Тетяна Череп-Пероганич народилась у селі Стара Басань Ніжинського району Чернігівської області – українська поетеса, прозаїк і драматург, журналістка, перекладачка, громадська діячка, член Національної спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців України, лавреатка національних і міжнародних премій, авторка 12 книжок, любляча дружина та матір. А ще вона – волонтерка, веде активну діяльність для допомоги нашим захисникам.
– Тетяно, Ви почали писати ще в школі. Чи пам’ятаєте той перший вірш, надрукований у районній газеті?
– Так, звичайно! Це була поезія про рідне село, його людей і природу. Тоді я ще не усвідомлювала, що література стане невід’ємною частиною мого життя. Але той момент, коли вперше побачила своє ім’я на сторінках районної газети, був для мене знаковим.
– Що найбільше вплинуло на Ваше становлення як письменниці та журналістки?
– Насамперед – родина. Батьки вчителювали, вдома було багато книжок. Також дідусь, мама писали вірші, тож любов до слова передалася від рідних людей. Велику роль відіграла моя бабуся, яка навчила цінувати прості речі та мудрість життя. Також значний вплив мали мої перші журналістські завдання у школі робсількорів, де я здобувала перший досвід спілкування з людьми та написання матеріалів.
– Чи важко було знайти свій шлях у журналістиці та літературі?
– Це був шлях із викликами, але без вагань. Я знала, чого хочу. Після навчання в Інституті журналістики працювала в різних виданнях, на телебаченні, навіть у музеях. Кожен етап давав нові знання, розширював кругозір і надихав. А література завжди була поруч – у вигляді поезії, прози, редакторської роботи.
– Ваші поетичні збірки мають теплі, життєствердні назви: «Ідуть дощі», «Берег любові», «Ліки для душі», «Осінь дорослої жінки», «Танго не для нас», «20 віршів про маму». Чи є у Вас улюблена?
– Всі люблю. Кожна книга – це певний етап життя, відображення пережитого, осмисленого.
– Ваша проза «Із саду – дві стежини» теж має глибокий зміст. Про що вона?
– Це історії з мого життя, історії людей, які мене оточували. Сад – як символ рідного дому, де завжди є дві стежини: минуле і майбутнє. Ми обираємо, якою йти.
– Ви – лауреат міжнародних премій. Чи є у Вас ще мрія, пов’язана з творчістю?
– Найбільша мрія – щоб мої книги були потрібні читачам. Щоб у словах, які я пишу, люди знаходили себе, свою історію, розраду або натхнення.
– У своїх творах Ви часто пишете про родину. Яку роль вона відіграє у Вашому житті?
– Найважливішу. Мій чоловік Юрій – моя підтримка, опора, порадник. Сини Віталій і Богдан – найбільше щастя. Родина – це те, що дає сили йти вперед.
– Ви пережили важку втрату – смерть батька. Як це вплинуло на Вашу творчість?
– Це був дуже болісний момент. Але я вірю, що ті, хто нас любив, ніколи не йдуть остаточно, якщо ми їх пам’ятаємо. Батько залишив після себе не лише спогади, а й сліди у моєму серці та рядках. Коли їду в село, додому, то завжди насамперед біжу на кладовище. Розмовляю з батьком, розповідаю, що сталося в нас хорошого чи навпаки. Відчуваю, що він мене чує, допомагає і оберігає. Тільки з висоти.
– Якщо коротко, Ваше життєве кредо?
– «Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад» (Віктор Терен).
– Тетяно, розкажіть, як виникла ініціатива «Столичні батончики»?
– Ідея народилася з потреби допомагати нашим захисникам на передовій. У лютому 22-го, коли виїхали від війни родиною на Львівщину, я долучилася там до гурту волонтерів, прекрасних людей. Разом шукали спосіб підтримати військових не лише морально, а й фізично. Так з’явилася ініціатива виготовлення енергетичних вітамінних батончиків, які легко транспортувати, вони мають високу поживність і можуть довго зберігатися. Відтоді це стало нашою постійною справою. Коли повернулася в Київ, зібрала людей і продовжила виготовляти цю поживну й корисну продукцію для захисників у себе вдома.
Тетяна Череп-Пероганич
– Як саме виготовляються батончики, і хто ще долучається до цього процесу?
– Оскільки робимо вдома це все, то, звісно ж, більшу частину роботи беремо з чоловіком на себе. Але й інші члени команди допомагають як можуть. Ми використовуємо натуральні інгредієнти: горіхи, сухофрукти, мед, злаки. До 20 складників. Всі процеси відбуваються вручну, з дотриманням санітарних норм. Головне – це любов і вдячність, які ми вкладаємо в кожен батончик.
– Яку кількість батончиків вдалося виготовити та передати на фронт?
– На сьогодні нашою командою зроблено понад п'ять тонн енергетичних батончиків. Це понад 70 000 штук батончиків, які ми відправляємо в різні підрозділи ЗСУ та добровольчі формування. Попит на таку продукцію завжди є.
– Які найбільші виклики стоять перед вашою ініціативою?
– Ми збираємо кошти, оголошуючи час від часу збори. Але здебільшого розраховуємо на себе й своє близьке оточення. Є люди, які з нами вже ось майже три роки. На їх допомогу завжди найбільший розрахунок. Бо насправді донатів не більшає з часом. Батончики відправляємо «Новою поштою», або через волонтерів, яким довіряємо і з якими давно співпрацюємо.
– Як можна долучитися до вашої ініціативи?
– Кожен може допомогти! Хтось фінансово, хтось продуктами. Ми відкриті до співпраці та раді будь-якій підтримці. На моїй особистій сторінці у Фейсбуці завжди достатньо інформації з цього приводу.
– Що вас найбільше надихає у вашій діяльності?
– Нас надихають слова подяки від воїнів, їхні фото з нашими батончиками, розуміння того, що ми бодай трішки допомагаємо їм вистояти. Це і є наша головна мотивація – робити все можливе для перемоги.
– Дякуємо за вашу працю! Бажаємо вам сил і натхнення продовжувати цю важливу справу.
– Дякую! Разом до перемоги!
Микола Тишко,
вихованець гуртка «Юний репортер» Бобровицького ЗПО «Центр дитячої творчості»
Головне фото: Тетяна Череп-Пероганич
