Три чверті століття у Задеріївці, що у Ріпкинському районі Чернігівської області, молились просто неба, по великих празниках їздили в Грабів, у двохсотлітній дерев’яний храм – єдиний на увесь Ріпкинський район, де навіть чернігівське партійне начальство в ті безбожні роки потай хрестило дітей.
У невеликій Задеріївці також був дерев’яний храм, але його божественну красу не пошкодували – розібрали на переправу для радянських танків. По церкві форсували Дніпро... І ось, через 75 років, у Задеріївку знову повернувся храм – храм зусиль.
Від Задеріївки до Дніпра – кілька кілометрів, на тім боці – Білорусь!
«У радянські роки через Дніпро діяла переправа, і всі мешканці Задеріївки, довколишніх Кам'янки, Пізнопалів, Плехтіївки, Суслівки їздили до Лоєва», – розповідає сільський голова Любов Іванівна Сусло.
Любов Сусло
Тепер до райцентру Ріпки можна дістатися автобусами – переважно білоруськими, які возять «сябрів» на наші базари, бо в нас удвічі, а то й утричі дешевше.
Минаючи Задеріївку, важко не помітити брусований храм, що, мов моноліт, виріс із землі. Його тут називають капличкою. На вигляд невелика церква із брусу і справді нагадує капличку, проте всередині місця достатньо для двох десятків прихожан. Більше тут збереться хіба на великі празники – такі, наприклад, як Великдень, коли до села з усього білого світу з’їжджаються цілі роди.
«Рік тому тут був пустир, – каже Любов Сусло. – І ось – завдяки зусиллям нашого земляка В’ячеслава Киченка на цьому місці виріс красивий храм».
В’ячеслав Киченок – уродженець Задеріївки, тут понині живуть його мама і теща. Працює він на посаді головного інженера ДП «Добрянське лісове господарство» і є депутатом районної ради.
«Стара церква, яку при форсуванні Дніпра розібрали на переправу, розташовувалась біля кладовища, – починає розмову В’ячеслав Сергійович. – Ідея відновити храм виникла на Великодні свята, коли ми всі, з’їхавшись у село, згадували предків. Вирішили громадою будувати церкву біля дороги, щоб всі її бачили і щоб кожен зміг помолитись».
Організацію будівництва і більшість фінансових витрат В’ячеслав Киченок взяв на себе. Процес організував так, що вже за рік на пустирі виріс повноцінний храм.
«У Ріпках хлопці зробили циліндровку бруса, з Чернігова товариш дав вагонки на оздоблення, вікна та двері робив підприємець із Ріпок, а з Задеріївки місцевий підприємець допомагав із матеріалами під фундамент», – пригадує лісівник.
Ікони ж у капличку купували громадою! Воістину – храм зусиль!
Віталій Назаренко, фото Олексія Миколаєнка
