Фантастика є на сьогодні одним із найпопулярніших жанрів світової літератури. Безперечним є той факт, що й українські письменники неодноразово зверталися до фантастичних сюжетів. В радянські часи в цьому жанрі писали: Юрій Смолич, Олесь Бердник, Володимир Владко, Олександр Тесленко та інші.
З проголошенням Незалежності України на небокраї української фантастики з’явилася ціла плеяда авторів: Марина і Сергій Дяченки, Дмитро Громов та Олег Ладиженський (колективний псевдонім – Генрі Лайон Олді), Володимир Арєнєв, Олег Бондар, Макс Кідрук і цей список можна продовжувати.
Одним із представників жанру фантастики є український письменник харків’янин – Андрій Валентинов.
Андрій Валентинов – це літературний псевдонім кандидата історичних наук, доцента Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Андрія Валентиновича Шмалька.
Андрій Шмалько народився 18 березня 1958 року в Харкові. Навчався в Харківському державному університеті, спеціалізувався на кафедрі історії стародавнього світу і середніх віків. Після закінчення аспірантури 1985 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Римська політика у Південному Причорномор’ї у першому столітті нашої ери».
З 1976 по 1998 рік брав участь в археологічних експедиціях, в тому числі в Херсонесі Таврійському.
Викладав в університеті курси: «Криптоісторія», «Українська демонологія», «Історіософія України».
Андрій Шмалько переважно пише фантастичні твори у жанрі альтернативної історії.
Андрій Валентинов
Альтернативна історія або криптоісторія – це жанр фантастики, присвячений зображенню реальності, яка могла б настати, якби історія, в один зі своїх переломних моментів пішла іншим шляхом.
Найбільш відомими романами написаними у жанрі альтернативної історії є епопеї «Око сили» та «Аргентина».
«Око сили» являє собою цикл пригодницьких романів з елементами містики та наукової фантастики про події Громадянської війни 1920 року.
Нещодавно Андрій Валентинов видав цикл книжок «Аргентина», присвячений альтернативній історії Європи напередодні Другої світової війни.
У 2013 році Андрій Валентинов став найкращим письменником-фантастом Європи. Був одним з організаторів фестивалів фантастики – «Зоряний міст» (м. Харків), «Партеніт» (Автономна Республіка Крим), які зараз через відомі причини не проводяться.
Під час повномасштабного вторгнення російських військ, Андрій Валентинович перебував у Харкові, що відобразив у своєму «Воєнному щоденнику».
Крім криптоісторичних циклів «Око сили» та «Аргентина» заслуговує на увагу роман «Капітан Філібер».
Вищезазначений роман також написаний в жанрі «альтернативної історії» і має дві сюжетні лінії. В першій — читач знайомиться зі смертельно хворим невиліковною хворобою викладачем історії університету, який, розуміючи швидку невідворотність смерті, вивчає різні шляхи віртуальної подорожі в минуле, від вживання наркотичних речовин до застосування новітніх комп'ютерних технологій. Поряд із пошуком шляхів віртуальної мандрівки, герой розмірковує над твердженням – «історія не знає умовного способу» і приходить до висновку, що історія в один зі своїх переломних моментів може піти іншим шляхом і в цьому немає нічого соромного. Через те що герой викладав в університеті період часів Громадянської війни (1917—1921 рр.), то він вирішує «мандрувати» в ці роки, щоб змінити перебіг вищезазначеної війни, і спрямувати історію іншою колією. Для подорожі бере собі ім'я персонажа давнішньої пісні про Філібера.
У другій сюжетній лінії досить докладно розповідається про безпосередню віртуальну участь Філібера в подіях Громадянської війни, що свідчить про глибокі знання автора книги про цей період.
Серед усього розмаїття книг Андрія Валентинова, особливе місце займає книга – «Сузір’я Пса». Хоча на початку книги й вказано, що це «фантастика-альтернатива», роман певною мірою має автобіографічний характер.
В цьому романі автор висвітлює діяльність археологічної експедиції з дослідження стародавнього міста Херсонеса в Криму, що відбувалися в липні 1990 року. Слід зазначити, Андрій Валентинов не тільки письменник-фантаст, а й професійний історик та археолог.
Події, описані в книзі, відбуваються в липні, сааме тоді Сузір’я Пса знаходиться найближче до Сонця – це найжаркіші дні року, так звані «собачі дні».
Книга складається з двох частин. Перша – має назву «Щоденник археологічних розкопок Портового району Херсонеса», в ній автор розповідає про життя, побут, дозвілля, звичаї археологів. Друга – «Робочий зошит», являє собою певне археологічне дослідження міста Херсонес, а конкретно стародавнього підземного святилища – крипти. Письменник доволі професійно знайомить читача з археологічними дослідженнями, що свідчить про його глибокі знання в галузі археології. Досліджуючи крипту, автор висловлює різні фантастичні припущення щодо аномальних явищ, які відбуваються в ній.
Під час особистого знайомства з Андрієм Валентиновим, він порадив мені прочитати його роман «Сфера». При цьому Андрій Валентинович зазначив, що ця книга досить складна, навіть найскладніша з усіх його книг і не кожна людина може прочитати її до кінця.
В основу роману покладено дослідження інтернет — спільноти людей, які намагалися займатися «усвідомленими снами», записували їх та намагалися на них вплинути.
Усвідомлений сон – це сновидіння у якому особа розуміє, що спить. У такому сні можливо контролювати свої дії, впливати на навколишній світ та подальший розвиток сюжету сновидіння.
Головний герой роману досліджує світ сну, в якому можна створювати свою реальність, спілкуватися з іншими мандрівниками у снах.
Також герой, подорожуючи у снах, розмірковує над поняттями добра та зла, любові, життя та смерті у сні, а саме — чи мають вони продовження у реальності чи це просто ілюзія.
Дійсно, книга складна для сприйняття, але водночас, дуже оригінальна і цікава, тому на думку автора цих рядків має сподобатися любителям фантастичної літератури.
Серед усіх творів письменника чільне місце посідає поема із народних уст, складена за текстами народних дум ХVІІ-ХVІІІ ст. – «Козаччина». Автор виділяє її як спробу написання епічної поеми.
Андрій Валентинов стверджує, що кожен народ має право на свій національний епос. Практично в усіх відомих на землі народів такий епос є, але не кожний народ має епічний твір, який концентрував би в собі поетичний «дух» та ментальність етносу.
На перший погляд, вирішення цього завдання вимагає наявності двох компонентів: достатньої кількості фольклорного матеріалу та укладача, який міг би перетворити окремі твори (думи, пісні та балади) в епічне полотно. Саме таким способом і був створений карело-фінський епос про подвиги та пригоди героїв казкової країни Калева — «Калевала».
В ХІХ ст. спробу створення української епічної поеми зробив відомий письменник Пантелеймон Куліш, що і відобразив у своїй поемі «Україна», яка залишилася незавершеною через недостатню кількість «матеріалу», тобто фольклорних текстів.
Андрій Валентинович для складання поеми взяв українські думи, поєднав їх загальною близькістю сюжетів, діючи за принципом складання мозаїки.
В поемі письменник використав цикл дум про Богдана Хмельницького та про козацьку долю і турецьку неволю, а саме: «Про козака Голоту», «Про Самійла Кішку», «Про Івана Коновченка», «Про Марусю Богуславку», «Про втечу братів із Азова», «Про Богдана Хмельницького» та інші.
За структурою «Козаччина» складається із «Заспіву» та п’яти пісень: Перша пісня «Звитяжна, про поле Килиїмське», Пісня друга «Лицарська, про козацьку долю», Пісня третя «Невольницька, про турецький полон», Пісня четверта «Про Богдана Хмельницького, батька козацького», Пісня п’ята «Бунтівна, про козака-нетягу та дуків-срібляників».
При написанні поеми Андрій Валентинов звертався до праць українських письменників та фольклористів, а саме Філарета Колеси, Івана Франка, Максима Рильського та інших.
Таким чином, поема «Козаччина», являє собою суцільний літературний твір епічного жанру, створений логічним та змістовним поєднанням текстових фрагментів українських дум і на думку автора цих рядків не залишить байдужими істориків, краєзнавців та любителів українського фольклору.
Андрій Валентинов
Підсумовуючи вищевикладене зазначу, що фантастичні твори Андрія Валентинова поєднують в собі елементи альтернативної історії, пригодницької літератури, фольклору, міфів і легенд, детективу, містики та наукової фантастики, і на мою думку, повинні зайняти чільне місце у фантастичній літературі як в Україні, так і поза її межами.
Олександр Молибога
