Гектари сіток для фронту, захист від дронів, адаптивна білизна для госпіталів: як працюють городнянські волонтери з «Розквітай»?
Вони шиють адаптивну білизну у власному цеху і безкоштовно забезпечують нею три військові госпіталі та один евакуаційний потяг, їхні маскувальні сітки розходяться по всій лінії фронту, а антидронові «рабиці» з промислових рибальських сіток рятують українських воїнів від убивчих «ланцетів». Городнянські волонтери з центру «Розквітай» – найбільше волонтерське об’єднання Городнянщини, про яке знають далеко за межами Чернігівщини. Організувала та запустила потужний волонтерський конвеєр тендітна, але дуже цілеспрямована, освічена та патріотична уродженка Городні Валентина Циркун.
Чинили спротив і розклеювали листівки проти окупантів
Хто б міг подумати, що у невеличкій Городні, звідки до російського кордону навпростець – менше 30 кілометрів, а до білоруського – й того менше, може виникнути подібне до цього волонтерське об’єднання? Взагалі ж Городню без перебільшення можна назвати одним із п’ємонті (основ) волонтерського руху Чернігівщини, оскільки в цьому містечку число волонтерів на душу населення просто зашкалює. Центр «Розквітай» – чи не найпотужніше об’єднання, яке працює на українське військо у дійсно промислових масштабах. Вдумайтесь тільки: щомісяця пів сотні волонтерів «Розквітай» виплітають для фронту маскувальні сітки, якими можна вкрити один гектар площі. Працює волонтерський центр у двох основних локаціях (це якщо не рахувати сіл), а керує ним тендітна дівчина з двома вищими освітами і колосальним досвідом роботи у великих компаніях Валентина Циркун.
Валентина Циркун
Ми зустрілись із Валентиною на базі колишньої станції юних техніків. Приміщення для волонтерського центру за одну гривню на рік надала в оренду Городнянська міська рада. Муніципалітет також закриває волонтерам витрати за електроенергію. Саме на базі колишньої станції юних техніків крутяться основні події і пишеться сучасна історія незламної Городнянщини.
Історія Валентини Циркун як волонтерки розпочалась в час окупації Городні російсько-терористичними військами. Сміливості цієї дівчини може позаздрити бувалий воїн – розуміючи, що її можуть в будь-який час схопити, вивезти чи розстріляти, Валентина разом із двома такими ж відчайдушними дівчатами розвішували по Городні листівки із закликами не брати від окупантів гуманітарну допомогу. Дівчата знали, що щось подібне рашисти проводили на окупованих територіях, знімаючи на основі цього пропагандистські сюжети та створюючи картинку для одурманених мешканців країни боліт. Розклейку бюлетенів дівчата проводили вночі, а зранку Валентина прямувала до міської ради, щоб бути в курсі подій і розуміти, що відбувається.
«У міській раді часто засідали представники ФСБ, проходили якісь наради за закритими дверима, – пригадує Валентина Циркун. – Міський голова, я так розумію, ставився до окупантів лояльно. Я потім цікавилась у державних органів з приводу цього, то мені відповіли, що його дії були узгоджені з нашими спецслужбами, а від голови ОВА була вказівка забезпечення життєдіяльності громади».
«Гуманітарка – це зло, яке вигадали для того, щоб нас роз’єднувати»
Другого квітня росіяни вийшли з Городні – так само швидко, як і зайшли. Той короткий період окупації, який, здавалося, тривав вічність, перевернув свідомість Валентини. Вона більше не бачила себе ні на якій посаді чи роботі, а вирішила використати свої знання та вміння на благо людей. Валентина Циркун має за плечима дві вищі освіти: вона закінчувала юридичний факультет Харківського юридичного університету та бухгалтерський факультет Чернігівської політехніки, працювала на різних посадах – починаючи з державної служби і закінчуючи роботою в агросекторі та корпорації «Рошен», тож освіта й досвід ерудованої городнянки неабияк допомогли, коли жінка доєдналася до чернігівського благодійного фонду «Іскра добра». Почалась невтомна робота в напрямку допомоги цивільним. Валентина вела облік гуманітарної допомоги, закривала юридичні питання, вела бухгалтерію і навіть створила громадську організацію «Іскра добра», оскільки БФ має дещо інші функції. Однак довго в благодійному фонді вона не затрималась. Ні, не через якісь там розбіжності з засновниками фонду чи колегами по цеху – просто Валентина, як кажуть, «вигоріла».
Чергова партія гуманітарної допомоги з Франції
«Змінились цінності та світогляд і тепер для мене допомагати цивільним означає вигорання. Люди невдячні, а гуманітарна – це зло, яке вигадали для того, щоб нас роз’єднувати. У погоні за безкоштовними благами люди чваряться між собою, і в них часто виростає почуття того, що їм всі все винні. Тому я вирішила цілковито і повністю присвятити себе допомозі війську», – пояснює зміну пріоритетів Валентина Циркун.
Через соціальне – до національного!
У 2023 році вона повернулась в Городню, де створила громадську організацію «Розквітай». Буквально одразу ж Валентина взялась за написання грантових проектів і виграла один із таких від ПРОООН. Проект передбачав створення соціального підприємства. Так у Городні з’явилась перша громадська пральня. Для багатодітних родин та людей, які опинились у складних життєвих обставинах, послуги прання зробили безкоштовними, всі інші прали та сушили одяг за гроші! Важливість цього проекту Валентина пояснює так: «Соціальне підприємництво, окрім дохідної частини, покриває і проблематику багатодітних та малозабезпечених, покращуючи якість їх побутового життя».
Буквально одразу ж «Розквітай» доєднується до державної програми «Армія відновлення» і залучає безробітних городнянців до виконання суспільно значимих дій. Вони починають плести маскувальні сітки, поступово доєднуючи ще й виробництво енергетичних батончиків. Пізніше у центрі «Розквітай» з’являється свій швейних цех.
«Спочатку ми взяли на роботу 18 людей, – пригадує початок діяльності засновниця центру. – Державна програма передбачає, що увесь документообіг та кадрові питання лягають на громадську організацію: держава дає фінансування, а ми займаємось кадрами, бухгалтерією і так далі».
Щоб запустити процес, Валентина вклала власні кошти. Коли ж усе запрацювало, то плюсів виявилося більше, ніж мінусів. Насамперед це закриття величезної потреби військових у маскувальних сітках, а також робочі місця та сплата ПДФО в місцевий бюджет. Так, за минулий рік «Розквітай» наповнив фонд соціального страхування на пів мільйона гривень. Непогано було б, якби хоча б частину цих коштів перераховували волонтерам на закупівлю матеріалів, а вони не дешеві.
«Зараз нам на день потрібен один рулон спанбонду. Це дороговартісний матеріал, який коштує 3200 гривень за рулон. На місяць нам треба 21 рулон. От і рахуйте – майже 70 тисяч гривень! Донатів на такі обсяги нам не вистачає, тож я зібрала дівчат і розказала про проблему. Колективом вирішили, що щомісяця віддаватимемо з власної зарплати по 500 гривень на закупівлю матеріалів», – знайшла вихід із ситуації засновниця волонтерського центру.
Не минуло й року як в «Розквітаї» вже працювало 60 людей. Наразі це – найбільший колектив у Городні, який переважно трудиться над виготовленням маскувальних сіток. Об’єми вражають – щомісяця городнянські волонтери плетуть більше одного гектара матеріалу, а самі маскувальні сітки з прикордонної громади відправляють в різні підрозділи по всій лінії фронту.
Французькі рибалки допомагають українському фронту
Якщо спанбонд – це матеріал для плетіння, то для нього треба й основа, яка в дефіциті і також коштує недешево. І тут Валентина Циркун зайшла вихід.
«У травні минулого року ми підключились до отримання гуманітарної допомоги з Франції, – розповідає вона. – За цей час вже отримали 14 фур найнеобхіднішого. Якщо для когось це просто гуманітарка, то для нас вона – справжнє золото! З Франції ми отримуємо антидронові сітки, які не пробивають «ланцети», медичні матеріали (фізичні розчини, системи, засоби реабілітації), які передаємо на госпіталі і безпосередньо військовим. Дуже важливо, що я одразу домовилась із французами про те, що для нас пріоритет – це допомога ЗСУ, а вже потім – цивільним, – продовжує Валентина. – Тому все, що ми можемо витягнути з цієї допомоги для ЗСУ – йде на ЗСУ».
Найбільший скарб, який приходить до Городні з Франції, – це промислові рибальські сітки, якими ловили рибу в Атлантичному океані. Цю сітку військові використовують як антидронову – її не пробивають «ланцети». А ще це – та основа, з якої волонтери плетуть маскувальні сітки. Рибальські канати – взагалі окрема історія: водії військових машин стрибають від радості, немов діти, коли їм дарують такий канат – ними витягують та транспортують важку техніку.
Швеї, які шиють все!
Волонтерський центр «Розквітай» це не лише про маскувальні сітки, це і про швейний цех, який постачає адаптивну білизну для чотирьох військових шпиталів – Харківського, Бердичівського, Чернігівського та евакуаційного потягу, котрий прямує зі Сходу на Дніпро. На кожен госпіталь щомісяця городнянські волонтери відправляють по 100 одиниць білизни.
Тож особлива гордість «Розквітай» – це їхні невтомні бджілки-швеї, їх у центрі п’ять – одна шиє вдома, в Чернігові, дві в селах і дві працюють безпосередньо в центрі.
Марія Попкова (у дівоцтві Могилевич) – кравчиня з діда-прадіда. Її дід був кравцем, а баба теж непогано вправлялась у цій справі.
Швея-волонтерка Марія Попкова
З початку повномасштабного вторгнення, аби допомогти українській армії, жінка взялась за пошиття плитоносок – на той час дефіцитного виду амуніції. Шила, звісно ж, удома, на власній швейній машинці. З того, що було під рукою. Але товар виходив не гірший, ніж у промисловиків. Воно й не дивно, бо досвіду роботи пані Марії можна лише позаздрити – жінка шила спецодяг, спортивний одяг, взуття і навіть одяг для собак. Тож рука, як кажуть, набита.
«Люблю грубу тканину», – ділиться пріоритетами роботи швея-волонтер.
Із грубого в «Розквітаї» шиють ноші. Їх собівартість – всього 300 гривень, хоча такі ж ноші виробники продають по 700-800 гривень за штуку.
«Інші волонтери просто збирають кошти, щоб купити за 800. Навіть наші, городнянські волонтери. У мене питання: чого не прийти і не купити у нас дешевше?» – дивується Валентина Циркун.
І так — п’ять днів на тиждень
Але працюють тут і, так би мовити, з тонкими матеріями – як-от адаптивна білизна для поранених військовослужбовців. Її постачають чотирьом медичним установам. Загалом же «розквітаївські» дівчата можуть пошити все, от тільки часу на це «все» не вистачає. Але колись він, дасть Бог, з’явиться.
«Зараз ми працюємо на армію до перемоги, а далі це вже може вирости в соціальне підприємництво. Допомагаючи армії, ми також отримуємо колосальний досвід», – пояснює засновниця волонтерського центру.
Маючи такий працелюбний та патріотичний колектив, Валентина Циркун не зупиняється на тому, що зроблено. Так, на базі цього об’єднання вона планує організувати ветеранський простір. Роботи довкола цього ще непочатий край, однак перші кроки вже зроблені. Головне – не зупинятись!
Віталій Назаренко, фото автора
На головному фото: Привезли рибальські сітки, які є основою для маскувальних сіток
