і збирати автомат.
Власне сам вступ до академії не став для Олени випробуванням, усі етапи вона пройшла легко, а це – національний мультипредметний тест, іспит з фізичної підготовки, психологічне тестування й мандатна комісія. При цьому фізичну підготовку дівчина показала вищу, ніж у більшості хлопців-абітурієнтів. Однак на омріяний факультет десантно-штурмових військ її не взяли.
— Бо дівчат у десантники не беруть,— зазначила Олена й оптимістично додала, — поки що!
За перші півроку навчання курсантка вже кілька разів побувала на полігоні, копала
окопи, де, зізнається, дуже знадобились навички роботи на городі. А ще чимало уваги приділяється стрілецькій підготовці.
Сучасні курсанти стріляють багато й з різноманітної зброї, у тому числі й натівської. На цьому ж полігоні дівчина разом із однокурсниками отримали чергове хрещення війною – тир з курсантами обстріляли рашисти. На щастя, обійшлося без жертв.
Наступного разу ракета окупантів прилетіла у гуртожиток академії, щоправда, трохи не долетіла – вдало спрацювали бійці ППО, але вибухнула у повітрі прямо над студентським помешканням. Олена каже, що страшно не було, бо якщо чуєш виття і посвист – то не твоя ракета чи міна, а дійсно небезпечно — коли першим звуком є вибух.
Окрім цікавого й змістовного навчання, курсантів привчають до дисципліни. Вони ходять у караули і наряди, працюють у парко-господарські дні, а ще – всіх вчать бути дружніми, діяти як єдине ціле, не допускати ворожнечі й неприязні у колективі. Щонеділі майбутні офіцери знайомляться з прекрасним. Для них організовують екскурсії, вони ходять на театральні вистави, концерти у філармонії, виставки і вернісажі.
Єдиний мінус для дівчат в академії – всім без виключення заборонено носити прикраси, робити макіяж і фарбувати нігті. Не вітається також одяг, що облягає, а голі щиколотки, спини з животами і не носіння шапки – взагалі неможливі. Натомість курсанток вчать правильно одягатися по погоді, щоб максимально зберегти здоров’я за будь-яких умов.
Ще дві трансформації відбулись з дівчиною. Змалечку її називали Альоною, хоч по документах вона – Олена, а в академії її кличуть більш співзвучно – Оленкою, й до нового ймення вона вже звикла.
Дівчина також зізналася, що за ці півроку навчання багато чого переосмислила і колись часті суперечки з рідними якось самі по собі зникли.
Нещодавно солдат Оленка отримала першу у своєму житті відпустку, аж на десять днів, і вперше за півроку приїхала додому, в рідну Хрипівку.
Джерело: Новини Городнянщини
