Триденна одинадцята міжнародна конференція LMF стартувала 15 травня. Її фокусна тема — Speak the Unspoken: Choices, Decisions, Responsibility. Кількасот людей з України й інших країн обрали бути в ці дні У Львові, а не деінде.
На конференції говорили про речі, які зазвичай замовчують або приглушують. Це не тільки про Україну, а про виклики для демократії, свободи, реальності і здорового глузду в усьому світі.
«Досвід війни, яку ми зараз переживаємо, зруйнував наш світ, а з ним і наші обмеження. Раптом ми з’ясували, що у великому світі є ті, з ким ми говоримо однією мовою… Усвідомлена вразливість відкрила шлях до глобальної солідарності. Вона ж увиразнила істину, яку сон колективного розуму демократичних суспільств за десятки років хиткого миру встиг витіснити на узбіччя пам’яті. Свобода — не стільки право кожного, скільки спільний проєкт та індивідуальна відповідальність», — сказала, відкриваючи конференцію, керівниця Львівського медіафоруму Оля Мирович. Промова вийшла багатогранна — від гасла Львова до цитати з Євангелія.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ
Вітаючи гостей і промовців LMF 2025, програмна директорка конференції Галина Танай закликала всіх не боятись бути незручними: ставити непрості питання, говорити про проблеми і про все, що заважає нам їх розв’язати.
Ключова спікерка конференції, військовослужбовиця й політична аналітикиня Катерина Зарембо, якраз і почала з непростого запитання: «Чи вірите ви в демократію як цінність? [тут майже всі в залі підняли руки: так] А як ви її практикуєте?»
«Якщо Україна програє, а Росія переможе, програємо ми всі». Це слова, яких не було в заготовленому наперед тексті промови другого ключового промовця — доктора Ґреґа Міллза, експерта з геополітики, дослідника війни. Так він пояснює, чому раз у раз приїжджає в Україну з Південної Африки, щоб на власні очі побачити першу лінію оборони у війні за демократію. Ґреґ говорив про, як він каже, теорію перемоги для України — і вона існує, хоч і не така проста, як нам хотілося б.
«Не намагайтесь бути нейтральними. Якщо ця війна чорно-біла, назвіть її чорно-білою», — звернулась до медійників боснійська журналістка Аїда Черкез під час дискусії слова, які можуть допомогти нам краще описати дійсність у час війни.
Пізніше, в розмові з українською поеткою і перекладачкою Катериною Калитко, Аїда розповіла про свою маму, яка, дивлячись новини про початок збройних конфліктів у колишній Югославії, весь час повторювала «слава Богу, що це не тут!»
«До останнього моменту ти не віриш, що те, що ти бачила по телевізору — в Іраку, в Сирії, деінде — тепер відбувається не в іншому місці, не з іншими людьми, а тут і з тобою», — зауважила Аїда.
Цей мотив лунав протягом конференції, особливо в перший день її проведення, не раз: не варто заспокоювати себе тим, що війна (поки що) «не тут» і що «в нас такого ніколи не станеться».
Аїда вже знаходила — і цього разу знайшла — помічні слова для серця українців, які переживають війну. Наприклад, цей важкий час, каже вона, породжує прекрасне мистецтво (і журналістику, до речі). Війну вона назвала нагодою переосмислити про себе, свої цінності і своє місце у власній країні.
Заходячи в приміщення, де відбувались ці розмови, учасники бачили поле білих паперових квітів. Це інсталяція мисткині Терези Барабаш — квіти з учнівських зошитів, у яких нічого вже не напишуть українські діти, вбиті Росією. Кожен міг додати до поля свою квітку, щоб вшанувати їхню пам’ять. Це частина культурної програми конференції, яка, згідно з фокусною темою, невербально промовляє несказанне.
У другий і третій дні конференції відбулися різнопланові заходи на кількох локаціях.
«Це найелегантніше бомбосховище з тих, у яких я бувала», — відгукнулася про підземну локацію американська публіцистка Енн Епплбом.
Вона багато буває в Україні в час війни й бачила різні сховища. Що ж, після перемоги ми навряд чи будемо проводити події в підземному паркінгу, але зараз це найкращий з доступних безпечних варіантів.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
Учасники конференції другого дня розділились на потоки — Frankly Spoken, світоглядний, і Smartly Done — практичніший. Бути відразу в двох місцях неможливо — доводиться обирати, але частину подій організатори транслювали наживо.
Для багатьох учасників конференції LMF — це в першу чергу нагода поспілкуватись, налагодити зв’язки, обмінятись ідеями. Радісно чути, як гуде зона нетворкінгу. Але також серце гріє, коли люди в залах захоплено слухають.
«Якщо ми хочемо захищати демократію в Європі, то маємо робити це самотужки», — сказав британський історик Тімоті Ґартон Еш, коментуючи виклики нової американської державної політики.
Разом із індійським репортером Аманом Сеті і південноафриканським експертом із геополітики Ґреґом Міллзом Тімоті розмірковував про хвороби, які опосіли демократію у світі, і їхнє лікування. Доктор Міллз звернув увагу на згуртованість авторитарних держав — а отже, демократам він радить вчитись триматися разом.
Гуртуватись радили й медійникам: спікери двох дискусій потоку Smartly Done розмірковували про способи відродження й підтримки медіа.
«Нам треба визнати, що якісні медіа [в усьому світі] на мілині», — сказала керівниця The Kyiv Independent Дарина Шевченко, додавши, що в країнах, які переживають війну чи кризу, ситуація гірша.
Львівський медіафорум провів відповідне дослідження становища українських медіа в час повномасштабної війни, і прийшов до висновку, що в українському медійному секторі — найскладніша ситуація. Але те, що медіа в скруті, не має бути достатньою умовою отримання донорської допомоги.
«Гроші треба давати не на виживання, а на розвиток, — сказала керівниця Львівського медіафоруму Оля Мирович. — Ми маємо глибше досліджувати потреби медіа. Якщо їх спитати, вони скажуть, що потребують грошей. Але мій досвід показує, що медіа потребують стратегії. Коли з’явиться велика ідея, на неї знайдуться гроші».
Ще один ключ до розв’язання проблем медіа підказала представниця European Centre for Press and Media Freedom Ребекка Гармс: об’єднання організацій і ресурсів, мережування і поєднання зусиль для спільної праці.
Розмова медійниці Катерини Коберник, військового Володимира Дегтярьова і експерта зі стратегічних комунікацій Дмитра Золотухіна велася про чесні комунікації в чотирикутнику медіа—суспільство—держава—армія. Спікери, як ми й домовлялись, говорили незручні речі.
«Ми маємо найбільш ефективну армію у світі. Тепер треба переконатись, що наші медіа компетентні на такому ж рівні», — сказав Володимир Дегтярьов.
Ще одна розмова на незручну тему — про «непутінських росіян». Про це багато говорять в експертних колах, у чатах і на кухнях, але публічних розмов обмаль. Співзасновник платформи «Нова країна» Валерій Пекар сказав, що з росіянами не треба говорити ані про їхню відповідальність за війну, ані про те, «хороші» вони чи «погані». «Ви імперіаліст чи ні?» — ось, на думку Валерія, головне питання, на яке має відповісти росіянин, аби ми вирішили, чи варто з ним співпрацювати. Адже головне, чого ми маємо добиватись від Росії — це відмова від імперіалістичної й колоніальної політики.
Про імперіалізм, колоніалізм, авторитаризм і кризу інституцій у світі дискутували керівник Інституту фронтиру Євген Глібовицький, угорська політологиня Дорка Такачі й пулітцерівська лавреатка Енн Епплбом.
І насамкінець — щира і прониклива розмова двох медійниць: українки Ангеліни Карякіної й колумбійки Каталіни Ґомес. Каталіна живе в Ірані; вона висвітлює збройні конфлікти на Близькому Сході й російську агресію проти України. Ангеліна — співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу, авторка документальних фільмів про найдраматичніші епізоди новітньої української історії. Говорили про те, як не збити медійну оптику. Зокрема й про етичну дилему, актуальну в Україні: чи можна нехтувати приватністю заради суспільної важливості, демонструючи жахливі фото жертв воєнних злочинів.
«Не можна показати війну, не показуючи смерть, але важливо зберегти гідність людей», — підсумувала свою позицію Ангеліна Карякіна.
У кулуарах LMF 2025 весь день працюють журналісти: записують інтерв’ю й подкасти, беруть коментарі, набирають тексти. Тут зовсім не дивина, коли двоє спікерів конференції інтерв’юють одне одного по черзі. Це одна з цілей роботи Львівського медіафоруму та цієї конференції зокрема: запропонувати українським й іноземним медіа нових, несподіваних експертів і героїв. Цього року у роботі конференції взяло участь близько тридцяти медіапартнерів.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Ранок третього дня на конференції почався з розмов про токсичні інформаційні впливи і способи їм протидіяти. Представниці розвідувальної агенції «Мольфар» презентували досвід у сфері роботи з відкритими джерелами, здобутий в Україні за час великої війни, а на світоглядному потоці експерти з Тайваню, України і Латвії обговорювали інформаційно-психологічні операції — категорію, до якої потрапляють геть несподівані речі. Наприклад, Солвіта Деніса-Лієпнієце нагадала про так звані «пророцтва баби Ванґи», які Росія використала на підтримку свого права напасти на Україну.
Болючу тему інструменталізації корупції — тобто коли міф про «найкорумпованішу країну в світі» використовують як аргумент проти посилення України — обговорювали український експерт Андрій Боровик і дослідниця геополітики Ілана Бет-Ель.
Тим часом на практичному потоці говорили про людську мову. В цій події організатори конференції поєднали три різні за типом інституції — Львівську міську раду, «Укрзалізницю» і «Кредобанк». Усі вони мають вдалий досвід побудови здорової публічної комунікації, де сенс не ховається за формальними словами, а на першому місці стоять інтереси аудиторії. Три головні цінності, які виокремили спікери, представляючи свій досвід — простота, чесність і прозорість. Це також була нагода для зворушливих подяк «Укрзалізниці» за безпечні і зручні подорожі в час війни.
Зворушливий момент був і під час дискусії про використання великими іноземними чи міжнародними медіа досвіду локальних журналістів. Учасниця від України, кореспондентка Associated Press Ганна Аргірова, не змогла доїхати на конференцію, бо затрималась у Стамбулі — зараз там відбувається спроба українсько-російських переговорів.
Модератор дискусії, комунікаційний експерт Крістіан-Жолт Варґа, наполіг на тому, що український досвід має бути включений у розмову, і зачитав ключові думки Ганни з повідомлень, які вона йому надіслала. Драматургію розмови це аж ніяк не зіпсувало. А трохи згодом Каталіна Ґомес, журналістка з Колумбії, яка живе в Ірані і працює для французьких іспаномовних медіа, зажадала, аби своїм досвідом ділився сам Крістіан — довелося з модератора спонтанно перейти в роль спікера. Добре, коли такі речі трапляються на конференції — це значить, що вона жива.
