Пес врятував хлопця. Коли йому притисло бетонною глибою руку й не було можливості її звільнити, то за наказом юнака пес перегриз оту, як мовиться, останню жилу, зализав рану…
***
Сніг, чистий і блискучий, прикрив землю. Об’ємні сніжинки, що нагадували за формою пелюстки конвалій, ліниво пролітали в синьому повітрі.
— Отак, — подумав Ємуранчик (таке прізвисько отримав Сашко в партизанів), — гахне через двадцять хвилин міст — і всій красі хана.
Сашко неквапливо почав зав’язувати рюкзак, у якому приніс вибухівку, і вдало примостив її під балку на мосту. Зав’язавши рюкзак, потягнувся, розтер долоні, повернувся обличчям до мосту і зробив кілька кроків.
— Де ж це Дружбан подівся? — захвилювався Ємуранчик.
Потім свиснув, та свист заглушив рев мотора месера, що несподівано з’явився у небі. Хвіст літака димів.
— Дружбан! — щосили крикнув Сашко Ємуранчик.
Потужний вибух струсонув землю і повітря. Месер врізався у міст.
* * *
На Радуницю (день поминання померлих) я зі своєю бабусею Мазурочкою ходила не тільки на громадянське кладовище, а й на Лісове. «Лісове-партизанське» — так його називали люди.
Ми з бабусею прибирали могилки, ставили на них воду в склянках, а на них — окрайці хліба. Підходили інші люди. Тоді розстеляли на траві велику скатертину, на неї клали поминальні страви. Добрим словом, червоним вином, хлібом пахучим, партизанською кашею поминали тих, хто віддав своє здоров’я і життя в ім’я перемоги над фашизмом.
На кладовищі були дві могили, розташовані поруч. Одна — звичайна за довжиною, а друга — коротша. Про них бабуся Мазурочка мені розповіла, що в більшій похований Сашко Ємуранчик, у меншій — його друг пес Дружбан.
— А чому Ємуранчик? — запитала я.
— Він при земному житті був спритний, стрибучий, верткий, наче гриз степовий ємуранчик, — пояснила Мазурочка.
— А пес теж був партизаном?
Бабуся посміхнулася:
— Так, він теж був партизаном. Сашко разом із ним прийшов у загін. Дружбан був не породистим, проте розумним, що й ну!
* * *
Вибух у повному розумінні слова розтрощив бетонно-металевий міст. Уламки розлетілися на кількасот метрів, пробивши лід на річці, піднявши угору тонни землі.
Ємуранчика оглушило, вдарило по голові металевим осколком, вибуховою хвилею підняло в повітря і кинуло на землю. Праву руку вивернуло і притисло до землі бетонною каменюкою. Інстинктивно хлопець смикнув пошкодженою правицею — затріщало у плечовому суглобі. Рука трималася, як у народі кажуть, на одній жилі.
Привів до тями Сашка Дружбан. Він лизав йому обличчя, штовхав лапами у спину, ноги. Своїми діями пес спонукав людину підвестися і йти. На жаль, Ємуранчик цього зробити не міг. Згодом, трохи оговтавшись, сказав Дружбану:
— Принеси рюкзак.
Пес шукав, але його старання були марними. Сашко зрозумів, що руку йому з-під каменюки звільнити не вдасться. А в рюкзаку були сокира, ніж, інструмент.
— Може, — розмірковував Ємуранчик, — послати Дружбана до наших? Хай би кого привів. Але ж ні. Відстань чимала і чи добіжить?
У потаємній кишені бушлата лежав пістолет — трофейний.
— На крайній випадок, — вирішив Сашко. — Але ж рука… Може початися гангрена. Ну що ж, буду просити Дружбана, щоб…
Думки Ємуранчика перервав гуркіт. Знову літак…
* * *
— І знаєш, — вела далі розповідь Мазурочка, — Дружбан одного разу врятував Ємуранчика. Коли йому притисло бетонною глибою руку й не було можливості її звільнити, то за наказом Сашка пес перегриз оту, як мовиться, останню жилу, зализав рану.
Удвох — людина і тварина — все-таки прийшла до партизанського штабу.
З однією рукою Ємуранчик, безумовно, не міг брати участі вже ні в яких операція. Він куховарив. Завжди поряд із ним був Дружбан.
Німці час від часу робили прочісування лісу. Під час одного з таких прочісувань Ємуранчика вбили. Поховали його, а пес дуже сумував, весь час був поблизу могили, майже нічого не їв. Через деякий час Дружбан помер. Поховали його поряд із Ємуранчиком.
— Жартівником при земному житті був Сашко, — розказує Мазурочка. — Бувало, каже, що одна самокрутка заміняє 20 г масла, 4 г телятини і 99 г солі.
Запам’яталась мені з дитинства та розповідь моєї бабусі Мазурочки, бо й сама вона деякий час партизанила. На жаль, повних даних про Сашка бабуся не знала.
А напис на дощечці, прикріпленій на хресті, змили за роки сніги й дощі…
Ліана ЛЕЩЕНКО, с. Курінь Бахмацького району
