Василь Шевчук (праворуч) з молодими курсантами
Пам’яті моєї дружини
Я тебе щиро й вірно любив,
І без тебе так тяжко в цім світі.
Де б не був я і що б не робив,
Все я згадую нами прожите.
Як бувало з тобою удвох, в самоті
Поділяли скорботу про сина,
А тепер я з собою один на один,
Моя люба, кохана дружино.
Ти була для мене як взірець доброти,
І з тобою усе розквітало весною,
Стільки мала душевності і теплоти,
Що було дуже легко з тобою.
Ти пішла в інший світ, та із мого життя
І із пам’яті ти не виходиш.
І на мене ти дивишся звідкись здаля
Й теплим світлом до мене приходиш.
Це тепло зігріває мене в самоті,
І я знаю, кохана дружино,
Що як сонце засяє — це дивишся ти,
І до мене тепло твоє лине.
Люба жінко, кохана, хороша моя,
Ти була щира й вірна дружина.
Скільки буде життя, пронесу в собі я
Світлу пам’ять про тебе й про сина!
Василь Шевчук, чернігівець, колишній військовий, батько загиблого в Афганістані сина — офіцера бойового управління авіації Володимира Шевчука.
Василю Шевчуку – 86 років. Тридцять один рік свого життя він присвятив службі у Збройних Силах. За цей час пережив жорстокі бої Великої Вітчизняної війни, поранення, контузію, загибель товаришів-фронтовиків, а потім – тяжкі повоєнні роки та постійні переїзди з одного місця на інше – така вже доля військових. Його синові Володимиру, який також став офіцером, судилося прожити набагато коротше життя. Він загинув на іншій війні – в Афганістані. У сім‘ї шевчуків Володимир був єдиним сином: 27 травня 1980 року під час проведення чергової бойової операції в ДРА вертоліт офіцера Шевчука був збитий «стінґером».
Василь Шевчук: «Із загибеллю Володі навколишній світ для мене і Ніни Юхимівни, моєї дружини, почорнів. Все стало сірим і ніби непотрібним… Здавалося, не залишилось нічого, заради чого потрібно жити».
На честь його сина названа одна з вулиць Чернігова.
А згодом розпрощалася з життям і своїм чоловіком і Ніна Юхимівна – дружина Василя Шевчука.
