Хороший був кіт, домовитий. Мишей ловив, будинок від сусідських котів і кішок стеріг. І ось навесні кудись зник. Бувало й раніше любив погулювати, але тут якось вже занадто — на довго пропав...
Минуло літо і ось восени бачу таку картину: йде мій кіт і слідом за ним кішечка. Але не одні — в зубах у кожного по двоє кошенят!
Підійшли до мене і поклали кошенят у моїх ніг, мовляв, ось прийшли!
Я й обімліла, бо всякого в своєму житті бачила, але такого кота-татуся побачила вперше.
Прийняла я все те сімейство, а як же інакше, таку любов і довіру до людей треба виправдовувати!
Віра Острик