У чернігівському КМЦ «"Інтермеццо» відбулася зустріч з організаторами та учасниками нещодавнього міжнародного фестивалю «Литаври». Письменники читали свої твори. А ще говорили про значення друкованого слова для покоління, яке полюбляє ґаджети. Попри насиченість технікою, молодь все ж читає. І цьому слугують такі фестивалі, як «Литаври».
– Слово повинне йти до людей, – говорить голова громадської організації «Центр новітніх ініціатив та комунікації», організатор фестивалю «Литаври» Тетяна Винник. – І ми щиро вдячні нашим меценатам. Партнерами фестивалю стали облдержадміністрація, облрада, Чернігівська, Ніжинська, Куликівська, Корюківська міські ради. Дякуємо гурту «Запорозькі тулумбаси» етно-музичного клубу «БарабанЗА» (м. Запоріжжя, керівник Денис Васильєв) та проекту «ARTЕРІЯ», що з'явився під час волонтерських поїздок на виступи в зону АТО та об’єднав відомого київського поета, телеведучого і спортивного коментатора Дмитра Лазуткіна й харківського композитора, виконавця та блогера Бориса Севастьянова. Ми вдячні за підтримку Національній спілці письменників України, Творчому об'єднанню дитячих письменників та Чернігівській обласній організації НСПУ. Дякуємо за співпрацю заступнику голови Чернігівської облдержадміністрації Наталії Романовій, директору Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА Олександру Левочку, начальнику Управління освіти і науки облдержадміністрації Миколі Конопацькому та начальнику Управління освіти і науки Ніжина Станіславу Крапив’янському. Особливу вдячність за підтримку висловлюємо меценатам проекту – депутатам обласної ради від Чернігівської обласної організації Аграрної партії України. А також – особисто Дідуру А. В., Гайдаю С. А., Кияновскому В. П., Болоховцю Ю. В., Чубовському С. М. Допомогли Булах В.М. – директор ТОВ «Авангард» (Бахмач) та Охонько С. М. – депутат від Чернігівської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина».
Хвалити себе – невдячна справа. Про здобутки та невдалі сторони проекту поділилися наші гості українська поетеса зі Львова Маріанна Кіяновська, Божена Боба-Диґа з Польщі та Броніслава Волкова з Чехії.
Учасники фестивалю Литаври
Марія Морозенко (м. Київ):
– Нині, у час переосмислення через війну (наглі чисельні смерті людей!) самої сутності життя, ми пройшли межу власного переродження – позбавившись суєтного проживання на землі, свідомо увійшли в час відповідальності за себе та інших. Так, це стосується свідомих людей і саме відповідальних особистостей, кому вже нині належить по праву совісності та небайдужості відродження активних просвітницьких рухів на місцях. Українські громадські рухи давніше дискредитували себе, або з часом канули в невідомість, і от настав новий початок. Це розумію вповні, споглядаючи діяльність активних просвітян на місцях. Все це безпосередньо стосується й фестивалю Литаври. Точніше, все це стосується його організаторів. Це перше, що хочеться окреслити, як загальне.
Конкретно хочеться зупинитись на фестивальних заходах для дітей. Важливо, що фестиваль «Литаври» має просторий (у значенні вікових груп дітей, тематичних презентацій та ін.) майданчик для обговорення проблем дитячої літератури, для презентацій книг для дітей, як і для знайомства безпосередніх читачів з іменами сучасних авторів, які якісно, фахово й відповідально пишуть для дітей. Зустрічі з дітьми у Чернігові та Ніжині видались настільки емоційно-пожвавленими, що це і є наочним свідченням того, наскільки паперова книжка є важливою в сучасності, а відтак і діти в малих містечках України «зголодніли» за зустрічами з письменниками.
Загалом, фестиваль «Литаври» настільки цілісно інтегрувався в простір книжкових заходів країни, що є вже тепер особливим брендом Чернігівщини. Його затишність, довірлива наближеність до співрозмовника (не галасливі літературні заходи / неспішні у часі розмови із читачами «немає формули «3-7 заходів на 1 кв. м.») – це вже особлива принада і його ознака. Те, за чим вже скучили однакової мірою письменники та читачі.
Якісні просвітницькі фестивалі, поза сумнівом, потребують підтримки на місцях. Якщо місцева влада розуміє відповідальність за сьогодення, як і за те, що буде завтра, неодмінно докладе чимало зусиль для підтримки самого фестивалю. Можливо, з часом зробить і більше – зверне увагу на кричущі появи у місцевих садочках і школах агресивних пропагандистів власного письма. Діти, беззахисні перед засиллям графоманії, не здатні протистояти цій лавині. Якісний літературний смак формується з часом, із оточення, із самої якості книжки, із якості мислення і письма тих, хто творить книжку для дітей. Донести інформацію про світ якісної української книжки – одне із завдань фестивалю. І це – неоціненна справа в сьогодення і на майбутнє.
Божена Боба-Диґа (м. Краків, Польща):
– До Чернігова щороку з’їжджається широке коло митців слова з усього світу, пов’язаних між собою широким розумінням літератури – не тільки поети і прозаїки, але й майстри перформенсу, котрі в музичний спосіб аранжують літературні тексти.
Цього року гостями фестивалю були, крім авторів з різних куточків України, не тільки митці з Європи – Білорусі, Болгарії, Чехії та Польщі, але також із В'єтнаму і Тайваню.
Для мене честю було представляти Польщу у складі нашої маленької делегації із двох авторів. Разом із Войцехом Песткою ми репрезентували Спілку польських письменників (це одна з двох літературних асоціацій, що діють у Польщі, та, до якої належали нобелівські лауреати Віслава Шимборська та Чеслав Мілош).
Урочисте відкриття фестивалю відбувалося в прекрасній філармонії, де кожен із письменників представляв свою творчість рідною мовою та в перекладі. Цікаво було слухати поетичні твори в авторському виконанні із власними інтонаціями і тембром голосу – поезія, як і музика, має свої барви й мелодію.
Загальним знаменником була чудова українська мова, особливо мелодійна, а тому ідеальна для поетичної експресії. Варто відзначити, що українські автори відрізняються традицією відмінно декламувати вірші з пам'яті, як це роблять актори, що навряд чи знайдемо в Польщі (за винятком деяких майстрів слему). Не бракувало й традиційних і сучасних музичних виступів.
Гала-концерт розпочався з козацьких тулумбасів. Як на мене, це було безпрецедентно, бо до того я ніколи не мала можливості слухати таку музику. Врешті-решт дійство закінчилось поетичним репом. З музичним номером належало виступити й мені: організаторка і духовна натхненниця фестивалю Тетяна Винник, котра чула мої виступи на Міжнародному фестивалі імені Тараса Шевченка, попросила мене ще тоді, крім читання віршів, щось і заспівати. На жаль, не було тут мого акордеоніста – Мацея Зімки. Тому вирішила акапельно виконати одну пісню — мою композицію до поеми краківського поета Богуслава Жураковського, народженого в Станіславові – Івано-Франківську, перекладену українською мовою під назвою «Святий Вечір».
У наступні три дні поети і прозаїки відвідали школи та університети, а також бібліотеки в різних містах Чернігівської області, де презентували свою творчість та відповіли на численні запитання читачів. У більшості місць автори передали свої книги до бібліотек. Всюди відчувалася виразна гостинність і сердечність господарів.
Пригадуючи те все, погоджуєшся зі старою польською приказкою "Чим хата багата, тим і рада " (а це спільна приказка обох народів ). У мене склалося враження, що тут в Україні все ще процвітає прекрасна квітка традицій. Хотілося б, щоб українське суспільство не втратило їх у сповненому суєти сучасному світі.
Скрізь показували нам міста, пам'ятники, музеї – всі найкрасивіші або найцікавіші місця. Нас вразила дуже болісна і переважно сумна історія, яку повідали у музеї в Корюківці, де одна війна ніби переходить в іншу війну... Добре, що зараз місто може розвиватися спокійніше, з часом у музеї, окрім воєнних героїв і наразі єдиного музиканта (авторка мала на увазі майстра сучасної кобзи Олександра Корнієвського), появляться інші історичні постаті, зв'язані із сучасною культурою, наукою чи бізнесом.
Ми також відвідали й інші цікаві пам'ятні місця, наприклад, церкву18-го століття в Ніжині, синагогу, будинки грецьких іммігрантів, а також місця, пов'язані з перебуванням у місті М. Гоголя і Т. Шевченка. А вечорами відбувались загальні зібрання, під час яких письменники спілкувалися один з одним, що дає сподівання на подальшу співпрацю, обмін та взаємний переклад творів.
Такі фестивалі, як «Литаври», служать однаковою мірою для оживлення читацької спільноти і зацікавлення сучасної молоді, що вихована картинками з комп'ютерів та інтернету. Знайомство зі справжньою друкованою книжкою сприятиме розвитку чи стане початком власної творчості, як і також джерелом натхнення для професійних письменників.
Адже поживою для письменника є досвід, враження, спостереження і переживання. У творчому житті, зокрема, особливо цінується дружне спілкування, бо в атмосфері дружби народжуються задуми і проходить в ментальний площині обмін енергії – як це «магічно» не прозвучить. Думаю, кожен письменник мене підтримає, бо знає, що це таке. Відтак налагодження існуючих і укладання нових зв'язків під час фестивалю не бракувало.
Були на фестивалі також і різноманітні конкурси, і вручення нагород лауреатам – як під час відкриття у чернігівській філармонії, так і пізніше під час подальших візитів. Моя особлива увага – до дванадцятирічної Софії Татарин, що написала дві новели. Вони потрапили до фестивального альманаху. Одна з них ,під заголовком «Рожеві окуляри», розповідає про долю упослідженої дитини алкоголіка, знущання над нею. Новела відзначається незвиклою як на вік авторки зрілістю обсервації і емпатичним трактуванням важкої теми. Я бажаю юній письменниці розвитку таланту і вірю, що її літературна родина попіклується про те, аби створити умови для цього.
В загальному ж як ідея фестивалю, так і його реалізація справили на мене дуже позитивне враження. Дякую організаторам, а особливо Тетяні Винник за запрошення і маю надію на подальший розвиток українсько-польської творчої співпраці.
Броніслава Волкова (Прага, Чехія):
"Літературний фестиваль «Литаври», який проходив вдруге у північній Україні, в містах Чернігів, Ніжин та інших у вересні є незвичайною культурною подією для України. У ньому брали участь видатні представники української літератури як Михайло Сидоржевський, Віктор Мельників, Маріанна Кіяновська, Сергій Боршевський і інші, а також – кілька відомих зарубіжних поетів (Броніслава Волкова з Чехії, Бойка Драгомирецька і Анджела Димчево з Болгарії, Божена Боба-Дига з Польщі та інші. Фестиваль є дітищем молодої поетеси Тетяни Винник, яка ввела до свого заходу велику кількість літераторів. Якщо подивитися збірку / альманах – 108 (близько 450 сторінок), хоча були присутні близько 40, при чому не всі учасники, що представлені в збірнику. Такий принцип відносини фестивалю до збірки «Литаври» здався незвичайним. Збірник виявився практично незалежним від самого фестивалю.
Фестиваль проходив тільки українською мовою, оскільки переважна більшість літераторів були українського походження. Це ускладнювало сприйняття для іноземців. Навіть гіди по місту воліли супроводжувати гостей українською, хоча намагалися догодити, переходили на англійську. Також збірка складається в цьому році тільки із творів українською мовою. (минулого 2016 року альманах був двомовний: українською та англійською).
Митці не читали один одному, як зазвичай на фестивалях, а студентам. Тетяна Винник намагалася створити дружню атмосферу. Письменники цінували взаємні зустрічі, які завжди є найважливішою частиною таких подій. Письменники були поселені в двох готелях і щодня виїжджали в університети й школи, щоб читати студентам і учням свої вірші. Фестиваль був спробою включити школярів і студентів в літературне життя. Деякі з них були до такої дії підготовлені, інші ні. Саму спробу однак потрібно хвалити і підтримувати. Зустріч з дорослими студентами-філологами виявилася особливою і належала до подій, при яких відчувалося значення заходу.
Фестиваль мав величезні недоліки організації та логістичної підтримки. Учасники фестивалю не завжди мали можливість добре використовувати час, а то часто не знали, коли будуть читати, оскільки розклад постійно змінювався. Деякі приїжджали здалеку. Шкодували, що їм навіть не вдалося подивитися місто, в якому вони опинилися через неясність програми. Частина літераторів була поміщена в не дуже зручному готелі на березі озера, що теж ускладнювало логістику. План виступів практично не зберігався, виступи були зазвичай короткі і іноді перед іншою публікою, ніж планувалося. Потрібні були професійні модератори та іноді бракувало супроводжуючих по місту.
І все ж Тетяна Винник віддала фестивалю багато своєї енергії і було видно, що її колеги підтримують її зусилля. Іноземцям було цікаво відчути теплий і пристрасний український дух і серйозність, з якою українці ставляться до своєї культури і бережуть її.
Віктор Татарин
На фото: Учасники фестивалю «Литаври».
