«У своєму місті, в рідному районі ми знаємо всі шпаринки, всі найкращі позиції та глухі закавулки — це найбільша перевага територіальної оборони над ворогом!», — Валерій, боєць територіальної оборони Чернігова.
У мирному житті Валерій працював на текстильному підприємстві. В Чернігові закінчив технікум, здобув подальшу професію в Національному університеті «Чернігівська Політехніка». Всю свою військову підготовку отримав у школі на уроках Захисту Вітчизни. Але до початку бойових дій юнаку навіть не доводилося стріляти зі зброї.
— Коли почалася війна, без вагань зрозумів — час братися за зброю та захищати Україну. Спочатку я переживав не стільки щодо обстрілів, як стосовно бойового зіткнення з противником. Зрозумів, що вистрілити в людину дуже важко. Та коли почалися бої, то ми з побратимами вирішили, що не здамося перед російськими окупантами, будемо воювати до кінця, — розповідає Валерій.
Цивільні люди, що добровольцями разом з кадровими військовими взяли зброю до рук, не побоялися обстрілів — дуже стійкі та міцні. Після пережитих авіабомбордувань, вони вже мало чого бояться у цьому житті.
— Важко передати нашу радість, коли завдяки зенітчикам, ворожі бомбардувальники виявилися важчими за повітря, та сипалися з неба, — ділиться враженнями чернігівець...
Ті, хто захищав Чернігів, думали не лише за себе...
— На серці була тривога за своїх близьких та цивільних, які лишились у місті. Тримаючи оборону від окупантів, ми в окопах найперше думали про людей в бомбосховищах та підвалах, які потерпали від рашистських обстрілів, — пригадує боєць.
З набутим у блокадному Чернігові досвідом та неабияким оптимізмом у нашу перемогу вірить Валерій.
—Зусиллями всіх воїнів, волонтерів, медиків, комунальників, всіх українців — ми відстояли Сіверщину. Народ з такими мужніми та щирими людьми перемогти неможливо. Тож не сумніваємося — ворога буде знищено! Віримо у ЗСУ! — з переконаністю впевнений захисник Чернігова.
