У прикордонних із Білоруссю лісах Чернігівщини значно зросла популяція хижаків. Найбільшими з них є вовки та рисі, які зайшли сюди з сусідньої країни. Товариство з обмеженою відповідальністю «Олександрівське мисливське господарство» орендує під мисливські угіддя майже 20 тисяч гектарів, значна частина цих територій проходить по самісінькому прикордонню. Господарство розводить плямистих оленів та диких кабанів, відроджуючи їх популяції та випускаючи тварин у дику природу. От тільки хижаки разом із браконьєрами розріджують кількість парнокопитних, особливо диких кіз, популяція яких значно зменшилась. Лосі ж навпаки страждають від військових оборонних загороджень, часто стаючи жертвами колючої спіралеподібної єгози, призначення якої – стримування ворожої піхоти. Деякі тварини навчились оминати перешкоду, та все ж значна їх кількість потрапляє до пасток, де ріже сухожилля та кровоносні судини і гине від втрати крові.
Олег Погоський: — Без мотоцикла в лісі ніяк
Після чуми вдалося відродити поголів’я диких свиней
За двома десятками тисяч гектарів мисливських угідь доглядає всього двоє єгерів. У їх обов’язки входять обходи, підкормка, заготівля харчів, боротьба з браконьєрами і багато іншого. Роботи, як кажуть, хоч відбавляй. Уявіть собі працівника свиноферми, який відгодовує кілька десятків свиней. Нелегка робота, правда ж?
Дикі свині впізнають єгерів по голосу
Старший єгер мисливського господарства Олег Погоський доглядає зокрема за дикими свинями. Тут недостатньо однієї лишень підгодівлі, це – ціла наука. Ще до початку великої війни африканська чума викосила практично в нуль всіх диких ікланів у цих лісах. Зараз же їх поголів’я знову відроджується. Усе – завдяки «Олександрівському мисливському господарству».
Після страшної африканської чуми знову відроджується поголів’я кабана
Власникам господарства буквально довелося завозити свиней з інших регіонів країни. Спочатку свині виглядали одомашненими. А щоб вони здичавіли, їх почали випускати в природу.
«Ми всіх свиноматок за два тижні до опоросу випускаємо у дику природу, щоб вони наводили поголів’я в лісі, – каже Олег Погоський. – Ось буквально тиждень тому одна зі свиноматок впізнала мене по голосу і вивела два виводки – один минулорічний і один цьогорічний. Поросятка – наче буханці хліба».
Утримують поголів’я, призначене для приплоду, у спеціальному вольєрі розміром 40 гектарів. Вхід сюди стороннім – під суворою забороною, а єгері перед тим як зайти, ставлять ноги на спеціальний дезінфекційний бар’єр. Це – запобіжний захід від африканської чуми.
Плямистих оленів розмножують та випускають в природу
40-гектарний вольєр поділений на відсіки. Є великий вольєр, є маточники, куди селять свиноматку після гону. Наразі на обліку в мисливському господарстві перебуває понад сотню голів свиней. Вони розселяються і по сусідах. Диких свиней намагаються утримувати в угіддях за допомогою годівниць, значна частина з них все одно мігрує далі.
Кітна самочка плямистого оленя
Ще одні мешканці вольєра – плямисті олені. Минулого року господарство закупило на Черкащині 30 голів плямистого оленя. Щоправда, зараз вони не в плямах, бо на зиму змінюють хутро. Доросла самка важить близько 90 кілограмів, а самець сягає вагою до 150 кілограмів. Це менші родичі благородних оленів, які значно крупніші від плямистих.
«Ми закупили кітних олениць. Вони народили, потім ще раз погуляли, і ми знову кітних із малечею випустили в природу, всього 58 голів. Зараз от знову докупили 30 голів і збираємось розмножувати», – каже старший єгер «Олександрівського мисливського господарства» Олег Погоський.
Єгер Олег Погоський
«Вовків намагаємось регулювати, а рисі поки не заважають»
Щоправда, не дає можливості повноцінно розростатись поголів’ю плямистих оленів хижак. Останнім часом у добрянських лісах та замглайських болотах з’явилося багато вовків та рисі.
За словами мисливствознавця, мігрують хижаки з Білорусі.
«Рись, як звичайний кіт. Зараз їх близько десятка в лісі вже є, – каже єгер. – За рік рись, як і вовк, з’їдає тридцять голів косулі. Це тварина скритна, але якщо вивчити поведінку звіра та кормову базу, то його знайти його не складно».
За його словами, були випадки, коли кішки з кошенятами поселялись на горищах закинутих хат. Попри шкідництво, рись мисливці намагаються не чіпати, а ось популяцію вовка пробують регулювати.
«Цієї зими «зафлажкували» чотирьох вовків, ще три я взяв із засідки. З боку Горностаївки вовка вже немає, там чисто, хоча зима покаже..., – задумливо затягує єгер і продовжує: – По піску його також можна побачити, бо вночі вовк іде по дорогах і на перехрестях ставить мітки».
Олег Погоський
Олег Погоський порахував, що на свободі ще бігає приблизно п’ятеро вовків. Сказати, що мисливствознавець не любить цих хижаків, буде неправдою. Колись навіть єгер тримав ручну вовчицю. Купив її місячним щеням в Олешні. Вирости вовчиця так і не встигла, трагічно загинула у віці півтора роки. Однак пан Олег розповідає про один цікавий момент вовчих взаємин: «Коли вона трохи підросла, то до неї приходив вовк. Ще б трішки я її потримав, то були б цуценята. І хоча вовчиця загинула, вовк нікуди не йшов – жив на болоті поруч із вольєром, але разом із тим коїв багато біди – тягав оленів прямісінько з-за огорожі. Давив прямо під сіткою… Три роки я на нього полював і насилу взяв. Дуже вже закоренілий був парубок. Та й затягнув сіромаха під 60 кілограмів».
Найстрашніший звір – людина!
Однак не так страшний тваринам звір лісовий, як людиноподібний. Попри заборону полювання та військовий час, браконьєри так і лізуть вбити те, що вирощене працею любителів природи. Особливо переповнені ними замглайські болота, де на «картах» колишніх торф’яників звірини розвелося стільки, що й не снилося. Ось і вибивають її старанно любителі незаконного полювання. Біда в тому, що сучасні методи мисливства не залишають диким тваринам ані найменшого шансу. Це вже не полювання, а вбивство і промисел!
«Взяти хоча б того самого кабана – браконьєри виходять на кукурудзу, підіймають «Мавік», роблять дроном загонку і відстрілюють на номерах з тепловізорами. У звіра немає жодних шансів. Хіба це полювання?» – обурюється Олег Погоський.
Ось так тварин кличуть на обід
Хто ж виходить на вбивство диких тварин під час війни? Переважно це – одні й ті ж самі люди з Добрянки, Ріпок, Чернігова. Доводилося ловити єгерю і столичних мажорів, однак ті, зрозуміло, що відкупились від поліції і належного покарання не понесли.
Саме тому єгер вважає, що покарання за браконьєрство треба посилювати.
«Вилучати транспортні засоби, зброю, штрафувати – цього замало, треба вводити кримінальну відповідальність. У тій самій Білорусі за браконьєрство можна потрапити в тюрму», – каже він.
Яким буде ефект від посилення покарання за браконьєрство можна оцінити на прикладі «червонокнижного» лося – його у прикордонних з Білоруссю лісах розвелося стільки, що душа радіє.
«Багато лося зайшло з Білорусі під час російського наступу на Чернігівщину, – каже єгер. – Тварини тікали від гулу техніки, по 7-8 штук табунами заходили, а ми з хлопцями «солонців» (або лизунів) наставили, щоб їх утримати. Деякі дійсно залишились. Лося, крім «лизуна» (стовпця з сіллю), більше нічим не заманиш. «Солонці» також люблять кабани та олені».
Лось вночі
Але є проблема – лось, як і ми, люди, чи не найбільше з усіх тварин страждає від війни, а конкретно від протипіхотних загороджень – закрученої спіралями єгози з колючих дротів. Олег Погоський не раз знаходив поранених і мертвих роганів, заплутаних в дротах.
«На відміну від лосів, які вже навчилися перестрибувати штучно створені бар'єри, косулі частіше попадають у путанку, що стоїть одразу за ягозою, – пояснює поведінку тварин єгер. – Ми за весь час, як зробили ці споруди, знайшли біля 30-ти загиблих від заподіяних травм косуль, і тільки двох з них вдалося врятувати. Ця металева путанка дуже гостра і коли тварина попадає в неї, то ріже сухожилля і судини, через що тварина просто стікає кров'ю».
Рятувати лосів фізично немає кому. Вдень єгері працюють у лісі, підгодовують тварин, об’їжджають угіддя, а вночі виходять в рейд – ближче до кукурудзяних полів, бо там сидить кабан, а де кабан – там і браконьєри. Нелегальний промисел у цих місцях поставлений на потік. Добув пару лосів чи бобрів, яких тут розвелося тьма-тьмуща, повіз на підпільний завод у Ріпки або в Чернігів – і отримав пів тонни ковбаси. Навряд чи правоохоронці про це не в курсі, от тільки кому воно треба?
Віталій Назаренко, фото Миколи Тищенка
