Тамара Алексєєва. Казки про птахів
В Європі охороняються Бернською конвенцією (Додаток 2).
Включені в Додаток 2 Боннської конвенції.
Біля невеликого куща калини, на старому пні, вкритому мохом, жили-поживали поганки. Це було досить велике сімейство. Ніжки у них були тонкі й довгі, а капелюшки — крихітні й непоказні. Звичайне сімейство отруйних грибів. Їх обходили стороною мухи, коники та інші комахи. Не приведи Господи випити у спекотний день роси з такого ось капелюшка!
Глава сімейства дуже пишався своєю отруйністю. Вона надавала його обличчю гордовитого і зарозумілого виразу.
— Подумати тільки, — говорив він, — скільки принців і королев вдавалися до наших послуг, коли треба було когось згубити. Кращого засобу, ніж настій зі свіжої поганки, годі й шукати.
Так говорив батько численного сімейства, і ніхто з його дітей не смів йому перечити. Цілий день вони нудьгували, слухаючи тата, поки не вдавалося заманити в свої мережі неметкого коника або неуважну муху.
Тільки найменша поганка, схожа на казкову фею, відрізнялася доброю й тихою вдачею. У дівчинки було ніжне личко і навіть дрібні кучерики. Вони світлим золотом котилися з-під капелюшка. Листочок, що впав, вона прилаштувала собі як платтячко, а пір'їнкою прикрасила капелюшок. З-під стеблинок трави визирали великі, широко відкриті оченята: їй все цікавило. У дівчинки був чарівний голосок. І лише одне засмучувало це гарненьке створіння: з їхнім сімейством ніхто не хотів дружити.
— Ну чому я не народилася метеликом? — мріяла вона, з сумом проводжаючи поглядом комаху з червоними крильцями. — Або ось цією блакитненькою пташкою, яка поспішає у своїх справах! Як багато на світі краси! І яскрава темрява зірок, оксамитово-синіх у місячному світлі! Чому ж я народилася поганкою?
Нас навіть не прийнято називати по імені. До кінця життя я залишуся «поганкою»...
Іноді на капелюшок опускалася яскрава пір'їнка — ось було радощів! А восени траплялися такі гарні листочки, що подих перехоплювало! Виблискуючи веселими оченятами, маленький грибок вбирався в ці прості прикраси. Всі гриби — отруйні та їстівні — дивилися на неї з великим подивом...
Дівчинка намагалася подружитися з іншими мешканцями лісу і часто попереджала крихітних їжачків про те, що поганки дуже отруйні. Адже маленькі дурненькі істоти намагалися лизнути все, що їм здавалося гарним.
— Дякую, дякую, — кричали вони, ховаючись у густій траві, та більше ніколи не поверталися. Не повернувся й один симпатичний коник, якому захотілося напитися з її капелюшка.
Маленька дівчинка сумно розводила ручатами. «Ніхто не хоче дружити зі мною. Підв'язала б я синю хусточку та пішла б гуляти зі світлячком по лісі! Але він навіть не дивиться в мій бік. Тільки ти, суниця, одна мене слухаєш. Але до тебе золоті жучки в гості ходять, метелики прилітають!» А до мене?
Так сумувало малятко, грибок з нігтик. Часом вона так захоплювалася своїми сміливими мріями, що власне тіло здавалося їй майже невагомим, немов виростали крила. І в цю мить поганка виглядала ще більш прекрасною...
Але одного разу ось що трапилося.
Богиня краси Венера рано вранці поверталася після балу і вирішила відпочити біля калинового куща. Вона прилягла й непомітно заснула. І наснився їй дивний сон про те, як маленька поганка мріє літати.
— Це треба ж такому наснитися, — прокинувшись, вигукнула богиня, поправляючи зачіску і солодко потягуючись.
Вона підвелась, привела в порядок сукню та волосся і вже збиралася вирушити далі, як раптом побачила ціле сімейство грибів. Розгледіла вона і поганку-малятко, яка бачила уві сні.
Венера присіла навпочіпки. Все сімейство поганок прийшло в сильне хвилювання. Сама богиня Венера надала їм таку честь — звернула на них увагу!
— Хто з вас мріє літати? — звернулася Венера до всіх відразу, не зводячи очей з чарівного блакитноокого малятка. Батько сімейства трохи злякався. Він подумав про те, чи не є мрії його дочки чимось ганебним, і виголосив в її виправдання таку промову:
— Вельмишановна пані! Дитя ще занадто безглузде й нерозумне! Тож не карайте її, ваша милість! А я, в свою чергу, розтлумачу їй, що недарма кажуть: «кожен цвіркун знай свій припічок!» Хто народився поганкою — тому й жити на пні, серед мохів, той не доросте до стиглого соняшника. Досить думати та мріяти! Від цього самі біди!
— Але хіба це погано? — здивувалася Венера. — Що ж поганого в тому, щоб мріяти про високе, нехай навіть недосяжне? Ні, це чарівно! Я ще жодного разу не бачила поганку в такому милесенькому капелюшку! Ах, яке на ній яскраве пір'ячко! Воно підказали мені, що треба робити...
Богиня краси доторкнулася своїми білосніжними руками до переляканого личка дівчинки-поганки. Провела пальцем по крихітному носику, і він став рости. Ріс, ріс — і незабаром перетворився на дзьоб. Голова покрилася короткими, блискучими чорними пір'їнками. З'явився розкішний капелюшок з рудим і жовтим пір'ям. І незабаром перед усіма постала ошатна качечка.
— Я такого птаха ніколи не бачив, — здивовано прошепотів лісовий голуб, який пролітав мимо. Він опустився на гілку калини, щоб краще роздивитися, що відбувається.
— Правильно, — засміялася Венера і підморгнула качечці. — Багато отруйних грибів на білому світі, але всі вони так звикли бути грибами, що зовсім розучилися мріяти. А коли про щось мрієш, досить часто відбуваються чарівні речі!
Вона взяла пташку на руки і підкинула. Та замахала крильцями й полетіла. Каченя весело кричало, але слів уже неможливо було розібрати.
— А як її звати? – спитав голуб.
— Ой, ми ж не встигли дати їй ім'я, — засмутився батько. — Адже всі ми звемся «поганками». Але у такої красивої дівчинки обов'язково повинно бути ім'я.
— А я так не вважаю, — відповіла Венера. — У цьому навіть є щось незвичайне. Всі будуть питати, чому її так звуть, і почують дивовижну історію. Я знаю, що багато людей слово «поганка» вважають мало не лайливим, образливим. А тепер, побачивши цю чудову птицю, вони напевно змінять свою думку.
Качечка прилетіла на лісове озеро.
— Мене звати Поганкою, — нахиливши гарненьку голівку, представилася вона птахам. ЇЇ всі полюбили. Навіть велика сіра жаба посміхнулася, дивлячись на те, як старанно і незграбно новий птах вчиться плавати. Над нею ніхто не сміявся, навпаки, все намагалися допомогти. Адже вона так насолоджувалася життям: водою, небом, своїми побратимами. Ця качечка була така приваблива! Відбою у кавалерів у неї не було. Найкрасивіші і найгалантніші качури впадали за нею. Незабаром Поганка вибрала собі гідну пару, подружжя вивело пташенят. І з'явилися нові птиці з незабутнім забарвленням. Всі визнали, що виховані вони прекрасно. За ними закріпилася назва «поганка», і воно набуло зовсім іншого сенсу серед яскравих пір'їнок, сяючих у променях живого літа…
Малюнки автора.
Переклав українською Михайло Блехман, спеціально для видання Біла хата
