Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибкою пташкою вдарюсь Твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду й попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає,
І рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває,
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю, і люблю Україну.
Вона, як і ти, була в мене одна.
Оксана МАКСИМИШИН-КОРАБЕЛЬ
