Подорожувати Україною – модний тренд декількох останніх років. Дійсно, навіть серед моїх знайомих стало більше людей, які замість пляжів Єгипту чи Туреччини обирають подорож на Шацькі озера Волині чи в Херсонську область, замість гірськолижних курортів Словаччини їдуть у Буковель. І не тільки тому, що рівень прибутків у нас значно знизився. Сьогодні українців все більше цікавить своя історія, хочеться на власні очі побачити лицарські замки Львівщини та Закарпаття, почути про козацьку славу Хортиці чи гетьманський Батурин…
Частина перша. Пізнавальні тури
Один з найпривабливіших регіонів особисто для мене – смачне та мальовниче Закарпаття. Торік я вже ділилася з чернігівцями враженнями про гастрономічний тур, про новий цікавий туристичний маршрут Ужгорода, позначений мініскульптурами, які варто пошукати по місту. Зараз хочу розповісти про оздоровчий і духовний туризм. Мукачеве, Берегове, Виноградове приваблюють все більше гостей, там активно розвивається відповідна інфраструктура, місцеві жителі пропонують різноманітні атракції (обрядові дійства, в тому числі – гуцульське весілля, учасниками якого можуть стати самі туристи, яскраві фестивалі з приготуванням та дегустацією страв, майстер-класами). Переконалася в цьому на власні очі під час прес-туру для журналістів з різних міст, що був організований Київською обласною організацією спілки журналістів України.
За своїм історико-культурним потенціалом Закарпаття — на перших сходинках в Україні. Туристам зазвичай цікаво побачити визначні пам’ятки історії, архітектури та культури. В регіоні сконцентровані замки та фортеці, старовинні храми та монастирі (зокрема, 13 середньовічних замків, понад 100 старих дерев’яних церков, 20 готичних храмів), збереглися народні звичаї та обряди, оригінальний фольклор, художні промисли. В першу чергу, закарпатці розвивають рекреаційний (оздоровчий) потенціал краю, будують нові санаторії, готелі, купальні, використовуючи природне багатство – мінеральні та термальні джерела.
Частина друга. Рекреаційний потенціал
Представників ЗМІ запросив на гостину санаторій «Боржава», розташований серед гір біля с. Довге (30 км від райцентру Свалява). Кілька років тому у цього закладу з’явився потужний приватний інвестор, тут були побудовані сучасні комфортні корпуси та котеджі, посилено лікувально-профілактичну базу, облаштовано територію. Родзинка санаторію – мінеральні води «Боржавська», «Олегівська», «Кушницька», що сприяють загальному оздоровленню організму, перешкоджають розвитку різних хвороб (яка саме водичка найкраще підходить вам особисто, порадить лікар на місці). Крім того, для зовнішнього застосування тут використовують термальну водичку «Теплиця» — дуже корисну для опорно-рухового апарату.
Довге
Боржава
До речі, мінеральну водичку можна набрати в холі санаторію, це входить у вартість «пакету послуг». Біля одного з кранів бачимо напис: «вино». Якось не віриться: невже отак просто підходь, набирай і пий? Коментує головний лікар санаторію «Боржава» Михайло Гриневич: «Наше унікальне надбання – вінотерапія. Цей метод оздоровлення був розроблений НДІ курортології колишнього Радянського союзу. В поєднанні з «Боржавською» закарпатське вино має бронхолітичний ефект, сприяє відходженню мокроти. Наші пацієнти зазвичай відзначають позитивний ефект від лікування та перебування в санаторії, щоправда, курс оздоровлення має тривати не менше 14 днів, а краще – 21 день».
Забігаючи наперед, скажу: дійсно оздоровчий ефект кожен з нас відчув на собі! Колеги отримали заряд бадьорості та позитивного настрою. Гадаю, спрацювало все вкупі: і мінеральна водичка, і винотерапія, і чисте гірське повітря, і фізична активність. Так, моя колега з Черкас щоранку бігала до річки, занурювалася. Зауважте, температура повітря в той час була близько нуля, а води – до десяти градусів. Більш помірковані колеги захопилася нордичною ходою (дуже популярний у світі метод оздоровлення), щоранку піднімалися вгору. На базі санаторію «Боржава» діє конюшня, тож всі любителі коней могли покататися та поспілкуватися з граціозними тваринами. Цей метод оздоровлення відомий здавна. Іпотерапія позитивно впливає на стан діток з ДЦП, психічними розладами.
Зазначу, що санаторій приватний, відпочинок там — задоволення недешеве за нашими мірками. Так, комплекс послуг на одну особу стартує від 550 грн. Сюди входить проживання у звичайному номері, триразове харчування, користування бюветом і мінімальний набір оздоровчо-лікувальних процедур. Втім, для жителів сусідніх європейських країн така ціна – цілковито прийнятна. За словами головного лікаря санаторію «Боржава» Михайла Гриневича, на Закарпатті сьогодні відпочиває та лікується пів-Європи, а плани на майбутнє – ще амбіційніші!
— Ми прагнемо досягти європейського рівня обслуговування. Так, нам ще багато чого треба зробити, покращити інфраструктуру, зміцнити медичну та водну базу, але маємо намір до 2020 року вийти на рівень Карлових Вар, з якими дуже важко конкурувати, — говорить Михайло Гриневич. – Я вважаю, що це реально. За водою ми вже зараз нічим не гірші, а нашому санаторію тільки шість років. Коли буде стільки, скільки Карловим Варам, у нас буде відпочивати вся Європа.
Щоб доповнити уявлення про оздоровчий потенціал Закарпаття, журналісти завітали до мальовничого райцентру Виноградів, де відвідали санаторій «Теплиця», відомий термальними водами. Заклад розташований напроти Чорної гори, що входить до складу Карпатського біосферного заповідника. Продовжує наш гід Вікторія: «Висота гори — 585 м над рівнем моря, тому у Виноградові теплий клімат. Це найтепліше місто в Закарпатські області, друге місце посідає Берегівщина. Ця територія була заселена споконвіку, чому посприяв теплий клімат і наявність великої кількості річок. Наше місто старовинне, у нас багато історичних пам’яток. У документах згадується такі назви міста – Угоча та Севлюш (що у перекладі з угорської означає Великий виноградник). Адже вся Чорна гора була засаджена виноградом, цей промисел був дуже розвинений, а зараз занепадає. В нашому санаторії організовують походи на Чорну гору, перед вами відкриються чудові краєвиди на річку Тису, на руїни Королівського замку. Новою візитівкою міста є теплиця, де вирощують ківі, апельсини, банани. Запрошую на екскурсію!»
Зізнаюся, нас зацікавила не тільки краса природи, не тільки колорит цього містечка, в центрі якого можна побачити пам’ятник виноробу та фонтан, в центрі якого – фігурка граціозної дівчини, котра давить вино старим дідівським способом — ногами. Нас зацікавила можливість тут оселитися, адже на землі санаторію нині будується «Містечко здоров’я» — сучасні котеджі «під ключ», є ділянки під забудову. І до кожного такого будинку підводиться мінеральна вода, термальна – можна приймати цілющі ванни хоч щодня. І хоча нашій журналістській братії така спокуслива пропозиція поки що не по кишені, помріяти нікому не зашкодить!
Частина третя. Духовний туризм, проща до Джублика
Зазначу, що на Закарпатті дуже активно розвивається релігійний туризм. Це ще одна сфера, яку, на мій погляд, недооцінюють на Чернігівщині. Зокрема, ми побували в дивовижному місці – урочищі Джублик між селами Вільхівка та Нижнє Болотне Іршавського району, де в наш час, а саме 27 серпня 2002 року біля цілющого джерела двом дівчаткам з’явилася Біла Пані...
Розповідає місцевий житель Василь Німчук: «Дівчата Оленка та Мар’янка спочатку злякалися та втекли, але ввечері все ж таки почали спілкуватися з дивовижною жінкою в білому вбранні, яка стояла на хмарині, встеленої квітами. Пресвята Діва повідомила, що прийшла допомогти та об’єднати розділений народ, відновити авторитет церкви та священиків. Згодом люди почали тут збиратися, молитися, почалося будівництво монастирів. Мати дівчат, яка не вірила в це диво, сумнівалася, згодом захворіла та одужала тільки тоді, коли відкрила своє серце та повірила в появу Богородиці. Про цей факт дівчата розповіли місцевому священику, той повідомив владику – нині спочилого Івана Маргітича. Владика теж мав сумніви, але коли тут побував, коли поспілкувався з дівчатами, через них ставив певні запитання до Пречистої Діви, сумніви відпали».
Джублик
Зараз у «Джублик» їдуть паломники з усієї Західної України та інших регіонів, країн. Вже побудований літній «відкритий храм» Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, що виглядає, як величезна альтанка в лісі, два монастирі (чоловічий з каплицею Серця Христового, а також жіночий з каплицею Пресвятої Родини). Кожен бажаючий може «купити цеглинку» і таким чином зробити свій внесок у будівництво. Також діє будинок для паломників, в якому є каплиця Івана Христителя. Кожного місяця 26-27 числа в Джублику є проща, а в серпні сюди з’їжджаються тисячі паломників, проводиться з'їзд християнської молоді. В чоловічому монастирі зберігається копія чудотворної ікони Матері Божої Єрусалимської. Зі Львова до Джублика прокладено найбільшу у світі Хресну Дорогу.
А дива в цьому урочищі не припиняються, продовжує розповідь Василь Німчук: «На території Закарпаття можна було спостерігати бліки на Сонці, які вигравали різноманітними кольорами, на нього можна було дивитися без окулярів, і в той час на ньому з’являлися різноманітні символи. Люди їх записали та склали слова: «Прийдіть поклонітися». Також було зафіксовані факти зцілення людей навіть з невиліковними хворобами. Надзвичайні події продовжуються: тут знайшли нерукотворний образ Христа, тут є хрест, що кровоточить. Це місце паломництва греко-католиків з усієї України. Багато хто відчуває тут дивні дотики, бачить якісь фігури. Для християнина це все важливо. Це місце розростається і прославляє нашого Господа».
Милість Божа, що ми з колегами побували тут в дні Великого посту. Загалом на Закарпатті нині діє понад 120 монастирів, відроджуються старі, зводяться нові. Тому цей край іноді називають «другою Афон-горою». До речі, у родинах жителів краю часто буває, що старше покоління відвідує приміром, православний храм, а молодь — римо-католицький чи греко-католицький. Це сприймається нормально. «Ми всі молимося одному Богу» — каже Василь. А селищі Довге, поруч з яким знаходиться санаторій «Боржава», три храми різних конфесій знаходяться буквально поруч, на одній вулиці. І жителі ставляться до цього толерантно. У багатьох родинах двічі святкують Різдво, двічі – Великдень.
Частина четверта, «атракції» або Як я спіймала першу в житті рибку
Розповідаючи про принади Закарпаття, варто згадати про зелений туризм і розваги, що пропонують туристам у регіоні. Так, під час прес-туру журналістів запросили ще й на риболовлю. На підприємстві «Еко-пструх» (пструх – місцева назва форелі) в Іршавському районі з 2002 року займаються розведенням риби, яку вирощують з ікринки. А колись тут, на відстані від цивілізації, у мальовничій долині серед гір, були дачі партійних босів. Розповідає Дмитро, співвласник підприємства «Еко-пструх»: «Люди приїздять до нас половити форель, купують на ресторани, кафе. Туристи хочуть зловити та з’їсти. Здаєте на кухню, вам її приготують, попробуєте, те, що зловили. Прямо з води — на сковорідку».
За словами мого співрозмовника, форелька — дуже вибаглива риба, потребує гарних екологічних умов. Вода у водоймищі має бути проточною, чистою та насиченою киснем, без будь яких домішків і слідів цивілізації. Тому всі подібні господарства віддалені від населених пунктів. А кількість «рибалок» залежить від пори року. На вихідні приїздить по 100 і більше чоловік. Журналістам теж дали у руки вудки, допомогли надіти наживку на гачок (форель – хижак з родини лососевих, тому ловити треба на шматочок м’яса, ковбаси чи сала), і буквально за 3-5 хвилин очікування дехто (зокрема, і я) спіймав свою першу в житті рибину!
В озері, де нам дозволити рибалити, живе «товарна рибка» вагою 250-300 г. Вважається, така найсмачніша. Рибку кілограми на півтора треба вирощувати три-чотири роки, вона живе в іншому озері. Вартість задоволення — 35 грн. за штучку, за вашим бажанням її почистять та приготують. Люди приїздить переважно порибалити та відпочити, орендують альтанки з мангалом. Для туристів є дерев’яні будиночки, можна залишитися на кілька днів. Влітку та восени тут збирають ягоди та гриби (якщо вірити місцевим жителям, до 10 кілограмів за одну ходку, а буває, що по 20-30 кіло!). У господарства є своя пасіка, мед качають раз на рік. Ми й собі придбали цю смакоту, куштуючи вдома, будемо згадувати ці яскраві враження.
Повертаючись до теми туризму, зазначу, що чималу кількість гостей до регіону приваблюють різноманітні фестивалі, ярмарки — так званий подієвий туризм. За словами місцевих, найпопулярніший на сьогодні – «Фестиваль молодого вина» у Мукачеві, що проводиться у січні та триває цілий тиждень. Ще один фестиваль з угорським корінням – «фестиваль гендишів», тобто різників. На це свято збираються найвправніші майстри, колють свиней і готують різноманітні м’ясні страви. Дуже цікавий фестиваль бринзи проходить у Рахові зазвичай у вересні. Там можна скуштувати найрізноманітніші види сиру за традиційними та сучасними технологіями.
Втім, основною проблемою краю залишається відсутність якісних доріг. «У нас є, на що подивитися, нема, як доїхати» — жартують місцеві жителі. Можете не вірити, але часом мені здавалося, що у нас на Чернігівщині дороги між селами та райцентрами набагато кращі! Водночас туристична інфраструктура на Закарпатті в ради розвинутіша. Зацікавлені люди вкладають у це кошти, будуються, тому що вірять у перспективність і прибутковість справи. У нас же досі є райони, де нема жодного осередку зеленого туризму, райцентри та містечка, де складно знайти гарний готель чи колоритне кафе. У зв’язку з цим згадується фраза: гроші у нас під ногами, треба тільки нахилитися та підняти!
Вікторія Сидорова, Закарпаття-Чернігів. Фото автора
