У виборчій кампанії мовну карту розігруватимуть як прихильники, так і противники закону, – наголошує експерт.
Юрій Подорожній
Якби закон про мову ухвалювали в монолінгвістичних країнах, це був би звичайний «шкільний закон», що регулює функціонування мови. В Україні ж мовне питання традиційно супроводжується політичними спекуляціями, на ньому намагаються грати як прихильники, так і противники. Пише у своєму блозі експерт ГО «Український центр суспільного розвитку» Юрій Подорожній.
«У парламентській кампанії мовний закон може стати важливим козирем для Порошенка. Важко оцінювати, наскільки вплине його ухвалення на особистий рейтинг політика, але заява Ніни Южаніної про те, що ˮСолідарністьˮ стане правою партією, закладає міцний фундамент підтримки серед проукраїнського електорату по всій країні», – говорить Юрій Подорожній.
Для новообраного Президента закон загрожує втратою електорату або з боку російськомовних, або ж україномовних прихильників, тому поки що він і не сказав нічого конкретного про нього. До того ж, документ може стати для нього особисто проблемою.
«Одна з норм мовного закону – обов’язкове подання Президентом стандартного для державних службовців сертифіката про знання української мови. Можна лише здогадуватись, але, найімовірніше, такого документа в новообраного Президента нема. Однак і без цього сертифіката пошуки вчителя української мови для новообраного Президента свідчать про те, що українською він володіє на рівні ˮрозумію, але не можу використовувати навіть у побутіˮ», – вважає політолог.
Працювати на свій електорат одразу почали противники закону, намагаючись заблокувати його підпис.
«Уже за кілька годин після його ухвалення ˮОпозиційний блокˮ в особі Олександра Вілкула та Вадима Новінського вніс проект постанови, згідно з якою ні Парубій, ні Порошенко не можуть його підписувати. Чи дійсно це заблокує підписання закону – питання залишається відкритим», – каже Юрій Подорожній.
Як би не було парадоксально, українська мовна політика – це фактор внутрішньої політики наших ключових сусідів: Росії, Угорщини та Польщі. Різною мірою і степенем, та все ж, – наголошує політолог. Тож варто очікувати реакції від них.
«Мова за будь-яких обставин – елемент гібридної війни. Традиційно категорично не сприймає будь-яке поліпшення стану функціонування української мови Росія. Ця реакція звична, і більше вона спрямована на внутрішнє споживання та російсько зорієнтованих в Україні. Не менш затяту позицію однозначно займатиме й Угорщина, яка наробила багато галасу та завдала чимало проблем українському зовнішньополітичному відомству після ухвалення Закону «Про освіту». Досить уважно розглядатимуть прийнятий закон, зважаючи на взяті на себе зобов’язання щодо національних меншин, і наші інші європейські партнери», – зазначає експерт.
За словами політолога, Україна не унікальна, де мовне питання гостро стоїть у політичному житті. Навіть у європейських країнах усе далеко не однозначно, і є прецеденти, коли, захищаючи власні національні інтереси, різні держави ухвалювали мовні рішення, не озираючись ні на кого.
«У Франції починаючи з 813 року і донині мовна політика завжди була частиною державної політики, спрямованої на розвиток єдиної мови – французької. До речі, Франція підписала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, але не ратифікувала її», – каже Юрій Подорожній.
Політолог прогнозує, що, принаймні, найближчим часом мовне питання не буде винесене за дужки політики.
«Фактор української мови й ухвалення закону про мову і надалі залишиться елементом політичних ігор та спекуляцій, особливо напередодні та в період виборчих кампаній», – стверджує політолог.
Нагадаємо, 25 квітня 2019 року Верховна Рада України проголосувала за законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Відповідне рішення підтримали 278 народних депутатів. Проти проголосували 38 депутатів, 25 – не голосували, 7 – утримались.
