У Росії відкрили пам’ятник Грозному, в Петербурзі на його честь хочуть назвати вулицю.
Пам’ятник відкрили в місті Орел на набережній річки Ока. На церемонії були присутні губернатор Орловської області, письменники, політики. Міністр культури Володимир Мединський передав письмове вітання з цього приводу, з якого випливає, що Грозний — «особистість суперечлива, але пам’ятник йому потрібен».
Губернатор Орловської області Вадим Потомський заявив, що він вважає Івана Грозного, Сталіна і Петра I великими людьми, які зробили «величезний внесок» у розвиток і становлення Російської держави.
Спершу пам’ятник планувалося встановити 3 серпня, але мешканці міста влаштували пікети на знак протесту, тож захід перенесли на 14 жовтня. До суду було подано позов із вимогою заборонити встановлення пам’ятника навпроти будівлі театру юного глядача. У результаті пам’ятник встановили на набережній.
А в Петербурзі одну з вулиць запропонували перейменувати на честь Івана Грозного. З ініціативою до влади міста звернулися активісти організації, яка називається «Національний комітет+60». За словами активістів, нинішня назва — проспект Двадцять П’ятого Жовтня — «є пережитком більшовицького минулого» та ганьбить «унікальне місце».
Коментар
У самому звеличенні в сучасній Росії такої одіозної постаті як перший московський цар Іван Грозний (1530 – 1584) нема нічого дивного. Причина єдина: цей цар дійсно є одним із найуспішніших творців Московської імперії. І саме в цій іпостасі він підходить для ідеології нинішнього Кремля.
Більше того. Не так давно в Росії висували ідею церковної канонізації Івана Грозного як святого. І знов-таки, не за якісь заслуги перед православ’ям, хоч цар дійсно був віруючою людиною, як за розширення і зміцнення держави. Урешті російська церква не наважилася на це, адже цар чинив численні репресії і щодо церкви й духовенства. Але сама з’ява такої ідеї симптоматична.
Характерний уже сам родовід Івана Грозного. По батьківській лінії він був Рюриковичем, онуком видатного правителя, великого князя Івана III, котрий, у свою чергу, був правнуком Дмитра Донського. А от мати Івана — литовська княжна Олена Глінська, і цей рід Глінських походить від осілих у Литві татар, нащадків хана Мамая, того самого суперника Дмитра Донського в Куликовській битві.
Іван IV — украй неоднозначна постать. З одного боку — непересічна особистість, як і його подальші наступники-диктатори Ленін і Сталін, людина великої ерудиції, автор численних послань, тексту і навіть музики церковних піснеспівів. З іншого — кривавий тиран. Яскравим знаряддям тиранії став створений царем клан опричників, абсолютний прототип більшовицького карального органу ЧК – НКВС – КДБ. І так само, як у ХХ столітті, жертвами тиранії могли стати і ставали всі верстви, від простолюдинів до князів і бояр. Вінець цього — смертельне поранення, тобто вбивство царем у нападі люті власного старшого сина Івана, наступника престолу. Що фактично призвело до кінця 700-літньої династії Рюриковичів.
Адже наступний син і останній цар із Рюриковичів Федір був нездатний до правління і до того ж бездітний.
Іван Грозний провів чимало реформ у внутрішньому житті царства, що наближали дику країну до Європи. Але водночас саме він увів ганебне кріпосне право, яке проіснувало майже 300 років. Проте головне для нинішніх росіян у цьому правителі — безмірна жадоба до розширення царства, загарбання земель. Іван остаточно добив залишки колись могутнього суперника Московії — Новгородської республіки, причому вчинивши кривавий терор на цих землях. Серед найбільших завоювань — також підкорення Казанського й Астраханського царств, частин колишньої татарської Золотої Орди. А ще — завоювання західного Сибіру. У результаті територія Московського царства збільшилася майже удвічі, до 5,4 мільйона квадратних кілометрів, що перевищувало всю іншу територію Європи. Ось чим саме, тобто імперським духом, а також постійним зміцненням самодержавства цілком підходить Іван Грозний нинішній Росії. Навіть попри те, що він увійшов до історії і як символ деспотії, репресій.
Щодо останнього, то цікавою є думка видатного російського письменника й історика Миколи Карамзіна. У своїй багатотомній «Истории государства Росссийского» Карамзін як чесний історик без усяких прикрас описує терор царювання Івана Грозного. Але як справжній монархіст письменник робить такий висновок: це жорстоке правління було послане російському народові як випробування на вірність його ідеї монархії.
Народ, попри все, це випробування витримав і на всі наступні століття залишився вірним ідеї самодержавства. Звичайно, можна подискутувати, наскільки московити, росіяни підтримували монархію з ідейних міркувань, а наскільки — внаслідок терору. Але те, що цей люд століттями був і нині є заражений хворобою шовінізму, — факт. Прояви цього очевидні.
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
