Газеті «Деснянська правда» — 180 років!

Чернігівська обласна газета «Деснянська правда» відзначає ювілей — 180 років! Вітаємо! 

Найстаріша газета Чернігівщини «Деснянська правда» нині відзначає свій ювілей – 180 років з дня заснування! Ця газета з перших днів свого народження була і є провідною у висвітленні  громадсько-суспільних подій в нашому краї. За ці довгі роки існування, мала вона тимчасові негаразди, не раз піддавалася тиску місцевої влади, але ніколи не втрачала свого читача, навіть у найтяжчі свої періоди. І запорука – в незмінних традиціях доносити до людей тільки правду.

З перших днів мого приїзду до Чернігова мені ця газета імпонувала. Не скажу, що завжди я передплачував її, але уважно стежив за її публікаціями. А от останні кілька років передплачую «Деснянську правду» постійно, залюбки читаю. Адже інтелектуальний рівень газети помітно покращився! І це відтоді, як головним редактором стала талановита журналістка, поетеса Людмила Пархоменко

Якщо б спитали, чим приваблює сьогодні особисто мене ця газета, то, в першу чергу, аналітикою, її наповненням, коли на шпальтах я бачу не суху, коротку інформацію, хутко вихоплену з Інтернету, а талановито, професійно написані, часом гострі, однак правдиві матеріали політичного й соціального характеру, актуальні статті з питань культури, літератури, медицини тощо. Газета подобається мені тим, що в ній друкуються інтерв’ю з талановитими земляками, успішними бізнесменами, котрі висловлюють свої думки щодо тих чи інших подій, діляться своїм досвідом, осмислюють світоглядно життя. Я завжди із задоволенням читаю аналітичні, цікаві, емоційні статті, інтерв’ю головного редактора «Деснянської правди» Людмили Пархоменко. Розмову вона веде з неординарними людьми гарно, професійно. Не можу не назвати її одне з останніх на сьогодні інтерв’ю, адже воно варте уваги. Це – «Надія Шаповал, її відрядження у світ дипломатії». Усім раджу прочитати!

Потужно працює в газеті заступник головного редактора, знаний поет, прозаїк, лауреат багатьох міжнародних, державних і всеукраїнських премій Сергій Дзюба. У кожному номері він відгукується на події духовного життя нашого краю, бере інтерв’ю, висвітлює літературно-мистецькі заходи, що відбуваються в нашій області, Україні та за кордоном. Ось і в номері газети  за 18 січня надрукований його матеріал «Чернігівське земляцтво в Києві – це тисячі небайдужих людей», який надає оптимізму, бо засвідчує – наш край має невичерпні духовні надбання. Похвально, що газета щомісяця друкує літературну сторінку «Деснянські зорі», яку постійно готує Сергій Дзюба.

Також плідно і змістовно працюють у газеті Ігор Гільов, Олександр Шило та Сергій Карась, їх публікації – статті, інтерв’ю – я із задоволенням читаю. Хочеться тут згадати і прозаїка, відомого травника Івана Просянка, який ділиться з читачами унікальними лікувальними рецептами з фітотерапії, та фотохудожника Віктора Кошмала – справжнього професіонала, бо його світлини на шпальтах газети унікальні. І ще багато інших цікавих матеріалів можна прочитати в «Деснянській правді», яка, на моє переконання, сьогодні – одна з кращих у нашій області. Колектив професійний і дружний, працює з любов’ю. Молодці! Так і далі тримати!

Отож, вітаю всіх працівників газети «Деснянська правда» зі славним ювілеєм! Бажаю вам святкового настрою, оптимізму, ще кращих успіхів, особистого щастя.

Михась ТКАЧ,

письменник, заслужений працівник культури України

Сергій Дзюба все своє життя працює Журналістом та Письменником.

Народився 20 вересня 1964 року. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців та журналістів із 55-ти держав. Автор понад 70-ти книжок поезії, прози і публіцистики, що вийшли в Україні, США, Англії, Канаді, Швеції, Чехії, Сербії, Болгарії, Польщі, Білорусі, Туркменістані, Казахстані. Всі книжки присвячені дружині Тетяні – письменниці, журналістці, перекладачці, докторові наук із соціальних комунікацій, академікові (на думку фахівців, це – єдиний такий випадок у світовій літературі). Твори Сергія Дзюби перекладені 65-ма мовами світу й опубліковані у 50-ти країнах. Їх прочитали понад чотири мільйони людей. Лауреат багатьох міжнародних, державних та національних нагород: в Україні, Франції, Італії, Англії, Німеччині, Канаді, Бельгії, Румунії, Болгарії, Сербії, Польщі, Македонії, Росії, Білорусі, Казахстані, зокрема премій імені Людвіга Нобеля, Ернеста Хемінгуея, Франческо Петрарки, Антуана де Сент-Екзюпері, Генріха Бьолля, аль-Фарабі, Абая; переможець Міжнародних літературних Олімпійських ігор. Почесний професор Луцького інституту розвитку людини Міжнародного університету «Україна». Генерал-хорунжий Українського Козацтва.  

Журналіст-академік Сергій Дзюба:

– Я – родом із невеличкого містечка Пирятина, з робочої сім’ї (тато все своє життя трудився вантажником). Дідусь та прадід – хлібороби. Вищої освіти ніхто з них досі не мав. Та я ще й дуже хворів: переніс дев’ять запалень легенів, увесь час перебував на диспансерному обліку з хронічним бронхітом і до свого повноліття заїкався так, що бодай слова не міг нормально вимовити. До всього, неабияк бешкетував – майже щодня мене виганяли з класу…

Але знайшлася людина, котра повірила в мене і якій я безмежно вдячний. Ольга Рєзнік працювала завідувачем відділу листів у районній газеті, а я приніс туди свої, так би мовити, вірші. Звісно, ті писання виявилися не для друку, однак відтоді я почав співробітничати з газетою і так цим захопився, що вирішив вступати на журфак Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Практично недосяжна мрія для юнака, який не мав жодних зв’язків та грошей на навчання!

Однак я незабаром припинив бешкетувати (вчителі перехрестилися, коли повірили, що непосидючий хлопчина таки взявся за розум), а згодом самотужки позбувся недуг. Відтоді загартовуюся – обливаюся холодною водою; щодня ходжу пішки по десять кілометрів; навесні, влітку та восени плаваю в Десні… І заїкання теж вилікував – я ж потім тривалий час працював на радіо, зокрема на радіо «Свобода»... От що таке Мрія! Звісно, мене в усьому підтримували батьки та мій добрий янгол – Ольга Юхимівна.

А коли вступав на факультет журналістики, трапилося ще одне диво: наша вчителька хімії – Ніна Приходько – познайомила мене зі своєю донькою, яка, закінчивши журфак, трудилася тоді в популярній всеукраїнській газеті «Комсомольское знамя», яку в народі називали простіше – «Коза» (це видання мало два мільйони передплатників). Молода журналістка виявилася напрочуд тямущою і абсолютно безкоштовно підготувала мене до творчого конкурсу. Її звали Оля Герасим’юк… Авжеж, та сама пані Ольга, що згодом стала «зіркою» телеканалу «1+1» і народним депутатом України.

А вже в університеті я багато чим завдячую викладачам: Шевченківським лауреатам Анатолієві Погрібному та Степанові Колеснику, професорам Павлові Федченку і Георгієві Почепцову, письменнику, перекладачу, дипломату Юрієві Лисенку (Юрку Позаяку)… Це – відомі та шановані люди, гордість України!

Допомогли й видатні земляки: Юрій Мушкетик, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Леонід Горлач… Моя перша презентація відбулася в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського, де до мене дуже гарно поставився онук класика – Юлій Коцюбинський. Узагалі, ми з Танею багато років дружимо з родиною Коцюбинських і постійно буваємо в цьому ошатному музеї, котрий, без перебільшення, можна назвати духовною оазою Придесення.

А тільки-но почав виходити журнал «Літературний Чернігів», як одразу ж запропонував надрукуватися в ньому головний редактор, очільник Літературної спілки «Чернігів» Михась Ткач. Відтоді в цьому часописі з’явилося немало моїх публікацій…

Тобто мені все життя таланить на хороших людей. І я усвідомлюю, що нічого б не досягнув без їхньої безкорисливої допомоги. Тому зараз намагаюся підтримувати обдаровану молодь, опікуюся щорічними обласними конкурсами – літературним і журналістським.

Кажуть, що кожна людина спочатку наполегливо видирається вгору, а потім стрімко котиться з неї вниз… Нещодавно я відсвяткував 50-ліття, але досі відчуваю себе молодим. Так само деруся вгору і все мені цікаво! Прагну жити за Божими заповідями: не вбиваю, не краду, не заздрю, не зраджую… Радію тому, що маю. Отож і сплю з чистою совістю – Богу дякувати, ніякі кошмари не сняться.

Взагалі, я фанатично люблю свою професію. Для мене – це не тягар, не хрест, а радість від спілкування з таким різними людьми, постійне пізнання чогось нового. Я багато писав про наших бійців, священиків і черниць, творчих людей, космонавтів, хліборобів, мудрих сільських філософів... Журналістика подарувала мені стільки пригод і пристрастей, що я вже не зможу відмовитися від такого навіженого, стресового і вкрай небезпечного для здоров’я життя.

Але якби починав життя спочатку, став би священиком…

Віктор Муха: «Попри все, надзвичайно люблю журналістику!»

Віктор Муха – справжній Професіонал із великої літери. Адже більше п’ятдесяти років Віктор Андрійович – у журналістиці! Працював спочатку в «Комсомольському гарті». А в «Деснянській правді» пройшов трудовий шлях від власного кореспондента, завідувача відділу, заступника редактора – відповідального секретаря до виконуючого обов’язки головного редактора. 

Віктор Муха:

– Стати журналістом я мріяв із дитинства. Спочатку дописував до районної газети, а потім, іще школярем, друкувався в «Деснянській правді». І от, попрацювавши в обласній молодіжній газеті «Комсомольський гарт» – кореспондентом, згодом – завідувачем відділу, відповідальним секретарем і заступником редактора, я прийшов на роботу в «Деснянку».

Тут, у «Деснянській правді» я був у вирі всіх подій. Добре пам’ятаю, зокрема, перші вибори Президента України, коли брав інтерв’ю у більшості претендентів на «булаву». Першим у нашій редакції я зацікавився Інтернетом – все ж колеги були старші за віком, а я досить швидко опанував комп’ютер, навчився працювати у «всесвітній павутині» й багато цікавої інформації для газети брав і звідти. Понад рік виконував обов’язки головного редактора «Деснянської правди»…

Завдяки журналістиці, я зустрів своє кохання – Еллу. Ми влаштували чудове журналістське весілля – в 1972 році. До речі, і мама Елли – Тетяна Григорівна Баскіна – раніше сумлінно трудилася в «Деснянській правді». Багато років моя дружина Елла Яківна Муха працювала завідувачем відділом «Гарту», а потім перейшла на роботу в «Деснянську правду». І ми жили з нею, як-то кажуть, душа в душу!

У нас народилася донька Наталя – я вважаю, дуже талановита поетеса. На жаль, у 26 років її не стало… Ми з Еллою дуже важко пережили втрату донечки… А наш син Сергій народився в 1994-му. І тепер він – майстер спорту з шахів, тобто обрав те, що йому ближче до душі. Як на мене, це – головне, коли людина все своє життя займається улюбленою справою. Це – важливіше за будь-які великі статки та всілякі інші спокуси.

Півстоліття роботи в журналістиці промайнули для мене немов один неймовірний, дивовижний день. Надзвичайно люблю журналістику! Тому, навіть на пенсії, готував новини для футбольного сайту, адже футбол – це захоплення всього мого життя! І я п’ять книжок на футбольну тематику написав. Видавав газету, яка стала кращим спортивним проектом року в Україні.

Журналістика подарувала мені стільки щасливих, неповторних, цікавих миттєвостей, що я ніколи навіть не мріяв про іншу професію, був відданий своїй газеті. Тож і зараз усією душею вболіваю за «Деснянську правду», щоби ваш працелюбний і дружний творчий колектив достойно здолав усі непрості рифи та випробування сьогодення. Вірю, що так і буде.

Зі святом, дорогі колеги! Нових творчих вершин і незрадливих читачів!

Євдокія Тютюнник, журналістка, в газеті «Деснянська правда» пропрацювала понад 20 років: 

– «Деснянська правда» – моя юнь зелена. Це – золоті моменти післястудентського життя. У цих стінах виросли мої діти, пересиджуючи у мами на роботі  свої  численні кашлі та нежиті.  Особливо вони полюбляли  дні чергування, коли треба було ходити вниз у друкарню підписувати газету, бо там гуркотіли величезні машини, які видавали нескінченну стрічку періодичних видань.

Хтось колись подарував синові  невикористану стару книжечку  посвідчення працівника «Деснянської правди». Тепер це – сімейна реліквія з уклеєною усміхненою пичкою п’ятирічного малюка у чиємусь завеликому на нього капелюсі  і припискою, що цей поважний громадянин працює у газеті на посаді водія, пожежника та космонавта...

Через роки вгадую у цьому «документі» гумор Григорія Федосовича Янушкевича. Його жарти були іскрометними, але при тому він робив дуже серйозну справу. З усіма великими і малими тривогами ми бігли до нього:  відповідальний секретар, «начальник штабу», здавалося, знав геть-чисто все.

Деснянці завжди були великою родиною. Якщо хвалили, то від душі, якщо лаяли, то необразливо. Ну як тут не згадати літредактора Іллю Ананієвича Оліферовського і його науку любити словники. Все життя пам’ятаю, як він говорив, що найбільше помилок робить той, хто вважає, що пише грамотно:  самовпевненість аж ніяк не є тотожністю ґрунтовних знань.

Незабутня моя Любов Володимирівна Довбенко, зав. відділом листів та громадської роботи, була, напевно, найліричнішою постаттю у нашому колективі. Вона не ходила – бігала. Могла увірватися до кабінету, неначе весняний вітер і, замість «добридень», заговорити віршами. Але при тому залишалася дивовижно проникливою. Вона навчила мене читати поміж рядків. І не лише газету чи книгу, а й людей.

А ще я відкрила для себе неймовірну жінку – Еллу Яківну Муху. Вона була ідеальною мамою та дружиною. І уособленням житейської мудрості. Спостережлива, чутлива, незлостива, завжди готова і посміятися, й поспівчувати, і порадити… Вона давно вже у кращому світі, а я й досі ловлю себе на думці:  що сказала б із того чи іншого приводу Елла Яківна?

Дорогі мої деснянці за межею вічності, не всіх вас я згадала сьогодні. Та найкращим спогадом про вас і пам’ятником вам є газета, яка живе і несе людям Слово. Живи, моя «Деснянко», довгі роки, і нехай у тебе буде багато вдячних читачів. Люблю тебе!

Леонід Горлач, відомий письменник, журналіст, Шевченківський лауреат:

– Для мене Чернігівська обласна газета «Деснянська правда» – це, передусім, розкіш людського спілкування. Ви дуже добре та чуйно, від усієї душі, об’єктивно пишете про життя простих трудівників. І всі ці нариси по-справжньому вражають, їх хочеться читати! Взагалі, «Деснянська правда» – унікальна, адже тут працювали такі особистості, як незабутні Кузьма Журба, Микола Лихачов, а також багато інших знаних та шляхетних професіоналів своєї справи. І зараз улюблена газета – в надійних руках! Я знаю і поважаю Людмилу Пархоменко, Сергія Дзюбу. Щиро дякую вам за підтримку, дорогі друзі, – газета не раз публікувала мої вірші, розповідала про мене.

Раніше при «Деснянці» діяла обласна студія, до якої ходили Олексій Довгий, Станіслав Маринчик. І зараз ця традиція успішно продовжується – виходить чудова літературна сторінка «Деснянські зорі», де друкуються і вже відомі автори, й талановита молодь. Це – дуже важливо. Ви – на правильному шляху. Отож зичу вам якомога більше хороших та небайдужих читачів, а вашим журналістам – міцного здоров’я, любові та усіх гараздів. Залишайтеся такими ж, якими ви є – справжніми й талановитими! Зі святом, колеги!

Андрій Жиденко, головний лікар Чернігівської обласної лікарні:

– Мені, лікарю, звичайно, найбільше до душі медичні сторінки газети «Деснянська правда». Приємно, що наше провідне обласне видання постійно приділяє увагу охороні здоров’я, наданню якісних медичних послуг. І це – справді цікаві, виважені, об’єктивні публікації. На відміну від деяких інших ЗМІ, котрі в усіх гріхах звинувачують медиків, мовляв, така тепер «мода» – дошкульно критикувати, навіть не вникаючи в ситуацію. Звісно, я – обома руками за свободу засобів масової інформації. Але ж усе потрібно робити професійно, на високому творчому рівні, талановито, небайдуже, а головне – об’єктивно. Саме так, як працює колектив газети «Деснянська правда»! Тому їх шанують і на рідній Чернігівщині, і далеко за її межами – в Україні та за кордоном. Наприклад, заступник головного редактора газети Сергій Дзюба визнавався кращим журналістом нашої держави. Престижні відзнаки має і головний редактор «Деснянської правди» Людмила Пархоменко. Адже вони сумлінно, самовіддано працюють для людей – мешканців Придесення.

Тому я із задоволенням вітаю усіх співробітників газети з її 180-літтям, і бажаю вам міцного здоров’я, потужної позитивної енергії, гармонії в душі, великого натхнення та усіх гараздів!

Олександр Самойленко, ректор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя:

– Улюбленій газеті багатьох тисяч мешканців нашої Чернігівщини – «Деснянській правді» – виповнилося 180 років! Це – справді дуже поважний, прекрасний ювілей, який свідчить про велику та вагому роль цього творчого видання в житті нашого Придесення. Тому «Деснянська правда» – це вже не просто газета, а дійсно візитівка Чернігівщини. Це – ціла епоха, висвітлена на шпальтах цікавого, унікального, легендарного видання, одного з найстарших в Україні. Важливо, що й нинішній колектив газети гідно продовжує справи своїх попередників, об’єктивно висвітлює соціально-економічне і культурне життя нашої області, постійно цікавиться справами освітян. Коли журналісти «Деснянської правди» приїздять до Ніжина, то зазвичай не оминають увагою і наш гоголівський університет. Тож приємно, що ці матеріали викликають значний резонанс, і не лише на Чернігівщині. Адже співробітники газети – люди сумлінні та небайдужі, відчувається, що ви щиро любите свою роботу.

Вітаємо колектив обласної газети «Деснянська правда» зі святом. Хай вам і надалі цікаво живеться та пишеться. Здоров’я, наснаги, добробуту та мирного неба, щоб наше улюблене видання відзначило згодом не один дуже поважний ювілей – наприклад, своє 200-ліття!

Інна Аліференко, директор Чернігівської обласної універсальної наукової  бібліотеки імені В. Короленка:

– Зараз навіть складно уявити медіа-простір Придесення без чудової обласної газети «Деснянська правда». У самій назві поєднуються причетність цього славетного видання до нашої рідної Чернігівщини та його правдивість, об’єктивність у висвітленні життя Сіверянського краю. Так і є – газета має високий творчий рівень, дбає про духовність і культуру, публікуючи багато історичних, краєзнавчих, культурологічних, літературознавчих матеріалів. Дуже гарно висвітлюються книжкові новинки – тут варто відзначити огляди бібліотекаря Світлани Брагінець, професійні відгуки Сергія Дзюби. Велику увагу привертає щоразу літературна сторінка «Деснянські зорі», де мають змогу публікуватися і юні обдаровані автори, які роблять лише перші кроки, тож така вчасна підтримка – дуже важлива. Постійно висвітлюються заходи, які проводяться в обласній науковій бібліотеці імені В. Короленка – творчі зустрічі, презентації, виставки, «круглі столи»; також багато публікацій – із Чернігівської міської бібліотеки імені М. Коцюбинського, з Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського. А ще гарно розповідає про театральне життя, нові вистави головний редактор газети Людмила Пархоменко.

Зі святом вас, дорогі наші друзі! Нових творчих звершень, здійснення заповітних бажань, здоров’я, любові, радості, щастя, доброзичливих читачів!

Віктор Кияновський, депутат Чернігівської обласної ради, голова правління Ічнянського заводу сухого молока та масла:

– Найстарша газета Чернігівщини «Деснянська правда», відома далеко за межами рідного Придесення та України, заснована майже два століття тому, в січні 1838-го, й надалі залишається улюбленою газетою багатьох тисяч наших земляків, об’єктивною, цікавою, демократичною. Газетою, яка виходить своїм великим, оригінальним форматом, завжди відстоює інтереси мешканців Чернігівщини та загальнолюдські цінності, патріотизм і любов до України та свого краю. Мені подобається, що ви постійно висвітлюєте життя сільських жителів, проникливо пишете про людей праці, підтримуєте мужніх захисників нашої Вітчизни. Тому на Ічнянщині газета «Деснянська правда» користується повагою багатьох людей. Це – справді наша улюблена газета!

Бажаю вам натхнення та добробуту, щоб ви й далі радували нас своїми цікавими, небуденними та небайдужими матеріалами. А ми із задоволенням читатимемо й підтримуватимемо нашу «Деснянську правду». Із прекрасним ювілеєм, друзі! Ічнянщина – з вами!

Валерій Колоша, депутат Чернігівської обласної ради, директор ПСП «Пісківське» (с. Піски Бахмацького району):

– Газета «Деснянська правда» дуже багато доброго зробила та робить для наших земляків. Це – така ж візитівка нашої області, як знамениті Вал та Болдина гора в Чернігові, палац Розумовського в Батурині, мальовничі парки Тростянця й Качанівки, диво-музеї Михайла Коцюбинського, Олександра Довженка та Пантелеймона Куліша, всі інші унікальні куточки Придесення, а головне – прекрасні, чуйні, працелюбні люди, котрі живуть тут. Наша газета – завжди на боці добра, відстоює справедливість. І зараз, попри скрутні часи, ви сповнені енергії й рішучості відстояти чудову обласну газету та зробити її ще кращою. Отож  «Деснянська правда» була, є і буде, невтомно радуючи своїх читачів новими цікавими матеріалами.

Щиро вітаю вас із таким поважним ювілеєм. Бажаю усім працівникам  «Деснянської правди» здоров’я, радості, щастя, удачі, всього найкращого та найдобрішого! Знайте, що у нас, на Бахмаччині, вас читають і люблять!

Василь Булах, директор ПСП «Авангард» (с. Курінь Бахмацького району):

– Обласна газета «Деснянська правда» дуже подобається мені своєю людяністю та небайдужістю. Це – газета для хороших людей. Ви не прагнете шокувати та приголомшити читача якимись дутими «сенсаціями», натомість пишете про справжнє життя, про цікавих людей, мудрих сільських філософів, щиро вболіваєте за рідну Україну, за нашу культуру та духовність. Особисто мені подобаються матеріали Людмили Пархоменко, Сергія Дзюби, поради та статті нашого чудового, талановитого земляка Івана Просяника, фотографії Віктора Кошмала, інтерв’ю Ігоря Гільова, спортивні репортажі Сергія Карася та аналітичні статті Олександра Шила, нариси про відомих земляків вашого позаштатного кореспондента Станіслава Маринчика. Безперечно, наша газета «Деснянська правда» – це гордість Чернігівщини!

Отож вітаю вас зі святом. Зичу творчого неспокою та добробуту, а ще – уважних і вдячних читачів. Хай улюблена газета живе довго та щасливо!