Ольга Шило вже 18 років працює листоношею в селі Сухиня Бобровицького району. Своїй роботі жінка віддана, але чесно каже, що з кожним роком стає дедалі тяжче працювати. Адже лише необізнаний може подумати, що листоноша тільки конверти розносить. Насправді ж це – універсальний солдат: і продукти розвозить, і господарчими товарами забезпечує, і комунальні платежі збирає. А ще вони і психологи, і рятівники, і соціальна служба. Професія листоноші лише на перший погляд скромна, але насправді – важка й недооцінена.
Ось уже майже два десятки років щоранку пані Ольга, впорядкувавши вдома господарство, набиває свою торбинку газетами і починає розносити їх людям. Вага її сумки, яку в хорошу погоду везе велосипедом, а взимку, як правило несе в руках, – від 10 до 15 кілограмів, а іноді і до 20 дотягує. Адже, окрім газет, листоноші, за наказом керівництва Укрпошти, зобов’язані торгувати товарами широкого вжитку із доставкою додому. Тож до газет, журналів та листів додалися соняшникова олія, рибні консерви, крупи, туалетний папір, пральний порошок і ще багато чого іншого.
«Відділення Укрпошти у нашому селі не було ніколи, – згадує пані Оля. – Ми були від Рудьківки. І коли я починала працювати, то обслуговувала і Рудьківку, яка за 7 кілометрів, і Сухиню. Розносила листи, пенсію, а також комунальні платежі люди в листонош оплачували.
Після реформи у мене лишилася одна Сухиня. І не беру комунальні платежі. Люди самі оплачують, як хто може. Чи в Бобровицю їдуть, чи кому діти платять. Я працюю на 0,25 ставки, це 1000 гривень на місяць. Кожного тижня до нас приїздить пересувне відділення, вони привозять мені газети, і я маю їх рознести людям, а ще пенсію і товарів купа. Важка робота, а що вдієш? До пенсії ще мені півтора року, а сім’я велика, треба якось виживати. Та й за стільки років я вже звикла до цієї професії. Коли погода дозволяє, то я їжджу велосипедом – так і рукам легше, і швидше. А коли сніг, як зараз, то тільки пішки».
Проблеми з доставкою після реформи
За 18 років усі газети листоноша Ольга завжди доставляла вчасно, і жодного разу нарікання на їх роботу не було. Проте останній рік є великі проблеми з доставкою газет саме до Сухині, які привозить пересувне відділення. Через це і передплата газет значно знизилась.
«До нашого села пересувне відділення Укрпошти приїздить у четвер, всю пошту і газети привозять в четвер, а наша районна газета друкується в четвер. Виходить, що її доставляють лише через тиждень, бо в п’ятницю вже ніхто її не привозить, – говорить листоноша. – Уявіть лишень, районка приходить на цілий тиждень пізніше дня свого випуску! Є ще деякі всеукраїнські газети, які у нашому селі передплачують, але ж друкуються вони теж у п’ятницю, і привозять їх до нас через тиждень. Колись, ще до реформи пошти, поштова машина приїздила тричі на тиждень, і тоді не було ніяких проблем. Уся кореспонденція вчасно надходила до нас, а ми розвозили її людям. Зараз же люди мене лають, що газети, які вони виписали, приходять так пізно. А що я можу зробити, коли пересувне відділення приїздить раз на тиждень? І так газет все менше й менше стали передплачувати, так ще й через цю доставку багато хто відмовляється».
Цю проблему намагалися вирішити і в місцевому старостаті.
«Люди дуже незадоволені такими змінами в роботі пошти, а точніше – в доставці газет. Ми вже писали листа до керівництва пошти, щоб нам змінили графік приїзду пересувного відділення, але так нічого не змінилося, – бідкається староста села Сухиня Людмила Шкляревська. – Ось дивіться, 7 січня газету випустили, а в село її привезли аж 15-го. Кому вона треба? Тому тут листоноша зовсім не винна, а людей зрозуміти можна. Вони ж за свої гроші ту газету виписали, так вони мають право отримувати її вчасно».
На тисячу не поживеш
Листоноші в селі – то дуже потрібні люди. Особливо для пенсіонерів. Деякі з них кожного ранку чекають на листоношу надворі, аби просто поговорити або поскаржитися на щось. Ось тоді листоноша стає кваліфікованим психологом, вислуховує, дає поради або просто співчутливо киває. Інколи старенькі люди просять принести продукти харчування, бо самі не можуть дійти до магазину, і листоноші залюбки допомагають таким людям. Інші ж чекають, щоб поскаржитися на великі рахунки за комуналку або на те, що домашній телефон не працює вже декілька днів. І пані Оля, після того, як вислухає всіх, розвезе газети, ставить свій велосипед і йде на іншу роботу. Адже вона працює ще й соціальним робітником. І ця робота куди важча, ніж робота листоноші.
«У мене зараз 10 підопічних, і до кожного з них потрібно двічі на тиждень прийти і дві години відпрацювати, – говорить жінка. – Робота не з легких, але ж я вже звикла. Роблю все, що вони попросять. І продукти купую, і в хаті підмітаю, і на городі полю, і дрова ношу, і воду ношу, і хати білю. Все що скажуть, те й роблю».
Марія Пучинець, фото Олексія Миколаєнка
