Незабутні. 19 вересня 2018-го відійшов у вічність народний депутат України 2, 3, 4 скликань; член (2002—2010 років) та голова (2005—2009) Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, відомий письменник та журналіст, засновник і голова благодійного «Фонду Віталія Шевченка», благодійник і видавець, член національних творчих спілок – журналістів, письменників, краєзнавців, фотохудожників України, – Віталій Федорович Шевченко.
Народився він 23 червня 1954-го в Ічні, на Чернігівщині. Починаючи зі шкільних років брав активну участь у громадському, культурно-освітянському, а згодом і у політичному житті рідної України. Коли навчався в старших класах Ічнянської СШ № 5, відповідав за випуск загальношкільної стінної газети, яка на обласних та республіканських конкурсах займала призові місця. Обдарований школяр був позаштатним кореспондентом Ічнянської районної газети «Трудова слава». А ще очолював популярний серед старшокласників військово-патріотичний клуб «Майбутній воїн». І коли обласний військкомат направляв Віталія навчатися до Москви в елітному вищому військовому училищі, хлопець відмовився від спокусливої пропозиції.
А ще він мав талант артиста і виконував головні ролі в народному самодіяльному театрі, що діяв при Ічнянському РБК. За роль Лукаша в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» на всеукраїнському конкурсі шкільних театрів у Києві Віталія Шевченка відзначили спеціальним дипломом журі «За кращу головну роль». Обдарований хлопець настільки вразив членів журі, що вони запропонували юнаку обрати університет, де б він одержав театральну освіту.
Але він уже вирішив своє життя присвятити літературній творчості. І вступив до Київського державного педагогічного інституту імені М. Горького (нині – педагогічний університет імені М. Драгоманова), на філологічний факультет, на спеціальність «українська мова та література». На філфаці організував літературну студію «Водограй», видав шість номерів літературного альманаху «Водограй». Але працівники КДБ у журналі знайшли крамолу, і вилучили всі примірники альманаху, а на студента-редактора почали збирати компромат. Проректор інститут Петро Орлик зрозумів, що юнаку загрожує ув’язнення і вирішив врятувати обдарованого студента. Терміново відрядив його до Москви навчатися у Всесоюзному літературному інституті імені М. Горького, а також – попросив відомого письменника, Героя Радянського Союзу Сергія Смирнова, автора безсмертного твору «Брестська фортеця», взяти хлопця під захист і опіку. С. Смирнов у інституті вів клас прози. Він і посприяв, щоб юнака з України зарахували до його класу. А коли за декілька років пристрасті довкола крамольного студента вщухли, Віталій повернувся до Києва й успішно закінчив педагогічний інститут.
Свою журналістську кар’єру він розпочав у республіканській газеті «Друг читача». Потім служив в армії. Працював заступником головного редактора Київського видавництва «Мистецтво». Цікаво, що у колишній державі СРСР, у свої 25 років, він був наймолодшим керівником редакційно-виробничого підрозділу. Але через надмірну «опіку» керівництва видавництва все ж залишив престижну посаду та перейшов у республіканську молодіжну газету «Молода гвардія». У ті роки він уперше в Києві опублікував інтерв’ю з В’ячеславом Чорноволом. І вперше в Україні оприлюднив прізвища жертв війни в Афганістані та таємні документи про Чорнобильську катастрофу (його публікацію передрукували в багатьох країнах світу). Він принципово і гостро порушував у пресі теми організованих ним екологічних експедицій – про долю малих рік рідного Полісся. Восени 1991 року з трибуни Верховної Ради України оприлюднили доповідь комісії з питань Чорнобильської катастрофи, що ґрунтувалася на оприлюднених В. Шевченком документах і матеріалах.
Віталій Федорович брав активну участь у зародженні та формуванні Народного Руху України. Гостросюжетними та правдивими публікаціями Віталія Шевченка цікавився В’ячеслав Чорновіл. І коли він організував газету «Час-Тайм», то запропонував Віталію Федоровичу очолити видання. З 1994 р. він депутат Верховної Ради України 3-х скликань і всі ці роки ефективно і плідно працює в ім’я розбудови нової України. Він автор десяти законодавчих законів з питань свободи слова і діяльності.
За активної участі В. Шевченка Національна рада домоглася, щоб реклама на телебаченні та радіо велася виключно українською мовою. За роки роботи в Національній раді він разом із колегами домігся, щоб 75 % телевізійних та радіопередач велися українською мовою і запровадив чимало різних новацій в роботі української телерадіоіндустрії. Очільника Національної ради неодноразово включали до складу найвпливовіших українців. Він завжди був яскравою постаттю поміж політичних, державних діячів та в середовищі журналістів і літераторів.
Він – автор більше 20 книжок різних літературних жанрів: «З Довженкових криниць» фотоальбом, краєзнавче видання (1984); «Чернігівщина», фотоальбом (1988); «З грифом «Таємно», публіцистика (1991); «Засекречений Чорнобиль», публіцистика (2007); «Корабель Пробачення», повість із малюнками автора (2007); «Тризуб» – дослідження, упорядкування та видання творів В. Косовського, А. Кравця-Кравченка, Є. Чередниченка (1998—2008); «Моя вулиця, моя Ічня…», краєзнавче видання (1999); «Виборчий кодекс», наукове видання (2003); «Реформа виборчого законодавства: від слів до діла», наукове видання (2003, у співавторстві з Є. Жовтяком); «Рушникові ранки», поезії (2007); «Обнятися з лелеками і плакать…» (2008); «Спіраль», повість (2009); «До волі! Народження Руху», фотохроніка (2009); «Жити в цікавий час», фотохроніка (2010); «Літературно-мистецька Ічнянщина», у співавторстві з С. Маринчиком і Т. Чумак (2010); «Літературна Ічнянщина. 100 імен: 700 відомий ічнянців: митці, науковці, діячі культури», літературно-мистецьке видання (2012); «Причинна проза», оповідання з ілюстраціями автора (2012); «Бути», публіцистика (2014); «Енциклопедія Ічнянщини», 10 тисяч статей, довідок, документів, ілюстрацій (2014); Костянтин Самбурський «Щоденники 1918—1928 рр.» (гірка українська історія очима псаломщика з Гужівки), (2015); Микола Терещенко, Віталій Шевченко «Ічнянщина: першоджерельна», історія краю в документах (2017).
Коли у 2010 році постало питання про прийом Віталія Шевченка до Національної спілки письменників України, то поряд із класиками української поезії Іваном Драчем і Дмитром Павличком, я дав письмову рекомендацію земляку до вступу в НСПУ.
Віталій Шевченко один з ініціаторів запровадження у 1993 р. державного свята – Дня Соборності України та спорудження у 2008 році пам’ятника гетьману України Івану Мазепі і королю Швеції Карлу XII під Новгород-Сіверським. У 2009-му Віталій Шевченко очолив оргкомітет Міжнародно-дитячого і юнацького фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела». І для підтримки талановитої дитячої творчості на Ічнянщині у 2010 році він створив благодійний «Фонд Віталія Шевченка». Вже восьмий рік Фонд проводить конкурс літературно-мистецької премії «Родина. Ічнянщина. Україна», у якому беруть участь всі школи Ічнянського району.
Через районну газету «Трудова слава» організував конкурс «Оживає минувшина» (історія рідного села, рідної вулиці). І на цю тему надходило стільки матеріалу, що з 2013 року почали видавати окрему книжку «Оживає минувшина». І вже оприлюднено вісім видань.
Ічнянщина – мала батьківщина класика української літератури, письменника-романіста ХІХ ст. Олекси Стороженка. Для вшанування пам’яті видатного земляка, я розробив положення літературної премії – в номінації «гумор і сатира» імені Олекси Стороженка та надіслав Віталію Федоровичу. І він схвалив мою ініціативу, тож із 2013 року благодійний «Фонд Віталія Шевченка» заснував премію імені класика української літератури. І вже майже тридцять авторів удостоєні почесної премії, одержали дипломи, нагрудні медалі із зображенням О. Стороженка та грошові винагороди.
Без перебільшення, скажу: Віталій Шевченко – великий подвижник і щирий патріот рідного краю! За подвижницьку працю його нагороджено Почесною Грамотою Верховної Ради України, удостоєний звання заслуженого журналіста України, відзначений трьома орденськими нагородами «За розбудову телерадіоінформаційного простору України». Віталій Федорович – лауреат міжнародних літературних премій імені П. Куліша, М. Гоголя та премій імені В. Косовського, О. Стороженка, С. Васильченка, М. Коцюбинського, академіка П. Тронька, також нагороджений міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи. Почесний член нашого Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця». Почесний громадянин Фастова. І наше об’єднання клопоталося, щоб криничанину Віталію Шевченку присвоїли звання «Почесного громадянина Ічні».
На жаль, тяжка недуга несподівано забрала його від нас… У конференц-залі Національної спілки письменників України, де неодноразово звучав його голос, відбулося прощання з Віталієм Шевченком. В останній путь його проводжало багато відомих людей. З Ічні та смт. Парафіївки приїхали делегації його земляків – із районного об’єднання літераторів «Криниця» та історико-краєзнавчого товариства «Ічнянщини» та просто шанувальники його пера.
На похоронах Віталія Федоровича дуже зворушливо говорили про нього керівник Ічнянського регіонального відділення товариства «Чернігівське земляцтво» в Києві Микола Вощевський, видатний український поет, уродженець Ічнянщини Станіслав Шевченко, голова історико-краєзнавчого товариства «Ічнянщина» Микола Терещенко, народні депутати України минулих скликань – Іван Заєць та Юрій Костенко, а поетеси-криничанки Аіда Безлєпкіна та Ольга Штепа прочитали яскраві вірші, присвячені пам’яті видатного земляка. Проникливо розповідали про співпрацю з Віталієм Шевченком заслужений журналіст України Іван Неживий та його син Олександр, а також Євген Жовтяк.
Промовцям було тяжко і гірко говорити у минулому часі про Віталія Шевченка. Але відтепер про нього інакше не скажеш. Адже його життєва дорога закінчилася… Тож на головній алеї Байкового кладовища, де вічним сном спочивають велети українського слова – М. Рильський, П. Тичина та А. Малишко, поруч могили Л. Лук’яненка знайшов свій останній прихисток Віталій Федорович Шевченко.
Я знаю, що останнім часом він готував до видання другий том «Енциклопедії Ічнянщини», до якого включив більше десяти тисяч відомих імен та чимало різної цінної інформації. Але не встиг завершити свою велику працю. Мені віриться, що його місце в благодійному «Фонді Віталія Шевченка» не осиротіє. І його благодійну та видавничу справу продовжить чудова творча родина: дружина Оксана Євгенівна – головний редактор усіх книг Віталія Федоровича, його старший син Андрій – за фахом журналіст, відомий політолог, громадський діяч, депутат трьох скликань Верховної Ради, а з 24 серпня 2015 р. – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді, та молодший син Віталія Федоровича – Євген, досвідчений фахівець рекламного бізнесу, і обдарована донька – Богдана, яку ще юною дівчиною прийняли до Національної спілки журналістів України, а у 2010 р. 15-річну гімназистку за неординарні прозові твори відзначили літературно-мистецькою премією ім. Степана Васильченка. Нині їй тільки 23 роки, але вона – автор 10-ти книжок різних літературних жанрів.
Про таких видатних особистостей, як наш земляк, не забувають. Ім’ям уродженця Ічні, відомого політика, письменника та благодійника-видавця Віталія Шевченка названо зірку 03090608729 в сузір’ї Великої Ведмедиці (з координатами RAі1204404028, Dec:+432041,4). І вона вічно зорітиме в нашому українському небі, сяятиме ім’ям видатної людини.
Станіслав Маринчик,
голова Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця» (Чернігівщина), письменник, кінорежисер, заслужений працівнику культури України
