Весна приходить поступово: день стає довшим, і кожна жива істота відчуває пробудження природи. Особливо приємно, коли чуєш у небі пташиний гомін.
Часто ми навіть не знаємо, хто там високо пролітає – гуси чи журавлі. Першими на Чернігівщину, зокрема на територію Мезинського НПП, повертаються білолобі гуси. Вони прилітають ще тоді, коли на землі лежить сніг, а у 2026 році їх помітили 12 березня.
Білолобі гуси здійснюють одні з найдовших перельотів серед гусеподібних, мандруючи від тундри Північної Євразії та Північної Америки до теплих країв Європи, Азії та Японії. Вони часто летять дуже високо, переважно вночі або під час ранкових прольотів, збираючись у великі зграї по 100–200 птахів. Ці гуси моногамні — утворюють пару на все життя. Родини тримаються разом, а дорослі навчають пташенят маршрутам міграції та основам виживання.
Білолобі гуси їдять траву, коріння, зерно та водну рослинність, а взимку часто відвідують поля з сільськогосподарськими культурами. Вони здебільшого тримаються на землі, легко ходять і бігають, на воді бувають рідше, але добре плавають і можуть пірнати, якщо відчувають загрозу. Їх можна зустріти не лише на заплавах річок і болотах, а й на відкритих полях, де вони роблять довгі зупинки для відпочинку та годування під час міграцій.
Сірі журавлі зазвичай летять невеликими зграями, часто на висоті від 1 до 1,5 км, утворюючи клиноподібні формації. Під час приземлення вони кружляють безладно, вибираючи безпечне місце. Це дуже соціальні птахи: пари залишаються разом усе життя, а в період гніздування оберігають свою територію і насиджують два яйця. У Мезинському НПП станом на 16 березня 2026 року сірі журавлі ще не спостерігалися.
Журавлі – всеїдні птахи: навесні й улітку вони ласують комахами, червами, дрібними хребетними, ягодами та проростками болотних рослин, інколи ловлять рибу чи поїдають яйця інших птахів. Восени та взимку їхнім улюбленим частуванням стають зернові культури, картопля та паростки озимих. Впізнати їх легко за гучним трубним курликанням, що чути на кілька кілометрів.
Весна в Мезинському НПП відчувається по-справжньому, коли з’являються перші мандрівники. Кожен проліт у небі – це маленька історія про тисячі кілометрів шляху, відданість пари та невтомний поклик весни.
Людмила Науменко
Фото Сергія Галущенка (знімки зроблені в березні 2025 р.)
