Кажуть: краса врятує світ! Хай би воно було так, але те, що відбувається навколо нас, — жахливо! Чому так? Відповідь: низький рівень виховної роботи (мається на увазі — духовної), а звідси — обмежений розвиток свідомості людини. Прикладів можна навести дуже багато. Та не буду полемізувати.
Пропоную читачам для роздумів словотвір, який я щойно написав.
А вам, шановна редакціє, щиро вам вдячний за вашу сердечність, повагу і доброту. Ви частенько друкуєте мої вірші. Цього разу хочу поділитися з вами своїм настроєм і почуттями, які постійно хвилюють мене.
Постріл в лісі
Краса, невимовна словами,
Незгасний жар в її очах.
Вона в ту пору поруч з нами
В казкових мешкала лісах.
Де верби заплітають коси
В травневу буйну благодать,
Виходила з коханим в роси
Весняне сонце зустрічать,
І радістю наповнив груди.
Отак в життєвій метушні
Все дивувалась: «Чому люди,
Такі лукаві та смішні?»
Коли завія налітала
Колючим вихрем сніговим,
Вона дитятко зігрівала
Дбайливо подихом своїм.
І по натоптаній стежині
В красі і грації живій
Так щиро вірила людині,
Вела дитя на водопій.
Та гримнув постріл серед ночі,
Кривавий слід упав на сніг…
Здивовано дивились очі
На вбивць розхристаних і злих.
— За що?.. — очей останній спалах.
— Не винна! Господи, спаси…
Здригався в пелюстках кривавих
Дарунок Божої краси.
Душа завмерла в ціпенінні,
Замовкли лісові казки,
Плутали в хащах чорні тіні,
Топтались крові пелюстки…
Лише заскалив око дядько,
Лукавий виродок пітьми.
І… довго-довго лосенятко
Ще спотикалось… За саньми.
Степан ПІВТОРАЦЬКИЙ, с. Вертіївка Ніжинського району
