Ясноокі зорі задивились у хвилі,
Задивились у хвилі сивого Дніпра,
Верби над рікою розплітають коси,
Очерет шепоче: «Ніченька прийшла».
А козак чекає у садку дівчину,
Серце в грудях б’ється, як у клітці птах,
Прийде чи не прийде дівчина кохана,
Він готовий милу носить на руках.
Обійнять лебідку, пригорнуть до серця,
Вірним буть до віку, пестить і плекать,
Всю віддати душу і козацьке серце,
Ні за що на світі вже не відпускать...
Козак і козачка
Козачка — гарная дівчина,
Тепер вона вже не така,
Коня не може осідлати,
Але дружина козака.
Вона роботу свою знає,
Вона знайома із ПК,
Дітей дбайливо доглядає,
Хто скаже, жінка не така?
Да і в козака кінь залізний,
У нього безліч кінських сил,
Його мундир тепер цивільний,
А хто йому новий пошив?
Але мундир — це тільки форма,
Не треба іронізувать,
Палке і вірне, чисте серце
Не можна у мундир запхать...
Те серце віддане народу,
Воно з народним б’ється в такт,
Козак і сам з того ж бо роду,
Хазяїн долі, не жебрак.
Зоя МАКАРЕНКО, м.Чернігів
