Незважаючи на те, що Семенівська об’єднана територіальна громада – одна з найвіддаленіших громад Чернігівщини, завдяки правильному управлінському підходу вона демонструє стабільні показники розвитку, акцентуючи особливу увагу на підтримці самозайнятості населення, медицини та спорту.
Наближеність до кордону з Росією, яка колись слугувала плюсом для економіки цього прикордонного регіону, нині не відіграє жодної ролі, а ось збереження ОТГ в межах колишнього Семенівського району (щоправда, за винятком однієї сільської ради – Радомської, яка вирішила приєднатися до сусідньої Холминської ОТГ) стало важливою умовою для старту. Як живе і які перспективи має прикордонна громада, ми вирішили поцікавитись у Семенівського міського голови Сергія Деденка.
Сергій Деденко
Сергій Іванович Деденко народився 25 грудня 1979 року в селі Тимоновичі Семенівського району Чернігівської області.
Навчався у Запорізькому інституті державного та муніципального управління, який закінчив у 2006 році та отримав повну вищу юридичну освіту.
З 2003 по 2014 роки працював на різних посадах в Семенівському районному управлінні юстиції. З квітня 2014 року по листопад 2017 року – на посаді голови Семенівської районної державної адміністрації.
У жовтні 2017 року був обраний на посаду Семенівського міського голови.
У жовтні 2020 року повторно обраний на посаду Семенівського міського голови.
– Сергію Івановичу, на старті децентралізації багато впливових людей відстоювали принцип об’єднання «один район – одна громада». Як виявилося згодом, ці люди наче у воду дивились. Яка ситуація у Вас?
– Нам вдалося об’єднатися в межах району за виключенням однієї ради – Радомської, яка пішла в Холми. Цьогоріч ми приєднуємо на підставі адміністративного акту лише одну велику раду – Жадівську. Це – найбільша рада, а всі інші вже живуть з нами. У цьому плані нам легше, звісно, ніж сусідам – тому ж Новгороду-Сіверському, бо ми давно пройшли етап ліквідації сільських рад і налагодження роботи зі старостинськими округами.
– Який ваш основний ресурс? З чого живете?
– Основними ресурсами нашої громади є ліс і земля. Це – наші природні багатства, яким ми повинні вміло розпорядитися, і тільки за цієї умови громада буде жити.
– Хотілося б уточнити щодо лісу: відомо, що на території громади функціонує агролісгосп, також відомі намагання громади забрати ліси в своє управління. Наскільки це важливо для Семенівки?
– Що стосується агролісів, то це питання 20 тисяч гектарів. Наскільки це важливо – подумайте самі. Ми працювали над питанням їх передачі давно. Як відомо, з цього приводу було і рішення обласної ради, інше питання – яким воно було. Цього літа ми провели інвентаризацію майна агролісгоспу, всі документи та акти направили в облраду, але, на жаль, нам відмовили з якихось причин, які від нас не залежали. Хоча для нас це був би значний плюс, бо ліс – це важливий ресурс. Звісно, ми будемо продовжувати роботу в цьому напрямку. Ми це трохи по-іншому вже бачимо. Я як юрист знаю інший шлях – набагато простіший за той, який придумала обласна рада. Ми спілкувалися з начальником управління комунального майна, знайшли спільну мову, але потрібна політична воля, все інше – це техніка.
– Багато хто в обласній раді говорить про те, що коли ліси перейдуть громадам, то громади не зможуть ними управляти…
– Семенівщина – край лісівників. У нас багато людей із профільною освітою та колосальним досвідом роботи в галузі. Для нас це не проблема. Тим паче, що ліси колись були колгоспними, і фактично їх виростили колгоспники. Скільки серед них було професійних лісівників – риторичне питання. Зараз багато територій, які мають господарський статус сільгоспугідь, заросло лісами. Там взагалі не потрібне втручання людини – ліс виріс без нас, і йому вже 30-40 років.
– А щодо демографії яка тенденція?
– На сьогодні чисельність нашої громади, включно із Жадовим, складає дещо більше 16-ти тисяч мешканців. Демографія погана, тут мало чим можна похизуватись. Однак ми намагаємось втримати населення. Якщо ми говоримо про економіку та зайнятість населення, то це – маленькі приватні сімейні ферми. Специфіка нашого регіону полягає в тому, що у нас немає великих корпорацій. Тому, на щастя, маємо тільки офіційних понад 100 суб’єктів сільськогосподарського напрямку різних організаційно-правових форм, і ми бачимо, що вони успішно розвиваються. Якщо ринок землі їх не знищить, то це – наше майбутнє. Ми активно фінансуємо програму «Власний дім», бо це дає змогу маленьким приватникам придбати сільськогосподарський реманент. До 2017 року Семенівщина, як не дивно, з нею не працювала. Сама ж програма має попит, дуже багато людей беруть техніку. Якщо у людини є 10 гектарів у обробітку, то вона самозайнята і не залежить від держави, не йде на біржу і не просить грошей, залишається працювати на місцевості. Це для нас великий плюс. Відсотки по «Власному дому» є доволі прийнятними – там до 10 відсотків річних, а якщо багатодітна родина, то кредит взагалі безвідсотковий. Банк таких відсотків, звісно, не дасть. Цього року ми заклали на цю програму півмільйона гривень, а якщо дозволятиме бюджет, то ми протягом року цю суму збільшимо, оскільки, як я вже зауважив, є попит.
– Розкажіть про бюджет. З чим увійшли в 2021 рік?
– Наш бюджет збалансований і бездефіцитний. У 2021 рік ми увійшли з бюджетом у 150 мільйонів гривень. Значним ресурсом для нас сьогодні є земля, і щороку в дохідній частині ми плюсуємо за рахунок плати за землю. Якщо говорити відверто, то зараз 20% дохідної частини – це плата за землю. І цей відсоток щороку зростає, оскільки ми здаємо в оренду великі площі. Раніше держава нам передала більше 11 тисяч гектарів землі, а буквально півтора місяця тому ми ще отримали майже 3 тисячі гектарів. Це наш ресурс, і ми бачимо розвиток та динаміку збільшення дохідної частини. За рахунок того, що в нас практично немає чорноземів і землі є бідними, то свого часу держава не так активно передавала їх в оренду. Багато землі сьогодні є вільною, земля перейшла до нас без орендних зобов’язань. Відтак щороку ми проводимо тендери щодо оренди ділянок майже на один мільйон гривень. Це – аукціони, і коли є декілька учасників, то непогані відсотки виходять. Ми стартуємо з 12 відсотків, а на виході можемо отримати значно більше. Для розуміння: якість цих земель – низька, тривалий час вони не були в обробітку, це – чагарники, дерева тощо. Ми намагаємось не роздавати цю землю по 2 гектари, бо 90% цих людей, знову ж таки, йдуть до когось в оренду. Сподіваємось, що якщо хоча б 10% людей, які отримали землю, створять господарство і працюватимуть на ній, то це вже буде успіх.
– Що вважаєте найбільшим своїм досягненням і які плани на майбутнє?
– Я цим займався не лише на посаді міського голови, а ще на посаді в РДА – ми значну увагу приділяємо медицині. Чому так? Бо ми – віддалений район, і для нас це скоріш не медичний проект, а соціальний. Тому намагаємось щороку вкладати кошти в придбання обладнання. У нас діє декілька програм, які дозволяють залучати в громаду нових спеціалістів. Щороку приймаємо нових лікарів, виплачуємо їм «підйомні» гроші і пропонуємо відремонтоване житло. Ось, буквально перед Новим роком вручили ордер від нової квартири з ремонтом молодій лікарці, яка приїхала в громаду. Наступного року до нас також приїдуть люди. Ми медиків «ведемо» з інтернатури, тож вони заздалегідь знають, що ми їм пропонуємо. У нас немає проблем із лікарнею, оскільки ми були одними з найперших в області, хто взяв на себе відповідальність за районну медицину і забрав на баланс лікарню. Медицина для нас є життєво важливим напрямком.
– Сергію Івановичу, відверто кажучи, Семенівка помітно змінилась на краще, і це видно неозброєним оком. У чому секрет?
– За крайні три роки ми кардинально реформували комунальне господарство нашої громади: перепрофілювали підприємство, знайшли гарного керівника і створили потужне динамічне господарство. Люди побачили зміни, починаючи від аварійних дерев в громаді і закінчуючи виробництвом залізних ящиків для пластикових пляшок чи лавочок. Це значні кошти, але за рахунок субвенції нам вдалося закупити нову комунальну техніку. Люди, можливо, не бачать нових котелень, але коли приїздить бригада і ліквідовує аварійне дерево, то це помітно. Це шмат роботи, і цією проблемою не займались багато десятиріч. Ще який плюс? Завдяки концентрації ресурсів та підтримці держави ми почали будувати нові дороги. Комунгосп навчився працювати з технологіями і ми вже другий рік будуємо нові дороги там, де люди не бачили взагалі асфальту. Це небагато, але кожного року можна починати одну дорогу і закінчувати її наступного року.
– За кілька кілометрів від Семенівки працює Ірванцівський торфозавод. Чи бачите перспективу в торфі?
– Торф був особливо актуальним у 2014-15 роках, коли розгорталась активна фаза протистояння з Росією і була проблема з газом, торф міг стати дешевою і доступною альтернативо. До нас приїздило багато підприємців із різних куточків України – Одеса, Херсон, Донбас. Як альтернативне паливо – це класно, але політика держави спрямована на те, щоб знищити це підприємство. На жаль, ми не впливаємо на ці рішення, і в Чернігові мало чого можна домогтися. Я сам, як голова адміністрації, де тільки не був. У нас, щоправда, не такі великі запаси залишились, але ще років п’ять підприємство могло б стабільно працювати. Ми їх підтримуємо, наша бюджетна сфера купує дрова та торфобрикет. До речі, це ще один плюс нашої громади – бюджетна сфера не залежить від газу. Холодно? Закинув паливо в котел – і в нас тепло! Звісно, ми купуємо торфобрикет, але ми купуємо у них тільки десяту частину того, що вони виробляють. Якби політика обласної влада була така, щоб примушували купувати торф хоча б бюджетні установи, то завод процвітав би. На жаль, при нашій стратегічній ідеї зіскочити з газової голки сусіда ніхто не звертає на це уваги. Хоча треба сказати, що 2016—2018 роки були золотим періодом для торфозаводу – тут були і зарплати, і попит. Ми за це переживаємо, бо це ПДФО, податки і донедавна – 100 робочих місць.
– Минулого року розгорнулася справжня епопея за районний поділ, відтак Семенівку віднесли в підпорядкування Північному району. Що це означатиме для вас?
– Сьогодні до кінця не зрозуміло, чим займатиметься район. Ми, наприклад, забрали до себе всі бюджетні установи і будемо їх утримувати. Залишається питання префектів. Це буде щось схоже на загальну функцію нагляду прокуратури, нагляд за діяльністю громад. В принципі, це логічно – щоправда, ми не знаємо, якими законодавчими нормами це питання буде врегульовано. Якщо префекти будуть як ініціатори звернення до суду – це одне, якщо матимуть право розпорядчими актами зупиняти дію рішень – це інше. Нагляд повинен бути, однозначно, а в якій формі – це вже інше питання.
– Ваші підприємці беруть активну участь в акціях протесту проти ініціатив парламенту ввести касові апарати: як ставитесь до цього?
– У нашій громаді зареєстровано понад 300 суб’єктів підприємницької діяльності. У плані бюджету єдиний податок дає нам 10%. Що буде, якщо вони підуть «у тінь» – невідомо. Така загроза з введенням драконівських норм щодо ФОП – існує. Нам це точно не вигідно, бо ми втратимо частину доходу.
– Останні три-чотири роки у громаді помітно побільшало інфраструктурних об’єктів, переважна більшість із них стосуються спорту.
– Це правда. До певного часу у нас не було нормальних спортивних об’єктів, однак завдяки державним програмам підтримки нам вдалося їх побудувати. До прикладу, два міні-стадіони в парку ми побудували за рахунок державних програм у співфінансуванні. Це були класні програми, але, на жаль, на наступний рік їх не передбачено. Знаєте, нам насправді не треба масштабні стадіони за 300 мільйонів, нам не потрібен басейн, але невеликі проекти – потрібні. Ще один позитивний приклад – за рахунок ДФРР нам «з нуля» побудували великий спортзал – двоповерхове приміщення з балконом, це – проект «Великого будівництва», вартість якого – близько 6 мільйонів гривень. Ми розуміємо просту істину: якщо не можна народити більше дітей, то треба зберегти життя тим, що є. Здоровий спосіб життя – це альтернатива, але для цього треба культура, а для культури – інфраструктура.
– До речі, про інфраструктуру. Ви згадували про ваші дороги, а що робити з регіональними? Їхній стан, м’яко кажучи, бажає кращого.
– Дійсно, регіональні дороги – це значна проблема для нас. Система побудована неефективно. Фірми, які виграють тендери на їх утримання, не справляються з цією функцією, разом із тим держава виділяє на це кошти. Тому було б логічно, якби ці повноваження та фінанси передали громадам. У нас виходить так, що взимку доводиться просити фермерів, аби ті чистили дороги, бо доїхати до Семенівки неможливо. Тому все це треба робити системно. На жаль, по цих дорогах ми не впливаємо на прийняття рішень. Можливо, на державному рівні варто ухвалити рішення і віддати ці дороги в управління громадам.
Спілкувався Віталій Назаренко
