Нещодавній «круглий стіл», організований з питання подальшої долі історичної будівлі на Княжій, 20 (колишньої дитячої стоматполіклініки) щодо можливого знесення міською владою, дуже потішив.
Протягом доби вдалося зібрати декілька десятків представників різних поколінь та професій, небайдужих до долі нашого міста. Історики та інженери, працівники прокуратури та профільних управлінь ОДА, ініціативне студентство, громадські діячі та прості чернігівці, які хочуть зберегти історичну спадщину...
Всі вони знайшли час та можливість разом пролити світло на темні плями цієї історії та напрацювати план дій, що не дозволить нікому свавільно розпоряджатися ласою ділянкою землі у центрі міста, безпідставно зруйнувавши придатну до відновлення пам'ятку.
З гарних новин: ситуація, в якій будівлю знесуть — неможлива. Це порушення чинного законодавства.
Історик Сергій Леп'явко пояснив, що процес зняття з обліку колишнього будинку Гліба Успенського, як пам'ятку історії, станом на зараз не завершено. Цей процес завершується лише рішенням профільного Міністерства, і рішення цього наразі нема, на час воєнного стану це зробити неможливо. Тому маємо трохи часу в запасі, бо будинок ще захищений законом. До того ж днями Управління архітектури порушило питання постановки цього будинку на облік ще й як архітектурної пам'ятки. Це підсилить його юридичну захищеність.
А далі — цікаве. Як виявилося, будівля зовсім не в такому плачевному стані, щоб потребувати зносу. Очевидці, які тоді, у страшному 2022-му, були на місці влучання російської ракети, зауважили, що інші будинки й споруди поблизу “прильоту” постраждали значно більше, але жоден об'єкт зрештою не знесли.
Кандидат технічних наук Микола Корзаченко під час обговорення зауважив, що для зносу потрібно, щоб пошкодження перевищували 81%. Якщо цей показник нижчий, будинок вважається аварійним, але підлягає відновленню підсиленням, заміною конструкцій і т. д. Словом, можливості є і я впевнена, що іноземні партнери не залишили б нас без допомоги, аби лиш було бажання. Якого, вочевидь, у відповідальних осіб нема, бо будинок просто залишили на два роки гнити під дощем, щоб природа завершила те, що не змогли зробити росіяни. Але кам'яниця вистояла. Якщо обійти будинок, очевидно, що ступінь руйнування значно нижчий, ніж нам говорять. Вибито шибки, злетіла частина даху, тріщин нема, перекосів нема. А фотографії, зроблені цього тижня всередині колишньої стоматології, які анонімне джерело надало нам, дають зрозуміти, що приблизно 2\3 приміщень взагалі потребують лише прибирання та косметичного ремонту.
Представники Чернігівської обласної прокуратури, присутні на зустрічі, повідомили, що встановити, з ким укладено охоронний договір щодо будинку на Княжій, 20 наразі не вдалося. Пані Наталя Рибалко розповіла, що свідоцтво на пам'ятку видане територіальній громаді міста, яка й має відповідати за її збереження. З деяких даних відомо, що існує охоронний договір на цю пам'ятку, який укладається органом охорони культурної спадщини з власником або уповноваженим органом. Нібито цей договір укладався зі стоматполіклінікою. Але документів про те, на яких підставах використовувалася будівля (оренда тощо) — немає.
Вийшло розлого, але коротко про таке говорити не виходить, якби не хотілося.
Попередньо резюмуючи, домовилися реалізувати наступне:
1) Підготувати звернення до Чернігівської міської ради з вимогою законсервувати будівлю найближчим часом та активно шукати та залучати кошти на відбудову.
2) Зайнятися питанням надання будинку статусу архітектурної пам'ятки. Історики та мистецтвознавці готові підготувати історичну довідку, необхідну для цього. Як справедливо зауважила депутатка міської ради Марина Семененко, левова частка провини за те, що відбувається сьогодні з будинком, лежить на кожному з нас. Кожному, хто протягом двох років щодня проходив повз стоматологію, не задаючись питанням: “Чому за два роки будинок навіть плівкою не затягнули?”, “Чому не законсервували, якщо наразі нема грошей на відновлення?” І ще багато різних “Чому?”, які ми собі не захотіли задати. Тож тепер наш громадянський обов'язок — відстояти те, що належить історії нашого міста.
І трошки про мрії: дуже хочеться, щоб вона стала простором радості та дитячої творчості. В нашому місті всі можливі варіації відпочинку дітей комерціалізовані, за окремими винятками.
Мрію про сучасний арт-простір для маленьких українців, де вони зможуть трохи забутися про війну, пропрацювати травми нею нанесені... Місто може собі це дозволити, якщо воно хоч трохи думає за завтрашній день.
Галина Логвиненко, депутатка Чернігівської обласної ради
