Вашій увазі нарис Надії Іванівни Курпас, яка тривалий час працювала на теренах освіти Семенівського району на Чернігівщині. Насправді цей твір був написаний нею значно раніше, але те, що у ньому викладене – актуально й досі.
Людина – піщинка в нестримному потоці життя, у бурхливому океані Всесвіту, її несуть буйні вітри, полощуть вогненні грози, пронизують сліпучі блискавки, сковують міцні морози, а вона, попри всі незгоди й труднощі, виборює право існувати, бо має... душу.
Вона душа, у кожної людини неповторна: у кого – світла, любляча, жертовна, добра й милосердна, тому випромінює тепло і світло й частинку своєї щедрості дарує іншим; у кого – чорна, заздрісна, підла й лицемірна, якої потрібно остерігатися,бо нічого, крім зла, вона не приносить; у кого – смілива й цілеспрямована, стійка і витривала: у кого, навпаки, — полохлива, обережна й невпевнена.
Бродить людська душа по білому світу, залишаючи після себе слід добра або зла, правди або лицемірства, гідності або приниження.
Справжня, істинна душа вразлива. Можна почути солодкий спів пташки, грізний рев звіра, ніжну мелодію пісні, ритмічне погойдування гілки дерева, лагідний порив вітру, падіння крапель дощу, дзюркіт весняного струмка, а от крик душі почує не кожен.
Душа болить… Як часто ми чуємо ці слова, але не завжди їх розуміємо. Чи, може, просто не хочемо зрозуміти? Не хочемо прислухатися до людського болю… У швидкому плині життя проходило повз неї в той час, коли вона так потребує нашої допомоги. Чому пункти правил, якісь параграфи, схоластичні інструкції в наш час замінюють звичайне людське розуміння? Чому часто керуємося непродуманими хвилинними емоціями, жорстокими словами, виливши які, полегшено зітхаємо, не замислюючись над тим, що душі причинили гострий і пекучий біль?
Можна вилікувати будь-яку, навіть страшну хворобу, для чого є необхідні ліки й нестримне бажання жити; можна виправити помилку в зошиті учня, пояснивши це відповідним правилом; можна вибачитися перед дорогою для тебе людиною й вона зрозуміє й простить. Можна прийти в храм, почути молитву й попросити в Бога житейської мудрості й витримки і хоча б на коротку мить забути про цей немилосердний світ. Можна, можна, можна… Усе можливо … А от ліків для душі немає… тому що вона незрима. На неї можна просто наступити, спалахне іскрами й згасне назавжди під потоком гірких солоних сліз.
Настане нестерпне спустошення, коли не знаєш, куди йти, що робити, як діяти, щоб тебе почули, підтримали, зрозуміли й допомогли. Отоді й наступає отой безмовний крик душі: «Зупиніться, не забувайте, що ми – люди!»
Надія КУРПАС, м. Семенівка
