Загадковий чернігівський Симаргл з палаючим оком зустрічає грудневий ранок на Валу і тих, хто завітав сюди ? у це місце древнього Чернігова. Інеса Фтомова до своєї світлини, яку вмістила в особистому блогу, занотувала: «Думаю, що загадковий чернігівський Симаргл першим зустрічає щоранку Сонце, яке встає над Десною».
А хтось із читачів її блогу цікаво, а то й влучно зазначив: «Ви помиляєтеся. Першим зустрічає Сонце Інеса Фтомова! Подивіться на те, в який час вона пише свої розповіді».
Виявляється, Симаргл своєю містичністю бентежить багатьох чернігівців. Останні роки періодично з’являлися відповідні публікації у різних засобах масової інформації області.
Мене теж зацікавив цей вічний символ. Тож за роз'ясненнями я звернувся до старшого наукового співробітника Інституту психології ім. Г.С.Костюка Національної АПН України Василя Шустя.
Симаргл на світанку. Фото Інеси ФТОМОВОЇ. Знімок із блогу: finka-free.livejournal.com/
Пропоную його розвідку вашій увазі.
Суперечки щодо сутності Симаргла – захисника Чернігова (додам: не тільки Чернігова, у Відні на Obelisken Strasse теж можна знайти схожий символ) точаться не тільки в древньому українському місті. Думками про Симаргла в дореволюційній Росії породжували досить-таки неймовірні теорії. Але, що примітно, всі наведені пояснення не могли задовільно пояснити значення цього божества.
Серед ідолів Володимирових не відомо навіть чи це одне божество або два: у різних пам'ятках різне написання. У Початковому літописі написано, що в 980 р. Володимир поставив на пагорбі серед інших кумирів – Симарьгла. У слові Христолюбця сказано: “…вірують... й у Сима й у Рьгла (Ерьгла)”. У пізніших здобутках одна назва – Си(е)маргл або Семургл. Припускають, що Цим і Регл – слова сірійські: “У числі ассірійських народів, переселених у Палестину в кінці 7 століття перед. Р.Х., згадуються два народи, які принесли із собою вітчизняних богів і поклонялися їм у нових житлах своїх”.
У Біблії (4 Царств, 17, 30) є таке місце: ”Кутійці зробили Нергала, Ємафяни зробили Ашиму”. Прейс припускає, що Цим був богом вогню тому, що asi персидською значить «чистота». Забєлін визнає, що Цим і Регл слова ассірійські, позначають поклоніння вогню. Ці божества запозичені русичами від мешканців Кіммерійського Боспору й південного Чорномор'я . Цим і Регл відомі з давньогрецького напису Понтійскої цариці Комосарії (2 або 3 століття до Р.Х.), відкритого в древній Тмутаракані, на Таманському півострові.
Цікавий здогад Фамінцина. Він думає, що з різноманітних читань двох божеств саме правильне Сима (Сема) Ергла; букви ь и г (ерь і дієслово) з'явилися внаслідок помилки переписувача, замість ы (еры). Виправляючи правопис, одержимо Сима Ерыла, тобто Яріла; а слово Цим або (Сем) може бути пояснене давньосабинським semo, що означало геній, напівбог. Уживання давньоіталійского терміну, на думку Фамінцина, не повинне дивувати нас, якщо взяти до уваги близьке співвідношення слов'янської міфології, взагалі із давньоіталійською, що підтверджується цілим рядом аналогій. Квашнін-Самарін визнавав одне божество – Симаргла. На його думку, це слов'янське ім'я богині блискавки, тобто громівниці (від кореня си, світлий, сивий, “сива блискавка”, марг – моргати). Нарешті, керуючись санскритом, дають такі тлумачення. Симаргл (сима або симан – кордон; ракха – страж, заступник; калу – Яма, бог смерті) прикордонний страж Яма. Мокош (Ма – Яма, Сивий або інший бог; кашта – кордон, порубіжжя) значить – прикордонний, порубіжний Яма або Сива, або інший бог. Отже, Симаргл і Мокош означають те саме. У цих божествах бачать натяк на кам'яних бабів, у далекій давнині поставлених на скіфських курганах.
Всі наведені пояснення майже нічого не говорять про те, що позначають ці слова – Цим і Регл. Найбільшої уваги заслуговує думка Фамінцина відносно Ерьгла – Єрила-Ярила; але Цим залишається непоясненим. Нарешті слово Симаргл тлумачать, як Сім-Яріло, припускаючи, що тут мається на увазі ідол Ярила із сімома головами.
У народних переказах Цим і Регл не збереглися, і сказати про їх щось позитивне ми не маємо можливості. Висловлюємо здогад: чи не представляє слово Симаргл перероблений Симург – назву фантастичного птаха іранських сказань?
Очевидно, остаточно за Симарглом закріпився образ крилатого пса завдяки авторитетному авторові Рибакову. У масовій свідомості концепція такого образу Симаргла в цілому перемогла.
Одним зі Сварожичів був бог вогню – Семаргл, якого іноді помилково тільки вважають небесним псом, хранителем насіння для посіву. Цим (зберіганням насіння) постійно займалося набагато дрібніше божество — Переплут.
У древніх книгах слов'ян розповідається про те, як Семаргл з'явився на світло. Сварог ударив магічним молотом об камінь Алатир, висік з нього божественні іскри, які розгорілися, і в їхньому полум'ї почав проглядатися вогняний бог Семаргл. Він сидів на золотогривому коні срібної масті. Густий дим став його прапором. Де проїжджав Семаргл, залишався випалений слід. Такий він був у силі, але частіше виглядав тихим і мирним.
Також Семаргл, Бог вогню й Місяця, вогняних жертвоприносин, будинку й вогнища, зберігає насіння й посіви. Може обертатися священним крилатим псом.
З Вогнем і Водою слов'яни пов'язують виникнення людей.
За деякими сказаннями, Боги створили Чоловіка й Жінку із двох паличок, між якими розгорівся Вогонь – найперше полум'я любові.
Семаргл не пускає в мир зло. Уночі він стоїть на стражі з вогняним мечем і лише один день у році Семаргл сходить зі свого посту, відгукуючись на заклик Купальниці, що кличе його на любовні ігри в день Осіннього рівнодення. А в день Літнього Сонцестояння, через 9 місяців, у Семаргла й Купальниці народжуються діти – Кострома й Купайло.
В 1876 р. у Львові вийшла брошура українського історика А.С.Петрушевича «Корочун-Крак», у якій розглядалося походження Семаргла. Петрушевич пов'язував його «древнім по своїй назві з арійського періоду вцілілим божеством». «Ім'я його подібно звучить із давньоперсидським Симургом, божеством з орлиної головою, якого європейським тлумаченням називають Дів або Рарашек».
Російський дослідник-емігрант А.Калмиков у статті 1925 р. звернув увагу на скіфо-сарматську голосну слова «птах», ув'язненого у двухосновному теоніму Семаргл, – marg.
Нещодавно семантичним образом давнього язичеського божества – Симаргла – зацікавився Володимир Куєвда, кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії історії психології Інституту психології ім. Григорія Костюка Академії педагогічних наук України, автор численних праць, присвячених проблемам формування світоглядно-ціннісних орієнтацій, історичної пам’яті та етнонаціональної свідомості, зокрема монографії “Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект”, але, на жаль, тяжка хвороба і невблаганна смерть не дали можливості сучасникам почути гіпотези авторитетного дослідника.
Враховую неоднозначність тлумачення символу, можна пояснити вибір чернігівців і наявністю древніх архетипів свідомості, і малюнком на капітелі Борисоглєбського собору, який жителі Чернігова споглядали тисячі років, і майстерністю архітектора, який зобразив досить добру і симпатичну істоту, захисника міста, і умілою рекламною кампанією з роздачею маленьких симаргликів…
Микола ШКУРКО, м. Ніжин. Авто завдячує науковцю Василю Шустю за цікаву розповідь
