Спілкування з вчителем завжди лишає в душі відчуття світла, торжества добра над злом, відчуття надії. Особливо це важливо для дітей, адже вразливе дитяче серце здатне зберегти пам'ять про таке Спілкування на все життя. Тому Вчитель просто не має права не бути Людиною.
Наразі адміністрації нашого сайту (semenovka.at.ua) вдалося поспілкуватися з Людмилою Василівною Бичковою — вчителем історії Семенівської гімназії № 2. За свою сумлінну та наполегливу працю Людмила Василівна неодноразово відзначалася різними нагородами та подяками районного та обласного рівня, а у 2014 році вона стала лауреатом обласної премії імені Софії Русової.
Її вихованці беруть участь та перемагають у конкурсах та олімпіадах різних рівнів. Більш того, Людмила Василівна — шанована особа, як серед учителів, так і серед учнів та випускників.
Людмила Василівна Бичкова працює в школі вже 32 роки. За весь цей час через неї пройшло багато дітей, які в майбутньому стали бухгалтерами, лікарями, економістами, юристами, стилістами, дизайнерами, спеціалістами лісового господарства, рятувальниками, фармацевтами, хореографами, військовими, міліціонерами, вчителями, є серед випускників і стюардеса.
— Яку професію Ви хотіли мати у дитинстві?
Професійні уподобання змінювались із віком. Мріяла бути хореографом у ранньому шкільному віці, пізніше вабили професії юридичного напрямку.
— Коли Ви вирішили стати учителем?
Учителем працювала мама, вважала, що професія учителя найважча і відмовляла від думки обрати ії. Можливо тому прийшла у професію досить пізно, але до цього часу не шкодувала про такий крок у житті.
— Чому Ви вибрали саме цю професію?
З дитинства подобалось ділитись знаннями… Читати почала роки у чотири і одразу почала допомагати подружкам … Але професією це хобі не одразу стало.
— Скільки років Ви працюєте у Семенівській гімназії?
26 років… Школа вже другий дім. Спільні професійні інтереси об'єднують колектив. А діти, серце гімназії, приводять цей величезний організм у безперервний запланований рух і надихають на плідну співпрацю.
— Як Ви ставитесь до учнів, які вчать ваш предмет, не вчать?
У кожній дитині спершу бачу людину. Вважаю, що допомогти батькам у вихованні порядної, доброзичливої, виваженої, толерантної людини, яка може завжди допомогти іншим, це головна задача для кожного учителя...
Недоліки комунікації будуть заважати у житті більше, ніж не отримані знання… І суспільство більш вдячне буде за гарну людину і тільки потім за гарного спеціаліста… А взагалі-люблю усіх дітей, і тих що вчать історію, й тих що не вчать…. Подобається працювати з обдарованими дітьми… Спочатку заохочуєш працювати їх, потім уже вони не дають тобі розслаблятись. Дуже радію успіхам цих дітей. Нажаль, вивчення історії зараз дуже заформалізоване, але й у цих умовах багато дітей цікавиться предметом…. Нова програма з історії значно спрощена, висвітлює більше культурологічних аспектів… Учні від 5 до 7 класу вже навчаються саме за такою програмою.
— Школа сьогодні і вчора, чим вони відрізняються? Чи змінилася професія вчителя за останні роки?
Школа, як і усе суспільство, безумовно, змінюється…. Змінюються діти… І ці зміни у більшості позитивні… Стосунки з учнями значно демократизувались. Діти набагато відвертіші, більш емоційні, значно ерудованіші. Вивчати історію набагато цікавіше завдяки доступності інформації. Наша гімназія має достатньо можливостей для використання інформації з мережі на уроці, проводити онлайн тестування, користуватись електронними картами, таблицями, ілюстраціями, графіками, відеоматеріалами та ін.
— Самі школярі міняються чи діти залишаються дітьми?
Діти — це найкраще, що є у нашій роботі... На кожному кроці видають такі шедеври! Узагалі, діти у більшості старанні, прагнуть навчатись, розуміють навіщо це необхідно... Звичайно, дитинство – це найкращий час не тільки для навчання а й для спроб його спростити. Як і у будь-якому віці, декому хочеться списати... Але вже не тільки з паперової шпаргалки, і навіть друкованої, яку можна придбати на ринкових розкладках, а й з гаджета, тобто — з інтернету…
— Хотілося б почути про найрадісніші і, можливо, найскладніші моменти, з яких Вам доводилося виходити.
Важко згадати щось конкретне, стільки вже усього було… Звичайно, позитивного набагато більше… Особливо радію, коли дитина у якої не складається з історією , нарешті , починає вчити , цікавитись, радіти тому, що у неї усе виходить…. І це така радість! Дуже непокоїть, коли виходить навпаки — дитина учила і ,раптом, перестала. Кожен день дарує стільки радісних моментів і складних також, що просто не запам’ятовуєш… Приємно розкривати особистість у кожній дитині. І дуже приємно бачити випускників, які приїздять на канікули і заходять до школи,приємно бачити у місті і з гордістю думати: «Це наші випускники!» У любому віці в кожному випускнику бачиш дитину, яку ти вчила і яка для тебе назавжди залишається дитиною…
— Кілька слів про сьогоденні проблеми школи.
Традиційно вважається найбільшою проблемою шкільної освіти недофінансування… Але ж, це загальна проблема нашої держави у такий складний час… Якщо брати нашу гімназію, то проблеми у нас вирішуються швидко і позитивно, що стосується компетенції школи… Колектив професійний, активний, комунікабельний. Тому, якщо виникають проблеми, спільними зусиллями вони вирішуються швидко.
— Ми напевне підійшли до питання особистості вчителя, адже діти з радістю вишукують інформацію по предмету, який їм подобається, точніше по предмету, який веде улюблений учитель.
Що стосується особистості учителя, зрозуміло, що суспільство вимагає бути прикладом для учнів, отже він повинен мати певний перелік моральних якостей та професіоналізму. Щодо учнів, (за власними спостереженнями) їм приємніше спілкуватись із учителем-помічником, порадником і дуже негативно сприймається диктат.
— А що б Ви побажали читачам?
Звичайно ж — миру й процвітання нашій країні, у якій будуть щасливі, заможні люди, у яких буде більше часу для спілкування з власними дітьми, тому що робочий тиждень буде як у справжніх європейців від 24 до 36 годин на тиждень…
