22 липня 1944 року помер Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба), український письменник, поет, драматург.
Як завтра день угледять люде,
Як зійде сонце золоте,
Так Україна жити буде,
Так наша мрія процвіте.
Народився 5 грудня 1878-го в містечку Білопілля на Сумщині. Рано втратив батька, через брак коштів не закінчив навчання в Київському політехнічному інституті. Пізніше навчався в Харківському ветеринарному інституті. То був дивний час, коли майбутній майстер інтимно-особистісної та громадянської лірики поєднував віршування із зароблянням на життя працею на скотобойні.
Олександр Олесь (1878—1944). Фото: dhost.info
Зламним для поета став 1903-й, на відкритті пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві він зустрівся з такими метрами як Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Володимир Самійленко. Став писати українською, перша збірка побачила світ у 1907-му.
Віршовані прекрасні твори Олександра Олеся про кохання і не тільки — ТУТ.
Палко вітав початок національно-визвольних змагань українського народу в 1917-му:
Земля розступилась! І з праведних трун
Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!
І з волі знімають кайдани міцні,
І слізьми співають щасливі пісні.
Внаслідок більшовицької окупації опинився в еміграції. Мешкав у Будапешті, Відні, Берліні, Празі, тужив за Україною.
Душа розірвана, як рана…
Бальзам далеко так, як сонце,
А сонце, сонце, як і щастя,
Там, там, лише в краю коханім.
На чужині оспівував історичне минуле українського народу, захоплювався мудрістю князів Київської Русі, їх хоробрістю і мужністю, любов’ю до рідної землі. Багато творів присвятив дітям.
Олександр Олесь (1878—1944). Фото: dhost.info
Помер 22 липня 1944-го у Празі, незабаром по тому, як дізнався про смерть сина Олега Ольжича.
Все мені ти снишся, мій маленький сину,
Що з тобою полем, степом ідемо,
Що б’ємось за нашу Україну,
Розриваєм пута, вікове ярмо.
Сергій ГОРОБЕЦЬ
